Гордівниця Злата - Тамара Крюкова

— Досить викачуватися, пестухо. Тебе хоче бачити цариця амазонок.

Своєю неприхованою ворожістю Аристея так і напрошувалася на грубість, але Злата стрималася, вирішивши, що розумніше притримати язика за зубами. Під конвоєм Злату повели до царського палацу. Сонце лише торкнулося плоских дахів будинків, вузькі вулички ще були оповиті прохолодним півмороком, але місто вже ожило. По дорозі до загону приєднувалися зустрічні амазонки, і коли Злата з конвоїрами підійшли до центральної площі, за ними йшов цілий натовп.

Величний білокам’яний палац височів над площею як свідчення могутності тутешньої цариці й вражав своєю суворістю. Жодна зайва деталь або непотрібна прикраса не порушували простоти гармонії. Широкі мармурові сходи вели до подіуму, де серед струнких колон підіймався трон, для того щоб цариця могла вершити суд на очах у підданих.

Натовп вибухнув гучним вітанням, коли правителька піднялася на подіум. Подібно ранковому сонцю діва-войовниця постала перед присутніми в усій красі. Сонячні відблиски вигравали на її зброї і золотих поножах. Голову цариці покривав золотогривий шолом. На боці в неї висів меч у піхвах зі срібла й слонової кістки, а щит був схожий на місяць, що сходить над поверхнею моря.

Сівши на трон, цариця наказала Аристеї говорити.

— О велика царице! Бранка стверджує, що вона — проста смертна, однак її краса посіяла сумнів у моїй душі. Чи це часом не нікчемна Олена, яка втягла Трою у вир війни?

— Ні, це не Олена, — відрубала цариця.

Злата переможно подивилася на Аристею.

Натовпом прокотився гомін, амазонки робили припущення, звідки з’явилася незнайомка і хто вона така. Цариця зробила знак рукою. Голоси змовкли, й у палаці запанувала тиша, тоді вона звернулася до Злати:

— Розкажи, як ти потрапила сюди?

Злата пам’ятала батька, бакалійну крамницю, дім, короткочасну зустріч з красенем музикантом і довгі поневіряння в пошуках його. Вона пам’ятала, як вони зустрілися знову і музикант виявився принцом, але що ж було потім? Чому вона переправилася через Лету? Як не силкувалася Злата, спогади вислизали від неї.

— Не пам’ятаю, — вона похитала головою. — Я знаю лише, що повинна повернутися на Землю. Там на мене чекає батько… — вона хотіла додати «і коханий», але вчасно осіклася, вирішивши, що про це краще промовчати.

— Ніщо не буває даремним. Якщо доля привела тебе до нас, значить, так треба. Ти залишишся серед нас, — сказала цариця.

Наперед виступила Аристея.

— Велика царице! Ця зніжена заброда нам не рівня. Чи означає це, що вона стане нашою рабинею?

Злата спалахнула. Вона не заслужила презирства, з яким про неї говорила Аристея.

— Я нічим не гірша за вас і не дозволю попихати собою, — крижаний тон, яким вона вимовила ці слова, не виразив гніву, що клекотав у її душі.

— А ти зухвала, — посміхнулася цариця. — Якщо зумієш у змаганні довести, що ти рівна серед рівних, нехай буде так.

Натовп на площі розступився на боки, звільняючи місце для тих, що мали змагатися. Златі піднесли двосічну сокиру, меча й списа, щоб вона сама вибрала спосіб змагання. Злата в сум’ятті похитала головою:

— Я не володію зброєю.

— Ти не тільки слабка, але й боягузлива, — презирливо поморщилася Аристея.

— Я не поступлюся в сміливості жодній з вас, але не буду битися й тим більше завдавати болю навіть тобі, — гордо сказала Злата.

— Наша хоробрість перевірена в боях, — скипіла амазонка. — Царице, дозволь подивитися, чи така вона смілива під градом стріл, як на словах.

Верховна амазонка кивком дала згоду. Злату підвели до стовпа з прикріпленими до нього ланцюгами, але не прикували. Дівчина не знала, що затівається, але ні на що гарне не сподівалася. Амазонки на чолі з Аристеєю стали півколом на деякій відстані від стовпа. Аристея зробила знак, і діви-войовниці дістали луки. Злата з жахом дивилася на націлені в неї стріли. Вона обвела поглядом обличчя амазонок, але не знайшла в них жалю. Вони звикли підкорятися наказу. Лише Вега, потупивши очі, непомітно відвела лук убік. Златі залишалося примиритися з неминучим. Вона гордо закинула голову й подивилася просто в очі Аристеї.

Тятива забряжчала, як доторкнута струна. Стріла встромилася просто над головою Злати, ледь не зачепивши її волосся. Не встигла Злата опам’ятатися, як наступна стріла просвистіла в неї над головою. Амазонки по черзі випускали стріли, що втикалися поруч з живою мішенню. Златі здавалося, цей кошмар триває вічно. Останньою черга дійшла до юної Веги. Амазонка барилася.

— Досить! Тобі, Вего, слід бути рішучішою, — промовила цариця й звернулася до Злати: — Ти гідна бути однією з нас. Майбутнє покаже, навіщо тобі призначався цей шлях.

Натовпом прокотився гул схвалення, і Злата з полегшенням зітхнула. Правда, вона зовсім не збиралася ставати амазонкою, але зараз їй було не до того, щоб про це міркувати. Аристея підскочила