Маленький лорд Фонтлерой - Френсіс Ходжсон Бернетт
Та найліпше старий граф почувався, коли вони разом із Фонтлероєм підійшли до великого намету, де гостилися найповажніші Доринкуртські орендарі. Вони охоче частувалися розкішними наїдками та раз у раз піднімали тости. Спершу орендарі радо випили за здоров'я графа — і при цьому ім'я графа Доринкурта викликало у їхньому колі щире пожвавлення, якого перед тим ніколи не спостерігалося. Та ще більше радісних вигуків викликав наступний тост — за здоров'я «маленького лорда Фонтлероя». І якщо хтось іще мав сумніви у тому, чи юний лорд тішиться любов'ю серед орендарів — то у цей момент ті сумніви мали негайно розвіятися. Бо ж як тільки було вимовлено ім'я Фонтлероя, усі дружно підняли келихи, весело загомоніли і зааплодували!
Графові усе більше подобалися ці люди, ці щирі веселуни, які забули про стриманість і про те, що тут зібралися поважні леді і джентльмени, які ото на них дивляться із замку. У наметі панував веселий гамір. Фермерські жінки з материнською ніжністю дивилися на цього маленького хлопчика, який стояв перед ними разом зі своєю матусею і графом. Одна з них, затримавши на Седрику зволожілий погляд, промовила до своєї сусідки:
— Най Господь благословить ту дитину!
Маленький лорд Фонтлерой страшенно втішився, почувши це. Він усміхався гостям, ґречно вклонявся, а густий рум'янець заливав його щічки.
— Це вони так люблять мене, матусю? — запитував. — Так, матусю? Ой, я такий радий!
Граф поклав свою руку йому на плече і проказав:
— Фонтлерою, подякуй гостям за їхню приязнь.
Фонтлерой підняв погляд спершу на дідуся, а потім глянув на матусю.
— Треба зараз подякувати? — спитав, дещо засоромившись.
Місіс Ерол усміхнулася йому, і міс Герберт також. Обоє кивнули головою.
Седрик ступив крок уперед. Очі всіх присутніх були звернені до нього. І ось він почав говорити. Його чистий дитячий голос звучав дзвінко і впевнено.
— Я дуже вам вдячний! — вимовив він. — Маю надію, що вам сподобалося тут, на моєму дні народженні… бо мені дуже сподобалося. І я тішуся, що стану графом. Тобто спочатку я не дуже того хотів, але зараз… я вже полюбив це місце. Так, Доринкурт просто чудовий! І коли я стану графом, то намагатимусь бути таким добрим, як мій дідусь.
І серед захоплених вигуків й аплодисментів Седрик полегшено зітхнув, відступив назад, узяв графа за руку і притулився до нього.
На цьому можна було би й завершити цю розповідь. Проте мушу ще поділитися одною цікавою новиною. Отож містер Гобс так захопився аристократичним стилем життя, а, окрім того, йому ніяк не хотілося розлучатися зі своїм юним другом, що врешті-решт він продав свою крамницю у Нью-Йорку й осів в Ерлсборо, селі побіля Доринкуртського замку, де відкрив нову крамницю, що перебувала під опікою того-таки замку і приносила немалий прибуток. І хоча зі старим графом Доринкуртом бакалійник аж так близько не заприязнився, та однак — можете мені повірити: невдовзі містер Гобс втягнувся в життя аристократів більше, ніж сам граф, і ранок його починався із читання новин про англійський королівський двір та про Палату Лордів! А десь через десять років, коли Дік, по завершенні навчання, саме збирався відвідати свого брата у Каліфорнії і спитав бакалійника, чи не бажає він бува повернутися до Америки, то містер Гобс лише заперечливо похитав головою.
— Та ні, жити там я не хочу, — проказав серйозно. — Жити там — то вже ні. Хочу бути коло нього, бо тре' за ним троха доглянути. Америка — то добра країна для тих, котрі молоді і сповнені сил. Але є там і свої ґанджі. Наприклад, там в людей нема стільки предків… ані жодного тобі графа — також нема… ані одного!
Примітки
1
Тяжкий хворобливий стан, викликаний крововиливом у мозок.
2
4 липня 1776 р. було прийнято Декларацію про Незалежність. Зараз це одне з найбільших національних свят США.
3
Пінка — легкий вогнестійкий пористий мінерал, з якого виготовляють люльки.
4
Назви вітрил.
5
Вільям Гарісон Ейнсворт (William Harrison Ainsworth, 1805–1882) — англійський письменник, народжений у Манчестері, автор популярних історичних романів та повістей. Повість «Лондонський Тавер» вийшла у 1840 році.
