Незнайко на Місяці - Микола Миколайович Носов

А час минав. У повітрі ставало холодніше. Невдовзі натовп почав потроху рідшати, а потім і зовсім розійшовся. Хазяїн дав Козликові три фертинги найдрібнішими монетками й закрив свій «веселий балаганчик» на ніч.

За п'ять хвилин Незнайко й Козлик сиділи в теплому приміщенні їдальні й апетитно вминали смачний перловий суп з пирогами та гречану кашу з маслом. Козлик аж кректав од задоволення, цмокав губами й жмурився, мов голодне котеня, яке принесли з морозу й почастували сметанкою. Незнайко теж на всі заставки розхвалював і суп, і кашу, й пироги. Після пережитих хвилювань їжа видавалася йому особливо смачною.

Розділ двадцять третій

У «ТУПИЧКУ»

Готель «Економічний», куди пішли ночувати Незнайко й Козлик, славився своєю дешевизною. За п'ятдесят сантиків тут можна було дістати на ніч цілком пристойний номер, що було майже вдвічі дешевше, ніж у якомусь іншому готелі. Цим і пояснювалось, що готель «Економічний» завжди мав пожильців. Кожен, прочитавши на вивісці напис: «Найдешевші номери у світі», не довго думаючи, йшов у цей готель. Заплативши п'ятдесят сантиків, Незнайко й Козлик одержали ключ і, знайшовши свій номер, опинились у невеличкій чистенькій кімнатці. Тут були стіл, кілька стільців, шафа для одягу, умивальник з дзеркалом біля стіни й навіть телевізор у кутку.

— Дивись, — сказав задоволено Козлик. — Де ще можна знайти за п'ятдесят сантиків номер, та ще з телевізором? Можеш повірити мені на слово, що ніде. Недаром готель називається «Економічний».

Відчинивши шафу й поклавши на поличку свої капелюхи, Незнайко та Козлик хотіли трохи відпочити, але в цей час задзвонив дзвоник і на тому місці, де звичайно буває електричний вимикач, заморгало червоне вічко. Глянувши на цей світловий сигнал, Незнайко й Козлик помітили, як із отвору, що був у стіні, висунувся плаский металевий язичок із заглибиною на кінці; а під нею замиготів світловий напис: «Сантик».

— А бодай тобі! — вигукнув Козлик і з досадою почухав потилицю. — Я, здається, вже знаю, що це за штука. По-моєму, ми потрапили в готель, де беруть окрему плату за користування електрикою. Бачиш — язичок. Якщо не покладеш на нього сантик, то світло погасне й ми опинимось у темряві.

Не встиг він це сказати, як лампочка під стелею погасла й кімната поринула в морок.

Козлик дістав з кишені сантик і поклав монетку в заглибину на кінці язичка. Язичок миттю зник у отворі разом з монеткою, і лампочка засвітилася знову.

— Ну, тепер усе гаразд, — легенько зітхнув Козлик.

У цей час Незнайко звернув увагу на те, що в номері не було ліжок.

— На чому ж ми спатимемо? — здивовано спитав він.

— Тут відкидні ліжка, — пояснив Козлик. — Так часто буває в дешевих готелях. Удень ліжка все одно нікому не потрібні, вони відкидаються до стіни, а на ніч опускаються знову.

Незнайко розглянувся по кімнаті і впевнився, що ліжка тут справді були зроблені наче відкидні полиці, як у вагонах поїзда.

Козлик підійшов до однієї полиці і потягнув за пригвинчену збоку металеву ручку. Проте ліжко не відкинулось, а замість того з стіни висунувся ще один металевий язичок і під ним знову замиготів напис: «Сантик».

— Ну, чорти! — вигукнув Козлик. — Так тут, значить, і за ліжка треба платити!

Він всунув у заглиблення язичка сантик. Ліжко враз відкинулось, а із стіни зараз же висунулося ще три язички, під якими замиготіли написи: «Простирадло — 1 сантик», «Ковдра — 1 сантик», «Подушка — 2 сантики».

— А! — закричав Козлик. — Тепер мені зрозуміло, чому готель називається «Економічний»! Тому що тут можна зекономити силу-силенну грошей. Захотів зекономити сантик — спи без простирадла або без ковдри. За два сантики можеш спати без подушки. А за цілий п'ятак спи на голій підлозі. Цілковита вигода!

Витягнувши жменьку монеток, Козлик почав класти їх на висунуті язички. Один за одним язички зникали, ніби ковтали монетки, а з отвору, що відкривався в стіні, вискакували, як з автомата, то акуратно складене простирадло, то подушка, то ковдра.

Постеливши постіль, Козлик підійілов до другої полиці й приготував постіль для Незнайка. Оскільки спати їм ще не хотілось, друзі вирішили подивитися телевізор. Підійшовши до телевізора, Козлик повернув ручку. Телевізор, одначе, не ввімкнувся, зате зверху висунувся вже знайомий нам язичок і зажадав одразу заплатити п'ять сантиків.

— Та це ж грабіж! — обурився Козлик. — Такі гроші платити тільки за те, щоб подивитися телевізор!

Побурчавши трохи, він усе-таки дістав п'ять сантиків і поклав їх на язичок. П'ять сантиків зникли в утробі телевізора. Екран одразу засвітився, і на ньому замигтіли кадри незнайомого фільму. Фільм розповідав, як зграя поліцейських і шпиків ловила зграю злочинців, що викрали якісь коштовності. Поліцейські раз у раз улаштовували облави, засідки, раптові наскоки, але злочинцям щоразу вдавалося хитро обманути поліцейських і втекти від переслідування.

Незнайко і Козлик дивилися фільм з середини й ніяк не могли зрозуміти, де і які коштовності злочинці вкрали. А їм усе-таки чомусь хотілося з'ясувати це. В той же час їм надзвичайно цікаво було узнати, піймають, зрештою, злочинців чи ні.

Тим часом картина ставала дедалі напруженішою і динамічнішою. Одна за одною відбувалися карколомні погоні, масові бійки та оглушлива стрілянина. На самому цікавому місці, коли ватажка злочинців от-от мали схопити, телевізор раптом вимкнувся, вгорі знову висунувся язичок і замиготів напис: «5 сантиків».

— На, жери! — з досадою пробурчав Козлик і скоріше опустив у телевізор ще п'ять сантиків.

Екран засвітився знову, бандити кинулись виручати свого ватажка. Поліцейські стали метати бомби із сльозоточивими газами, а потім викликали на підмогу броньовані автомобілі й знову пустились у погоню, трощачи й ламаючи все на своїй дорозі.

І все-таки Незнайкові та Козликові не вдалося додивитися цей захоплюючий фільм до кінця. Коли язичок висунувся п'ятий раз, Козлик сказав:

— Годі! Ми не Скуперфільди якісь, щоб кидати гроші на вітер! До того ж і спати нам уже пора.

Вирішивши на ніч умитися, Козлик підійшов до вмивальника, але й тут довелося витратити сантик на воду, сантик на мило й сантик на рушник.

Слідом за Козликом почав умиватися Незнайко. Та тільки-но він намилив обличчя, як щось клацнуло й вода перестала текти. Незнайко крутив кран то в один бік, то в другий, стукав по ньому кулаком, однак це не помагало. Мило нестерпно щипало йому очі, а змити було нічим. Тоді Незнайко почав кликати на