Незнайко на Місяці - Микола Миколайович Носов

— Хіба те, що я сказав, таке смішне? — заперечив Скуперфільд.

— Авжеж, братику! Хто ж уночі їсть? Ми думали, з тобою хтозна-що трапилось, а ти кажеш: цілу ніч не їв!

Вони знову зареготались, а Скуперфільд сказав:

— Коли б же я тільки вночі не їв! Але вчора я навіть не пообідав! Проклятий Крабс обіцяв почастувати обідом, а замість того завіз мене в ліс і прив'язав до дерева.

Ці слова викликали у коротульок новий напад сміху.

— Що? — кричали вони. — Прив'язав до дерева? Почастував, нічого не скажеш! Цей Крабс, видно, великий жартівник!

І цього разу вони сміялися не менше як п'ять хвилин. Нарешті той, що був у піджаку, сказав:

— Вибач, братику, ти, я бачу, хороший хлопець. З тобою не занудьгуєш. От тільки шкода, нагодувати тебе нічим. Хотіли наловити раків на сніданок, та сьогодні ловля невдала вийшла. Мерзотники ховаються на такій глибині, що не дістанеш, а вода зранку така холодна, що терпіти не можна. От, якщо хочеш, попий з нами чайку. — Гей, Мізинчику, — звернувся він до босого коротульки. — Неси-но сюди ще один кухоль і починай розливати чай. Сьогодні твоя черга.

Мізинчик скоренько приніс півдесятка консервних бляшанок, поставив їх на стіл, збитий з двох великих ящиків, потім зняв з вогню бляшанку з-під томатів і почав наливати з неї окріп у консервні бляшанки.

— Прошу до столу, — запросив він, покінчивши з цим ділом.

Усі посідали на ящики, які правили тут за стільці. Скуперфільд теж сів. Побачивши, що всі взяли консервні бляшанки й почали сьорбати з них, Скуперфільд теж узяв бляшанку і, сьорбнувши з неї, зрозумів, що там був не чай, а простий окріп.

— Де ж чай? — здивовано запитав він.

— Це ж і є чай, — пояснив Мізинчик. — Він, правда, без чаю, але це такий чай без чаю. Тепер така мода.

— Гм! — буркнув Скуперфільд. — Ну, чай, — це справді забобон! Дідько з ним! Від нього організму все одно нема ніякої користі. Але де ж цукор?

Це запитання викликало новий вибух сміху. Безштанько пирснув прямо в свою бляшанку, так що окріп вихлюпнувся йому на голі коліна. А Мізинчик сказав:

— Вибач, братику, цукру у нас теж нема. І купити ні на що. Ми вже давно п'ємо чай без цукру.

— Яка ж користь просту воду хлебтати? — похмуро буркнув Скуперфільд.

— Е, не кажи так, братику, є користь, — мовив той, що був без сорочки. — Ось ти за ніч, приміром, промерз, організм твій охолонув. Треба йому зігрітися. А як? От ти гарячої водички попий, гаряча водичка розтечеться по всіх твоїх жилочках, організму одразу стане тепліше. Та й у шлунку буде не порожньо. Вода теж корисна.

— Відро води заміняє склянку сметани, — вставив Мізинчик. — Наука це давно вже знає.

Усі знову засміялися.

— А хто ви, братики? І що робите? — спитав Скуперфільд, починаючи сьорбати окріп.

— Ми, братику, так звані безштаньки-безробітні. Чув, може, є такий фах? — відповів той, що був без сорочки. — Колись і ми були не гірші за інших, а втратили роботу — опустилися, як кажуть, на дно. Вся наша біда в тому, що у кожного з нас чогось бракує. Ось бачиш, у мене на тілі нема навіть сорочки, у цього нема черевиків, цей ходить без шапки. А спробуй появитися в місті без черевиків чи хоча б без шапки, тебе одразу схоплять фараончики й відпровадять на острів Дурнів.

— Що ж, це природно, — підтвердив Скуперфільд.

— Отож у місті нам, як бачиш, не життя, але й без міста неможливо. Зараз я ось візьму у Мізинчика сорочку й піду в місто. Може, де пощастить підробити. А завтра він, Мізинчик, взує мої черевики, й теж піде на заробітки. Так ми й перебиваємося з дня на день: двоє вдома сидять, двоє на промисел ходять. Словом, біда! Бачу, що тепер уже нам не вибитися із злиднів.

Насьорбавшись окропу, Скуперфільд відчув, що йому й справді стало тепліше. Правда, особливої ситості він все-таки не відчував.

Діставши з кишені картоплини, він сказав:

— Я, братики, знайшов тут якісь штучки. Може, їх можна їсти?

Побачивши картоплини, коротульки засміялися:

— Так це ж картопля! — сказали вони. — Її можна спекти.

— А ви вмієте?

— Як же не вміти! — вигукнув Мізинчик.

Він схопив картоплини й побіг до вогнища.

— То ви, братики, печіть, а я принесу ще.

По цих словах Скуперфільд виліз із-за столу й попрямував до лозняка.

— Куди ж ви? — закричали коротульки.

— Я зараз, братики! Я миттю! — крикнув Скуперфільд, зникаючи в кущах.

Він швидко пробрався крізь зарості і, опинившись на картопляному полі, почав виривати з землі кущі разом з картоплинами. Позривавши з коренів картоплини, наповнив ними свій циліндр доверху й уже хотів був іти назад, як раптом відчув, що хтось його схопив ззаду за комір. Зрозумівши, що він попав до рук сторожа, Скуперфільд рвонувся і кинувся тікати.

— Ось я тобі! — кричав сторож, з усіх сил розмахуючи сучкуватим дрючком.

Кілька разів він дуже боляче уперіщив Скуперфільда по спині палицею і перестав гнатися лише тоді, як загнав його в яр.

Опинившись знову на дні яру й розгубивши по дорозі всю картоплю, Скуперфільд почав думати, куди йому краще податися: вниз яром чи вгору. Вилазити з яру він боявся, щоб знову не попасти на очі сторожеві. Однак, подумавши як слід, вирішив, що краще все ж іти вгору, бо в такому разі було більше надії утекти звідси.

Скуперфільд правильно розрахував. Помандрувавши з півгодини, він вибрався з яру й побачив вдалині дорогу, по якій то в той, то в той бік мчали автомашини.

Сподіваючись, що хтось змилостивиться над ним і довезе до міста, Скуперфільд підійшов до краю дороги. Як тільки здалеку показувалась автомашина, він починав махати циліндром. Невдовзі йому пощастило. Якийсь коротулька зупинив машину і, відчинивши дверцята, запросив його сісти.

— Вам куди треба? — спитав він, запускаючи двигун.

— Мені в Брехенвіль, — мовив Скуперфільд. — Думаю, що тепер мені вже найкраще буде повернутися додому.

— В такому разі вам треба в протилежний бік, — сказав коротулька. — Я ж їду в Давилон.

— Ну, та байдуже! — махнув рукою Скуперфільд. — Поїду спершу в Давилон, а звідти поїздом у Брехенвіль. До речі, зайду до цього мерзотника Крабса й розквитаюся з ним за те, що він прив'язав мене до дерева. І ще мені треба забрати речі, залишені в його номері.

Скуперфільд почав докладно розповідати новому знайомому про свої пригоди і про підлий вчинок Крабса, замовчавши лише про те, з якою метою вони вирушили у спільну поїздку. Все,