Повітряний замок - Діана Вінн Джонс

Крила його зметнулися, він виконав кілька магічних пасів. 

Зненацька дива зусібіч оточив рій дивовижних крилатих створінь. Вони ширяли над троном і над його головою, немов прозорі морські коники, майже зовсім беззвучно, ледь вгадувалося хіба що слабке шелестіння тріпотливих крилець. 

— Це його ангели, — пояснила принцеса Беатриса принцесі Валерії. 

Хазруель шепнув щось крилатим істотам, і вони зникли настільки ж раптово, як і з’явилися, проте відразу ж виникли знову — і їхній рій зашелестів навколо голови Джамала. Наляканий Джамал відсахнувся, та це не допомогло. Рій полинув услід за ним. Крилаті істоти одна за одною сідали на Джамалового пса. Усівшись, істоти зменшувалися й зникали у вовні, аж доки їх не залишилося всього дві. 

Зненацька Абдулла побачив, що ці дві істоти ширяють на рівні його очей. Він трохи пригнувся, однак істоти також опустилися. Зазвучали два тоненькі пронизливо-холодні голоски. Здавалося, їх міг чути тільки Абдулла. 

— Доскіпливо все обміркувавши, — сказали голоси, — ми дійшли висновку, що ця подоба набагато привабливіша, ніж жаб’яча. Ми дивимося на це у світлі вічності, отож дякуємо тобі! — з цими словами дві істоти метнулися до Джамалового пса, де так само зменшилися й зникли у ґулястій шкірі на його вухах. 

Джамал дивився на пса у своїх руках. 

— А чому я завдячую те, що тримаю пса, наповненого ангелами? — поцікавився він у Хазруеля. 

— Вони не зроблять нічого поганого ні тобі, ані твоєму псові, — відповів Хазруель, — а просто чекатимуть, коли знову з’явиться золоте кільце. Здається, ти сказав — завтра? Сподіваюся, ти розумієш, наскільки природним є моє бажання не випустити з-під уваги своє життя. Як тільки воно опиниться в моїх ангелів, вони принесуть його до мене, де б я не був. — Раптом див зітхнув, та так важко, що в усіх від цього зітхання розвіялося волосся. — А я ще не знаю, де опинюся, — пригнічено мовив він. — Треба пошукати собі місце для вигнання де-небудь у далеких безоднях. Я чинив зло. Тепер я вже ніколи не зможу знову вступити до лав добрих дивів. 

— Ну що ти, великий диве! — вигукнула Квітка-в-Ночі. — Мене вчили, що добро вміє прощати. Добрі диви будуть раді прийняти тебе назад! 

— Ах, велемудра принцесо, — Хазруель похитав величезною головою, — ти нічого не розумієш. 

Абдулла виявив, що сам він якраз розуміє Хазруеля. Не виключено, що це розуміння ґрунтувалося на тому, що з родичами першої дружини свого батька він повівся аж ніяк не поштиво. 

— Тихіше, моя дорога, — промовив він. — Хазруель має на увазі, що бути злим дивом йому радше сподобалося, а також що він у цьому не розкаюється. 

— Це правда, — сказав Хазруель. — Упродовж останніх місяців мені випало набагато більше веселощів, ніж за багато сотень років до того. Цьому навчив мене Дальциель. І тепер я змушений податися у вигнання, оскільки боюся, що почну так само розважатися і серед добрих дивів. Ось тільки я не знаю, куди мені йти. 

В цю мить на Хаула, очевидно, зійшло осяяння. Він кахикнув. 

— А чому б тобі не податися в інший світ? — запропонував він. — Світів, щоб ти знав, — сотні й сотні. 

Крила Хазруеля зметнулися вгору й схвильовано затрепетали, розвіявши волосся й сукні присутніх у залі принцес. 

— Та невже? А де це? Покажи мені, як потрапити в інший світ! 

Хаул передав Моргана в дещо незграбні обійми Софі і східцями вибіг нагору, до трону. Те, що він показав Хазруелю, збоку здавалося лише низкою дивних жестів і двома-трьома кивками. Однак, судячи з усього, Хазруель усе чудово зрозумів. Він кивнув у відповідь. Потім Хазруель піднявся з трону — і просто пішов, не сказавши ні слова, крізь зал і стіну, ніби та була всього лише імлою. Чималенький зал раптом наче аж спорожнів. 

