Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
Гаррі озирнувся. Седрик кивнув головою, показуючи, що зрозумів Беґменові слова, і знову почав міряти кроками шатро. Обличчя в нього було зеленкувате. Флер Делякур і Крум узагалі ніяк не відреагували. Може, вони боялися, що їх знудить, якщо відкриють рота, бо Гаррі відчував себе саме так. Але ж вони принаймні пішли на це добровільно...
І ось уже було чути, як повз шатро тупотять сотні ніг, лунають збуджені розмови, сміх і жарти... Гаррі почувався таким відірваним від цієї юрби, ніби він був з іншої планети. Аж тут - Гаррі здалося, що не минуло й частки секунди - Беґмен розв'язав багряну шовкову торбинку.
- Спочатку дами, - подав він її Флер Делякур.
Флер засунула тремтячу руку в торбинку й витягла крихітну, але досконалу модель дракона - зелену валлійку. На шиї в неї висів номерок «два». Судячи з того, що Флер анітрохи не здивувалася й була налаштована цілком рішуче, Гаррі зрозумів, що не помилився: мадам Максім про все її попередила.
Те саме стосувалося й Крума. Він витяг яскраво-червону китайську метеорку. Та мала на шиї номер «три». Крум навіть не зморгнув, а тільки втупився в землю.
Седрик запхав руку в торбинку й добув сіро-голубу шведську короткорилку з номером «один» на шиї. Знаючи вже, що там залишилося, Гаррі засунув руку в торбинку і витяг звідти угорську рогохвістку - номер «чотири». Драконка розправила крила й вищирила до Гаррі свої манісінькі ікла.
- Ну, от і все! - вигукнув Беґмен. - Кожен з вас дістав собі свого дракона, а також порядковий номер, згідно з яким ви рушатимете на зустріч з ним, зрозуміло? За мить я вас покину, бо маю коментувати змагання. Містер Діґорі, ваш номер перший. Після свистка йдіть у загороду. Ясно? І ще... Гаррі... можна з тобою перекинутися словом? Надворі?
- Е-е... так, - безбарвно вимовив Гаррі, підвівся і вийшов з шатра за Беґменом. Той одвів його вбік до дерев, а тоді глянув на нього по-батьківському.
- Гаррі, ти добре почуваєшся? Я можу тобі чимось допомогти?
- Що? - перепитав Гаррі. - Я... ні, нічого не треба.
- Маєш якийсь план? - неголосно й змовницьки спитав Беґмен. - Бо, якщо хочеш, можу тебі дещо підказати. Тобто, - ще тихіше пробурмотів Беґмен, - ти ж тут у гіршому за них становищі... а я міг би посприяти...
- Ні, - так різко заперечив Гаррі, що це, мабуть, прозвучало дуже нечемно. - Ні... я... я вирішив, що маю робити. Дякую.
- Гаррі, ніхто ж не довідається, - підморгнув Беґмен.
- Не треба, все гаразд, - відмовився Гаррі, дивуючись, чому він таке говорить, якщо насправді йому було погано, як ніколи. - Я розробив план, я...
Звідкілясь пролунав свисток.
- О, Господи, мушу бігти! - тривожно вигукнув Беґмен і побіг.
Гаррі пішов до шатра й побачив, як з нього виходить Седрик, ще зеленіший, ніж був. Гаррі хотів побажати йому успіху, але спромігся видобути з себе лиш якесь хрипке мугикання.
Він зайшов усередину до Флер і Крума. За якусь мить вони почули, як заревіла юрба, а це означало, що Седрик зайшов у загороду й опинився там віч-на-віч з живим двійником своєї моделі...
Сидіти тут і прислухатися було гірше, ніж Гаррі міг собі уявити. Юрба закричала... заверещала... затамувала дихання, мов якась велика багатоголова істота, реагуючи на дії Седрика, що намагався пройти повз шведську короткорилку. Крум і далі не підводив погляду з землі. Тепер уже Флер почала крокувати в шатрі, як це робив раніше Седрик. А Беґменові коментарі створювали ще гірше, набагато гірше враження... У Гарріній голові виникали жахливі картини, коли він чув: - О-о-ой, ще б трохи - і все! Ще б трішечки... Це занадто ризиковано! Ого!... Розумний хід - шкода тільки, що не вдався!
Минуло хвилин з п'ятнадцять, і Гаррі почув оглушливе ревіння, що могло означати лише одне: Седрик проминув свою драконку й заволодів золотим яйцем.
- Дуже добре! - заверещав Беґмен. - А тепер - оцінки суддів!
Проте він не оголосив їх. Мабуть, подумав Гаррі, судді просто підняли вгору таблички з оцінками і показали їх глядачам.
- Один уже закінчив, попереду ще троє! - заревів Беґмен, коли знову пролунав свисток. - Прошу вас, міс Делякур!
Флер тремтіла з голови до ніг. Гаррі відчув до неї більшу симпатію, ніж досі, дивлячись, як вона виходить з шатра, високо піднявши голову й стискаючи в руках чарівну паличку. Вони лишилися з Крумом удвох. Стояли в протилежних кінцях шатра і не дивилися один на одного.
І почалося знов те саме... - Ой, не думаю, що це було мудро! - чулися радісні вигуки Беґмена. - Ой... ще б трохи! Тепер обережно... О Боже, а я вже подумав, що це все!
Минуло десять хвилин, і Гаррі почув, як знову в юрбі вибухли оплески... Флер, мабуть, також досягла успіху. Все стихло, коли показували оцінки... Нові оплески... І ось свисток пролунав утретє.
- А тепер зустрічайте містера Крума! - вигукнув Беґмен, і Крум почалапав назовні, залишивши Гаррі на самоті.
Гаррі набагато сильніше, ніж досі, відчував власне тіло. Чітко усвідомлював, як калатає в грудях серце, як тремтять зі страху пальці... і водночас йому здавалося, що він дивиться на себе збоку, бачить стіни шатра, чує, ніби здалеку, ревіння юрби...
- Дуже сміливо! - закричав Беґмен, а Гаррі почув, як жахливо й пронизливо закричала китайська метеорка, а глядачі як один затамували подих. - Він демонструє велику відвагу... і... так, яйце у нього в руках!
Оплески струснули морозне повітря, неначе хтось розбив скло. Крум закінчив - зараз настане черга Гаррі.
Він устав, відзначивши мимохіть, що ноги в нього мовби зроблені з зефіру. Зачекав. А тоді почув свисток. Вийшов з шатра, а страх здіймався в ньому дев'ятим валом. І ось він уже крокував повз дерева до прогалини в загороді.
Бачив усе перед собою, ніби в кольоровому сні. Сотні облич дивилися на нього з трибун, вичаклуваних на тому самому місці, де зовсім недавно він стояв. А в самій загороді сиділа на гнізді з яйцями угорська рогохвістка. Крила її були напівскладені, а лиховісні жовті очі втупилися в нього. Монстровидна луската