Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
Седрик не зводив з нього погляду. Гаррі побачив у сірих Седрикових очах переляк - такий самий, як і той, що після суботньої ночі охопив і його.
- Це точно? - неголосно перепитав Седрик.
- Абсолютно, - підтвердив Гаррі. - Я сам їх бачив.
- А як ти довідався? Ми ж не повинні були знати...
- Не має значення, - квапливо відповів Гаррі. Він знав, що Геґрідові буде непереливки, якщо сказати правду. - Але я це знаю не один. Флер із Крумом також знають, бо Максім і Каркароф теж бачили драконів.
Седрик випростався, тримаючи в руках заляпані чорнилом пера, пергамент та книжки, а роздертий портфель звисав у нього з плеча. Він глянув на Гаррі, і в очах його з'явився подив, ба навіть підозра.
- Чому ти мені це розповів? - спитав він.
Гаррі спантеличено глянув на нього. Він був певний, що Седрик такого б не питав, якби сам побачив драконів. Гаррі не побажав би й найгіршому ворогу зустрітися з тими потворами без підготовки... ну, хіба що Мелфоєві та Снейпу..
- Бо так буде справедливо, - відповів він Седрикові. - Тепер ми всі знаємо... Ми всі в рівних умовах.
Седрик і далі поглядав на нього з деякою підозрою. І тут Гаррі почув за спиною знайомий цокіт. Озирнувся й побачив Дикозора Муді, що виходив з сусіднього класу.
- Іди за мною, Поттере, - прохрипів він. - Діґорі, йди на урок.
Гаррі стривожено глянув на Муді. Невже він їх почув? - Е-е... пане професоре, я маю бути на гербалогії...
- Нічого страшного, Поттере. У мій кабінет, будь ласка...
Гаррі рушив за ним, не знаючи, що на нього чекає. А якщо Муді захоче знати, як саме він довідався про драконів? Чи Муді піде до Дамблдора й розповість про Геґріда, чи просто перетворить Гаррі на тхора? Мабуть, у личині тхора легше буде проскочити повз дракона, - тупо подумав Гаррі, - він буде такий маленький, такий непомітний з висоти п'ятнадцяти метрів...
Гаррі зайшов услід за Муді в його кабінет. Муді зачинив двері й повернувся до Гаррі, втупившись у нього і нормальним, і магічним оком.
- Поттере, ти щойно вчинив дуже шляхетно, - тихо сказав Муді.
Гаррі не знав, що й казати. Такої реакції він не сподівався.
- Сідай, - звелів Муді, і Гаррі сів, озираючись довкола.
Він бував у цьому кабінеті двічі, ще за попередніх його господарів. За часів професора Локарта стіни були обклеєні променисто усміхненими фотографіями самого Локарта, що підморгували відвідувачам. Коли ж тут господарював Люпин, то найімовірніше було побачити тут екземпляр якоїсь дивовижної темної істоти, яку він роздобув для вивчення на своїх уроках. А тепер у кабінеті було безліч надзвичайно дивних предметів, що їх, на думку Гаррі, Муді використовував ще тоді, як був аврором.
На письмовому столі стояло щось подібне до великої надтріснутої скляної дзиґи. Гаррі відразу розпізнав, що то стервоскоп, бо в нього самого була така штучка, хоч і значно менша. В куточку на маленькому столику стояв якийсь предмет, схожий на страшенно покручену золоту телеантену. Вона ледь чутно гула. На протилежній від Гаррі стіні висіло нібито дзеркало, хоч у ньому нічого й не відображалося. Натомість там рухалися якісь темні й розмиті постаті.
- Що, подобаються мої детектори темряви? - спитав Муді, який пильно стежив за Гаррі.
- А що це таке? - поцікавився Гаррі, вказуючи на покручену золоту антену.
- Сенсор таємниць. Вібрує, коли вловлює якусь брехню або приховування... хоч тут він, звісно, непридатний - забагато перешкод: учні тільки те й роблять, що прибріхують, чому вони не виконали домашні завдання... Гуде постійно, відколи я тут. Я й стервоскоп мусив одімкнути, бо він свистів, не стихаючи. Він надзвичайно чутливий, уловлює сигнали в радіусі півтора кілометра. Зрозуміло, прилад повідомляв не тільки про учнівські витівки, - додав він з гарчанням.
- А дзеркало навіщо?
- О, це Зловороже Люстерко. Бачиш, як вони там підкрадаються? Я в безпеці, поки бачу білки їхніх очей. А після того вже я відкриваю свою скриню.
Він шорстко реготнув і показав на велику скриню під вікном. Там було сім замкових шпарин у ряд. Гаррі зацікавився, що ж там усередині, але наступне питання Муді негайно змусило його про це забути.
- То що... довідався вже про драконів?
Гаррі завагався. Йому стало боязко - але ж він не сказав Седрикові, то й Муді не скаже, що Геґрід порушив правила.
- Усе гаразд, - обізвався Муді, сідаючи й зі стогоном простягаючи свою дерев'яну ногу. - Тричаклунський турнір завжди був пов'язаний з шахрайством.
- Я не шахрував, - різко заперечив Гаррі. - Я довідався про це випадково.
Муді посміхнувся. - Хлопче, я ж тебе не звинувачував. Я з самого початку сказав Дамблдорові, що хоч яким би шляхетним він був, ті старі пройдисвіти Каркароф та Максім не віддячать йому взаємністю. Вони розкажуть своїм чемпіонам усе, що пронюхають. Вони прагнуть перемоги. Хочуть подолати Дамблдора. Бажають довести, що він звичайна людина.
Муді хрипко зареготав, а його магічне око так стрімко закрутилося, що Гаррі аж у голові замакітрилось.
- То ти вже маєш якісь ідеї, як пройти повз дракона? - поцікавився Муді.
- Не маю, - зізнався Гаррі.
- Я тобі нічого казати не збираюся, - хрипко мовив Муді. - В мене улюбленців нема. Дам тобі лише одну добру загальну пораду. Насамперед - використовуй свої переваги.
- Я не маю жодних переваг, - вирвалося в Гаррі, перш ніж він устиг себе зупинити.
- Перепрошую, - прогарчав Муді, - якщо я згадав про твої переваги, то ти їх маєш. Подумай. Що тобі вдається найкраще?
Гаррі спробував зосередитися. Що йому вдається найкраще? Ну, це легко...
- Квідич, - невесело буркнув він, - та що це допоможе...
- Правильно, - погодився Муді, дуже пильно на нього дивлячись. Його магічне око було майже незворушне. - Як я чув, ти дуже добре літаєш.
- Так, але... - Гаррі глянув на нього. - Мітлу мати не дозволено, тільки чарівну паличку...
- Друга частина моєї загальної поради, - голосно перебив Муді, - це використання простенького закляття, яке дасть тобі те, що потрібно.
Гаррі глянув на нього, не розуміючи. Що ж йому потрібно?
- Давай, хлопче... - прошепотів Муді. - Склади все докупи... це ж нескладно...
І тут до нього дійшло. Він дуже добре літав. Треба проскочити повз дракона в