— Щасливої дороги, — сказав Хаул. 

— Ти що, відправив його у твій світ? — поцікавилася Софі. 

— У жодному разі! — заперечив Хаул. — Там і без того клопоту вистачає. Я послав його в протилежному напрямку. Ризикнув, сподіваючись, що замок не зникне. — Він повільно обернувся, оглядаючи туманні простори залу. — Усе на місці, — сказав він. — Це значить, що Кальцифер десь тут. Адже це він його підтримує. 

Хаул дзвінко загукав: 

— Кальцифере! Де ти? 

Кринолін Її Досконалості, здалося, знову ожив. Цього разу він відкотився на обручах убік — і з-під нього виплив килим-самоліт. Килим стріпнувся — десь так, як пес Джамала, який теж узявся обтріпуватися. А потім, на превеликий подив усіх присутніх, він упав на підлогу й почав сам себе розпускати. Абдулла мало не розплакався від такої нечуваної марнотратності. Довга нитка, яка вибивалася з килима, була голубою і неймовірно яскравою, так, ніби килим зовсім не був виготовлений зі звичайної вовни. Ця нитка, що металася від краю до краю килима, ставала дедалі довшою і злітала дедалі вище, аж доки не розтяглася між високою туманною стелею і практично голим полотном основи, в яке була вплетена ще за мить до того. 

Нарешті нитка нетерплячим ривком висмикнула з основи другий кінець і втяглася під стелю, до решти, тоді знову витяглася, переливаючись, і знову втяглася, і нарешті набула зовсім нових обрисів — на кшталт перевернутої сльозинки або, може, полум’я. Ця подібна на вогник фігура впевнено й цілеспрямовано попливла униз. Коли вона наблизилася ще трохи, Абдулла розрізнив обличчя, яке складалося з пурпурових, зелених і жовтогарячих пломінців. Абдулла стенув плечима, скоряючись долі. Очевидно, свої кревні золоті монети він заплатив зовсім не за килим-самоліт, а за вогненного демона. 

Вогненний демон заворушив пурпуровими іскристими губами. 

— Слава небесам! — сказав він. — Чому ніхто з вас не покликав мене на ім’я раніше? Я ображений! 

— Ой, бідолашний Кальцифере! — вигукнула Софі. — Я ж не знала! 

— Я з тобою не розмовляю, — пробурчало дивовижне вогненне створіння. — Ти впивалася в мене пазурами. І з тобою я також не хочу говорити, — заявив демон, пропливаючи повз Хаула. — Бо це ти вплутав мене у все це. Особисто я не хотів допомагати армії короля. Говорити я буду тільки з ним, — заявив він, зненацька виринувши в Абдулли за плечем. Абдулла почув, як у нього потріскує волосся. Полум’я було дуже гарячим. — Він — єдиний, хто намагався мені лестити! 

— І відколи це тобі стали потрібні лестощі? — ядуче поцікавився Хаул. 

— Відтоді як я зрозумів, наскільки приємно, коли про тебе говорять приємні речі, — відповів Кальцифер. 

— А я от не бачу в тобі нічого приємного, — скривився Хаул і повернувся спиною до Кальцифера, а його пурпурові атласні рукави так і закружляли вихором довкола нього. 

— Кортить стати жабою? — запитав Кальцифер. — Знаєш, не тільки ти вмієш перетворювати людей на жаб! 

Хаул сердито тупнув ногою в рожево-ліловій туфлі. 

— Тоді, можливо, твій новий друг міг би попросити тебе повернути замок на місце? — сказав він. 

Абдуллі зробилося трохи сумно. Очевидно, Хаул у такий спосіб натякав, що вони з Абдуллою незнайомі. Що ж, Абдулла зрозумів натяк. Він поклонився. 

— О сапфіре серед магічних істот, — почав він, — о святковий вогонь, світоч серед килимів, чия істинна подоба більш ніж у тисячу разів перевершує ту, в якій ти був дорогоцінною тканиною… 

— Ну годі вже! — буркнув Хаул. 

— …чи не дав би ти своєї милостивої згоди на те, щоби перемістити цей замок на землю? — закінчив Абдулла. 

— Із задоволенням, — сказав Кальцифер.