Маленький лорд Фонтлерой - Френсіс Ходжсон Бернетт

Дік

А Дік тим часом читав листа містера Гобса:

Дорогий сер,

Листа Вашого отримав і бачу, що справи кепські. Переконаний, що тут все підлаштували. А за такими крутіями треба ой як дивитися…

Ну а листа пишу, аби сказати дві речі. Я сам тим всім займуся. Не переживайте, я знайду адвоката. Зроблю все, що в моїх силах. Але в найгіршому разі —значить, коли не дамо собі ради з тими графами — то приходьте до мене у крамницю, будем компаньйонами. Так у Вас буде і робота, і дах над головою, і Ваш вірний друг,

Сайлас Гобс.

— Ну що ж, — сказав містер Гобс, повертаючи Дікові його листа, — як він тепер не граф, то ми з тобою вже про нього подбаємо.

— Правду кажете, — відповів Дік. — Я все його обстоюю. Бо люблю того малого… та і як його не любити.

Наступного ранку Дікові вдалося неабияк здивувати одного зі своїх клієнтів, а саме одного молодого адвоката. Звісно, адвокат той, як і всі молоді правники на початку кар'єри, жив бідно, проте був це справді обдарований енергійний чоловік, з гострим проникливим розумом, добрий на вдачу. Він мав скромну контору неподалік від Дікової робітні і Дік кожного ранку ґлянцував його зношені черевики. При цьому молодий чоловік завжди по-дружньому перемовлявся з Діком, жартував із ним.

А того ранку адвокат прийшов з газетою — у якій також писалося про знаменитостей, про всякі сенсації і подібні речі. Отож він поставив черевик на підніжку, а сам узявся її переглядати. Коли ж Дік скінчив свою роботу, адвокат простягнув йому ту газету.

— Це тобі, Діку, — мовив він. — Можеш собі переглянути за сніданком, коли підеш до Дельмоніко. Там є фотографії одного англійського замку, та ще графської невістки. Вродлива жінка, нічого не скажеш, і коси має розкішні. Тільки що якусь бучу там влаштувала. Мусиш запізнатися з життям графів та інших аристократів, Діку. І почати можеш якраз з вельмишановного графа Доринкурта і леді Фонтлерой. Гей, та що з тобою, хлопче?

Фотографії, на які показував адвокат, були розміщені на першій сторінці, і Дік, щойно глипнувши на них, так і прикипів до газети, широко відкривши очі і роззявивши рота від несподіванки. Справді, хлопець аж поблід на виду — так схвилювався.

— То що діється, Діку? — допитувався адвокат. — Що тебе так приголомшило?

А Дік усе не міг отямитися від побаченого. Він лише показував на світлину, під якою було вміщено підпис: «Матір Клемента (леді Фонтлерой)».

З фотографії на нього дивилася яскрава вродлива жінка, з чорним як смоль волоссям, заплетеним у коси й укладеним вінком на голові.

— То вона! — вигукнув Дік. — О Боже, та я знаю її ліпше, ніж вас!

Молодий чоловік зайшовся сміхом.

— І де то ти її бачив, Діку? — поспитав нарешті. — У Ньюпорті? А може, під час останнього твого візиту до Парижу?

Та Дікові явно було не до сміху. Він негайно узявся збирати свої щітки і коробки з пастами, немовби у нього з'явилася пильна справа.

— Не важить де, — вимовив Дік. — Але я її знаю! На нині з роботою все.

І за яких п'ять хвилин він уже щодуху мчав до крамниці містера Гобса.

У першу мить містер Гобс навіть не повірив своїм очам, бо щойно підвів погляд з-за прилавка — як ото уздрів Діка, який влетів до крамниці з газетою в руці. Хлопець так засапався від бігу, що аж не міг говорити, а лише кинув газету на прилавок.

— Здоров! — привітався з ним містер Гобс. — Що у тебе?

— Подивіться! — ледве вимовив задихано Дік. — Подивіться на ту жінку, що на знимці! Так-так, на ту! 'ристократка, аякже! Ніяка вона не 'ристократка! — з презирством кинув він. — Ніяка не мати лорда. Щоб мене грім побив — та то ж Мінна… то Мінна! Я би її де хочеш впізнав, так само як Бен. Тільки спитайте в нього!

Містер Гобс опустився у крісло.

— Я знав, що то все підлаштували, — вимовив він. — Я то знав… Вони так зробили, бо він американець!

— Та то все вона! — з відразою вигукнув Дік. — То вона то все накрутила, от що. Її на таке стати, аякже! А знаєте, що я собі нагадав, як ото її на знимці побачив? Пам'ятаєте, як ми в одній газеті читали, що в її малого шрам на підборідді? То от, зберіть то все докупи і подумайте, що то за шрам такий! Той її син такий самий лорд, як і я! То ж Бена син… а шрам вона йому сама зробила, як тарілку в мене шпурляла!

Майстер Дік Тіптон завжди був тямущим хлопцем, а необхідність заробляти на прожиток у великому місті ще більше вигострила його кмітливість. Це навчило його пильности і зарадности, а ця історія його просто захопила — хлопець аж палав від нетерпіння. Якби юний лорд Фонтлерой того ранку зазирнув до бакалійної крамниці, то побачене й почуте його, звісно, захопило б, навіть якби тут вирішувалася доля якогось іншого хлопчика, а не його самого.

Містер Гобс узагалі виглядав геть приголомшеним відповідальністю, яка раптом на нього звалилася. Натомість Дік був увесь сповнений рішучости й запалу. Він одразу почав писати Бенові, тоді вирізав з газети одну світлину й долучив до листа, а містер Гобс нарешті сів писати листи до Седрика і до графа. У розпал писання Дікові спала на голову нова гадка.

— Слухайте, — мовив він до містера Гобса, — та ж той молодий чоловік, котрий дав мені газету — він адвокат. Тре' його спитатися, що нам ліпше зробити. Адвокати в тих справах найліпше розуміються.

Містер Гобс був просто вражений Діковою тямущістю і практичністю.

— Діло кажеш! — вигукнув він. — То якраз випадок для адвоката.

Залишивши крамницю під опікою одного знайомого, бакалійник вбрався у пальто і разом із Діком рушив у місто. У конторі містера Гарісона вони розповіли йому цілу ту романтичну історію. Молодий чоловік був неабияк здивований.

Можливо, адвокат не зацікавився б їхньою розповіддю, якби сам іще не був такий молодий і не мав досить часу. Все це могло видаватися надто неймовірним, аби скидалося на правду. Однак молодий адвокат не мав багато справ, а крім того, знав Діка