П'ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

Жозе-Антоніу Алвіш та Коїмбра говорили португальсько-африканською говіркою, яку навряд чи зрозумів би уродженцеві Лісабона. Тому Дік Сенд абсолютно не розумів, про що говорять між собою ці поважні «негоціанти». Можливо, про нього та про його супутників, яких через зраду обернули на невільників? Ця здогадка перетворилася на впевненість, коли за сигналом Ібн-Хаміса один із хавільдарів попрямував до сарая, де сиділи замкнені Том, Остін, Бат та Актіон.

Майже тієї ж миті четверо американців підвели до Алвіша.

Дік Сенд обережно підійшов ближче. Він не хотів пропустити найменші подробиці цієї сцени.

Обличчя Жозе-Антоніу Алвіша вдоволено засяяло посмішкою, коли він побачив прекрасну статуру та могутні м'язи молодих негрів. Декілька днів відпочинку та достатня кількість їжі повинні були відновити їх сили. На Тома він поглянув без жодного інтересу: похилий вік позбавляв старого негра будь-якої цінності. Однак, на трьох інших під час наступного ярмарку в Казонде можна було вигідно заробити.

Пригадавши ті декілька англійських слів, яким його навчили агенти на зразок американця Гарріса, Алвіш, кривляючись, іронічно привітав своїх нових невільників з благополучним прибуттям.

Том зрозумів слова Алвіша: він зробив крок вперед і, вказуючи на своїх товаришів і на самого себе, промовив:

– Ми – вільні люди! Ми – громадяни Сполучених Штатів!

Алвіш, без сумніву, зрозумів його. Він скривився у веселій посмішці і, кивнувши головою, відповів:

– Так. Так. Американці! Ласкаво просимо!. Ласкаво просимо!

– Ласкаво просимо, – повторив за ним Коїмбра.

З цими словами він підійшов до Остіна і, немов менджун, що купує на ярмарку коня, обмацав його груди, плечі, біцепси, а потім спробував розкрити Остіну рот, щоб подивитися на його зуби.

Цієї миті сеньйор Коїмбра отримав такий удар кулаком по обличчю, якого до нього, ймовірно, не отримував жоден син майора.

Повірник Алвіша відлетів кроків на десять. Декілька солдатів кинулися до Остіна і ще б трохи і він поплатився за свою зухвалість.

Проте Алвіш жестом зупинив їх. Він щиро розреготався, побачивши, що його дорогий друг Коїмбра втратив два із вцілілих шестьох його зубів.

Жозе-Антоніу Алвіш зовсім не хотів, аби солдати псували його майно. Окрім того, він відрізнявся веселою вдачею і йому давно вже не вдавалося так посміятися.

Він заспокоїв розлюченого Коїмбру і той, насилу звівшись на ноги, повернувся на своє місце біля работорговця і пригрозив кулаком відважному Остіну.

В цей час хавільдари підштовхнули до Алвіша Діка Сенда.

Работорговець, вочевидь знав, хто цей юнак, звідки він сюди потрапив і яким чином був захоплений в таборі на Кванзі.

Він подивився на нього досить злісно і пробурмотів англійською:

– Ага, маленький янкі!

– Так, янкі! – відповів Дік Сенд. – Що ви збираєтеся робити зі мною і моїми супутниками?

– Янкі, янкі! Маленький янкі, – повторив Алвіш.

Він не зрозумів або не захотів зрозуміти, про що його запитують.

Дік повторив своє питання. Розуміючи, що работорговець не збирається відповідати, він звернувся до Коїмбре, з обличчя якого, хоч і понівеченого злістю та пияцтвом, він зрозумів, що це не туземець.

Однак Коїмбра тільки повторив свій загрозливий жест, але не відповів.

Тим часом Алвіш жваво втокмачував щось Ібн-Хамісу. Вочевидь це «щось» мало безпосереднє відношення до Діка та його друзів. Поза сумнівом, їх збиралися знову розлучити і хто знає, чи вдасться їм ще побачитися та перекинутися хоча б декількома словами?

– Друзі мої, – промовив Дік Сенд пошепки, немов розмовляючи сам з собою, – слухайте мене. Геркулес прислав мені разом із Дінго записку. Він йшов слідом за караваном. Гарріс та Негоро відвезли місіс Уелдон, Джека та містера Бенедикта. Куди? Не знаю. Можливо, вони в Казонде. Будьте терплячими та мужніми, готовими до будь-якої нагоди втікти. Нехай помилує нас Господь!

– А Нен? – запитав старий Том.

– Нен померла.

– Перша жертва.

– І остання, – відповів Дік Сенд. – Ми впораємося.

Цієї миті чиясь рука лягла на плече юнака і добре знайомий йому голос вкрадливо промовив:

– Ага, якщо не помиляюся, це ви, мій юний друг? Радий вас бачити!

Дік Сенд обернувся.

Перед ним стояв Гарріс.

– Де місіс Уэлдон? – закричав Дік, навалюючись на американця.

– На жаль, – відповів Гарріс з вдаваною прикрістю, – нещасна матір! Чи могла вона витримати.

– Померла? – крикнув Дік. – А її син?

– Бідолашний хлопчик, – відповів Гарріс таким самим голосом, – чи міг він витримати ці тяжкі випробування.

Ті, кого Дік любив, померли! Що відчув він цієї хвилини? Порив нестримного гніву, жагу помсти, яку він повинен задовольнити чого б йому це не вартувало!

Дік Сенд накинувся на Гарріса, вихопив з його пазухи ножа і всадив йому в серце.

– Прокляття! – закричав Гарріс, звалюючись на землю.

Гарріс помер.

Все відбулося так стрімко, що ніхто не встиг зупинити Діка Сенда. Втім, одразу ж декілька туземців накинулися на юнака і вбили б його, якби не з'явився Негоро.

Знаком португалець наказав відпустити Діка, підняти з землі і забрати труп Гарріса. Алвіш і Коїмбра вимагали негайної смерті Діка Сенда, але Негоро тихо сказав їм, що вони нічого не втратять, якщо трохи зачекають, і хавільдарам було наказано забрати юнака і не спускати з нього очей. Нарешті Дік Сенд побачив Негоро – вперше відтоді, як маленький загін покинув узбережжя. Він знав, що цей негідник – єдиний винуватець катастрофи «Пілігрима»! Здавалося б, юний капітан мусив ненавидіти Негоро ще більше, аніж його спільника. Але після того як Дік розібрався з американцем, він не вшанував Негоро жодним словом.

Гарріс сказав, що місіс Уелдон та її син загинули!.. Тепер ніщо більше не цікавило Діка, навіть його власна доля. Хавільдари потягли його. Куди? Діку було байдуже.

Його міцно зв'язали і посадовили до тісного сараю без вікон – це була темниця, в якій Алвіш замикав рабів, засуджених до смерті за бунт або за інші провини. Тут Дік був відгороджений глухими стінами від усього світу, але він не жалкував про це. Він помстився за смерть тих, кого любив і кого тепер більше не було на світі… Яка б доля не очікувала на нього самого, він був готовий до всього.

Легко здогадатися, чому Негоро завадив туземцям розправитися з Діком: він хотів перед стратою жорстоко катувати юнака, до чого дикуни були такими здібними. П'ятнадцятирічний капітан був під владою суднового кока. Тепер не вистачало тільки Геркулеса для того, щоб