Гордівниця Злата - Тамара Крюкова
— Ти хочеш від мене… — немов передражнюючи її, луною відгукнулася фігура.
— Я нічого не хочу, — Злата безвільно опустила голову на груди.
— Тримай, — владно промовив незнайомець.
Дівчина підняла голову і, побачивши простягнену до неї химерно закручену перламутрову черепашку, мимоволі відсахнулася, як від отруйного павука.
— Боїшся? Це гарна ознака. Значить, твоя душа ще жива, — сказав господар каплиці. — Візьми та слухай.
— Я знаю, що почую. Це жорстоко, — відмовилася Злата.
— Так, набагато жорстокіше, ніж ти думаєш. Але тільки це поверне тебе до життя.
Злата почувала таку втому, що в неї не залишилося сил заперечувати й сперечатися. Дівчина покірно взяла черепашку й приклала її до вуха.
«Ах, Агнесо, я хотів би назавжди викреслити Злату зі своєї пам’яті! — вдруге почула вона, але тепер слова не викликали колишнього болю. Принц продовжував: — Але я не зможу зробити цього, навіть зараз, коли знаю, як легко вона забула мене заради заморського шейха».
Черепашка випала з ослаблених пальців дівчини.
— Значить, він кохає мене, — розгублено промовила вона і тієї ж миті зрозуміла всю жахливість того, що сталося. — Я сама зруйнувала своє щастя! Як могла я сумніватися в його коханні! Дурна, пустоголова ревнивиця!
Дивлячись на розлютовану золотоволосу тигрицю, було важко повірити, що хвилину тому вона була тихою і пригніченою. Опам’ятавшись, Злата кинулася на коліна перед людиною в білому.
— Заклинаю тебе, хто б ти не був. Допоможи мені повернутися на Землю. Підкажи, як виправити те, що я накоїла!
— Я не можу вплинути на твою долю. Я — Оракул і можу лише пророчити майбутнє.
— Скажи, чи зможу я повернутися до принца? — заблагала Злата.
— Перш за все випий з лівого джерела. Ти одразу забудеш усі тривоги й хвилювання і зможеш неупереджено слухати все, що почуєш далі.
Злата покірно зачерпнула долонею з джерела забуття і зробила ковток джерельної води, холодної й солонуватої на смак. Тієї ж миті тягар сумних спогадів спав з плечей мандрівниці, і її охопила небувала легкість.
— Тепер випий з джерела пам’яті, і ти запам’ятаєш усе, про що дізналася, — продовжував Оракул.
Вода в правому джерелі була теплою й трохи гіркуватою. Ледь пригубивши її, Злата відчула приплив сил, і всі її відчуття загострилися.
— Тепер запитуй. Твій час спливе, коли лампада згасне.
Невідривно дивлячись на жовтий язичок полум’я, Злата з надією запитала:
— Чи повернуся я на Землю?
— Твоя дорога пролягає через легендарну річку за назвою Лета, звідки немає вороття, її перетинають ті, хто закінчив свій шлях на Землі, але ти — інша справа. У тобі ще вирує життя, тому ти маєш вибір.
Оракул замовк, і Злата нетерпляче поквапила його:
— Не барися, скажи який?
— Ти можеш стати зіркою на небосхилі, й тоді про тебе складуть пісні та легенди, а можеш повернутися до земних побратимів.
Злата полегшено зітхнула і, не задумуючись, випалила:
— Я не хочу бути зіркою й героїнею пісень та легенд. Мені значно більше до вподоби залишитися земною дівчиною й жити біля мого коханого.
— Якщо наприкінці шляху ти будеш хотіти цього так само жагуче, як тепер, твоє бажання виповниться.
— Хіба я можу не хотіти цього? — здивувалася дівчина.
— Так, якщо втратиш зв’язок з усім, що для тебе дороге, і забудеш себе.
Полум’я гіпнотизувало Злату, і її почав змагати сон. А проте їй хотілося ще багато про що запитати таємничого співрозмовника. Вона спробувала відвести погляд від вогню, але не змогла. У напівтемряві їй примарився образ принца і, долаючи сонливість, що огортала її, вона запитала:
— Чи побачу я свого коханого?
— Ні.
— Як?! Значить, я не побачу принца?! — з жахом вигукнула Злата.
— Побачиш, — пролунала суперечлива відповідь.
— Що означають твої слова? У них немає рації, — промовила дівчина.
Полум’я лампади розпливалося перед її поглядом, втрачаючи чіткі обриси. Злата зробила ще одну спробу відірвати погляд від вогню, але сон оповив її, і вже провалюючись в забуття, вона почула голос Оракула:
— Ти побачиш його, коли твоє серце буде належати каменю.
«Якому каменю?» — хотіла запитати Злата, але сили залишили її, повіки стулилися, і полум’я лампади згасло.
Розділ 21І усе кане в