Дракон із шоколадним серцем - Стефані Берджіс
— Причини?! — Жінка, що сиділа трохи віддалік за столом, розреготалася. — Та це ж примітивні почвари, дівчинко! Єдина причина, яка їх спонукає, — це голод!
Чоловік, що сидів обіч неї, кивнув.
— Вони не схожі на нас, — мовив він до мене. — У них бракує мізків на те, щоб жадати ще бодай чогось, окрім крові й золота!
Я, не ймучи віри власним вухам, заперечно похитала головою.
— Люди, та вам бодай щось відомо про драконів?
Королівські очі звузилися. Його величність пильно мене роздивлявся.
— Мені відомо, — проказав він, — що дракони — це найбільша небезпека, яка загрожувала цьому місту за весь час його існування. І ти сподіваєшся, що ми дослухаємося порад якоїсь дівчинки й навіть не спробуємо захиститися від їхнього нападу?
— Захиститися від них ви все одно не зможете, — мовила я нетерпляче. — Отже…
— Зачекайте-но! — Чоловік у масивному крислатому капелюсі, який сидів на іншому боці столу, нахилився вперед і тицьнув у мене тлустим пальцем. — Ваша величносте, вас намагаються ввести в оману! Моя помічниця знає цю дівчинку. Це звичайнісінька підмайстриня, ще й відома халамидниця. Треба викинути її звідси, і то мерщій, щоб вона не марнувала жодної дорогоцінної хвилини нашої наради!
За спинкою його крісла я помітила знайоме глумливе обличчя. Це була ота посіпака лорд-мера… а отже, я тепер достеменно зрозуміла, хто цей дядько. М’язи мої скам’яніли.
— Ні, Авантюрино! — Сілке вхопила мене за плече. — Не зараз!
Наш лейтенант кинувся був уперед, вирячивши очі й простягнувши руку — наче збирався силоміць відтягти мене від королівської родини. Але, перш ніж він устиг до мене доторкнутися, кронпринцеса здійняла руку і запала тиша.
— Здається, я тебе впізнаю, — мовила вона. Мимоволі мене вразила сила її голосу; вона жодного разу не підвищувала його до крику, втім слова її прозвучали спокійно і владно. — Тебе звати Авантюрина, так? Ти з «Шоколадного серця»?
Король скривився.
— Це ж той самий шоколадний будинок, який довелося зачинити через бруд на кухні?
— Ніякого бруду там не було! — вигукнула я. — Ми пройшли перевірку й навіть отримали сертифікат на доказ цього! Єдина причина, з якої вони…
— Гм. — Принцеса закашлялася. — Хай там як, звідки юній підмайстрині шоколатьє знати, як зупинити кровожерливу драконячу зграю?
От вона, ця мить. Дивлячись їй просто в очі, я відповіла:
— Тому що я була однією з них.
Рука Сілке раптом щосили стиснула моє плече, а кімнату миттю затопив галас. Лунали вибухи реготу, здивовані вигуки, зневажливе форкання, але крізь цей шарварок я почула, як Сілке пробурмотіла мені на вухо.
— Он воно як!
Мить по тому вона вже кинулася вперед і схилилася перед королівською родиною у вишуканому поклоні.
— Вона мала на увазі, ваша величносте… ваша високосте…
Кронпринцеса звела брови.
— Так?
Сілке виструнчилася й широко їй всміхнулася.
— Авантюрина з родини диваків, вона раніше мешкала в горах, у глушині, а отже, у неї був шанс самій познайомитися з драконами і спілкуватися з ними. Саме тому…
— Шпигунка! — заголосив лорд-мер, схопившись на ноги й ляснувши гладкою долонею по столу. — То це через неї вони сюди летять? Вона передавала їм відомості про наше місто?
Кронпринцеса на якусь мить заплющила очі, наче від страшенної втоми. Навколо столу знову вибухнув галас, ще дужчий, ніж доти. Люди посхоплювалися з крісел. Хтось гатив кулаком по столу, докидаючи власну лепту до загального шарварку. Король спохмурнів і затулив рота долонею, вивчаючи мене примруженими світло-блакитними очима. У мене з’явилося паскудне передчуття, що навіть драконяче ревіння не змусить цих людців знову постуляти пельки.
Кронпринцеса цього разу не стала здіймати руку, щоб закликати всіх до тиші. Вона просто нахилилася вперед і заговорила до мене, поки інші члени королівської ради й далі собі репетували.
— І що саме зробила б ти, щоб зупинити драконів? — спитала вона.
— Зупинити їх зараз, коли вони вже прямують сюди, неможливо, — відповіла я. — Ви не зашкодите їм ані кулями, ані чарами — у них надто міцна луска. Єдина річ, що нам залишається, це чекати на їхнє прибуття.
— А тоді? — утрутився король. Він також нахилився до нас і дослухався до нашої розмови.
Я знизала плечима.
— Я поговорю з ними, — сказала я йому. — Якщо мене пустять на верхівку вежі з дзиґарем, саме мене вони побачать першою. Я спробую напоумити їх.
— Напоумити? — Король форкнув так гучно, що хвиля повітря аж торкнулася мого обличчя. — Просто чудово, — прогарчав він. — Дивовижний план захисту столиці — відрядити дівчисько, якому щонайбільше дванадцять років, на перемовини з вогнедишними чудовиськами! Нам же всім відомо, якими розумними можуть бути дракони!
У горлі в мене аж затремтіло від стримуваного гарчання, усе тіло завібрувало.
— Та ви геть нічого не знаєте про драконів! Вони прямують сюди з якоїсь причини, а не просто для того, щоб знищити місто! Вони можуть це зробити, лише якщо ви розлютите їх і нападете на них першими! Хтось мусить із ними поговорити, а я єдина, хто знає, як їх переконати!
— Вибач. — Кронпринцеса зітхнула й відкинулася на спинку крісла. — Ти маєш розуміти, що це просто неможливо. Дослухатися до дитини й дозволити цим чудовиськам безперешкодно пролетіти над Драхенбурґом — а самим просто сидіти й чекати на їхній напад, навіть не спробувавши захистити наших громадян від їхнього полум’я…
У мене за спиною раптом пролунав чийсь голос.
— Ми не можемо завадити їм пролетіти над містом, Ваша високосте.
Це був високий кощавий маг, який раніше сперечався з крамарями. Схрестивши руки на грудях, він замислено роздивлявся мене світло-зеленими очима, які неабияк скидалися на очі рептилії.
— Я раджу дослухатися до пропозиції цієї дитини.
— Та ви жартуєте! — витріщився на нього король. — Ви пропонуєте довірити наш захист якомусь дівчиську?
— Ні, — мовив маг. — Я гадаю, варто використати цю дівчинку, щоб заманити драконів у пастку. Оце моя пропозиція.
Ми вчотирьох вражено витріщилися на нього. Магу відповідь лише смикнув кощавим плечем.
— А що тут такого? Магам Драхенбурґа ніколи не виділяли достатньої кількості грошей для проведення серйозних досліджень щодо засобів пробивання драконячої луски з великої відстані. Якщо ми спробуємо атакувати, поки вони пролітатимуть високо над містом, користі з того буде не більше, ніж від жалюгідних мушкетів ваших вояків: їхні кулі просто відскакують від луски без жодного ефекту. Утім… — Його тонкі губи скривилися в самовдоволеній усмішці. — Ми нещодавно розробили декілька цілком нових стратегій, які, я цього певен, чудово спрацюють з близької відстані, подужавши пробити навіть тверду луску дорослого дракона. Якщо ми використаємо цю дівчинку