Повітряний замок - Діана Вінн Джонс

— Тоді я заклинаю тебе з’ясувати, що саме довело її до сліз, о поневолювачу праведниць, — не менш шанобливо продовжила Квітка-в-Ночі, — бо не знаючи цього, можливо, навіть тридцять принцес не зуміють її заспокоїти. 

І справді, не встигла Квітка-в-Ночі договорити, як здалеку долинув голос принцеси Валерії, який дедалі наростав: 

— А-а-а-ааа!!! 

— Я кажу це, виходячи із власного досвіду, — зауважила Квітка-в-Ночі. — Якось я проплакала цілий тиждень, день і ніч, доки не зірвала голос, а все через те, що виросла з улюблених туфельок. 

Абдулла зрозумів, що Квітка-в-Ночі каже щиру правду. Він намагався їй повірити, але хоч як він не старався, однаково йому не вдавалося уявити собі, як його чарівна Квітка-в-Ночі качається по підлозі, верещить і дриґає ногами. 

Дальциель же знову повірив їй без застережень. Він здригнувся й сердито обернувся до Хазруеля: 

— То що, нічого не можеш придумати? Це ж ти притягнув її сюди! Не міг же ти не помітити, через що вона так казиться! 

Величезне смагляве лице Хазруеля безпомічно зморщилося. 

— О мій брате, я проніс її через кухню, бо оскільки вона від страху побіліла й замовкла, я подумав, що, може, її потішать які-небудь ласощі. Але вона жбурнула ними в кухаревого собаку і мовчала далі. Розплакалася вона, як тобі відомо, лише тоді, коли я приніс її до решти принцес, а верещати почала, коли ти звелів привести… 

Квітка-в-Ночі підняла пальчик. 

— Ага! — сказала вона. 

Обидва диви обернулися до неї. 

— Я вже знаю, — сказала Квітка-в-Ночі. — Напевно, справа в собаці кухаря. Дитячі примхи часто бувають пов’язані з тваринами. Маленька принцеса звикла одержувати все, що лиш захоче, а зараз вона хоче собаку. Звели своєму кухареві привести його пса в наші покої, о королю викрадачів, — і принцеса перестане плакати, обіцяю. 

— Добре, — погодився Дальциель. — Виконуй! — протрубив він, звертаючись до Хазруеля. Квітка-в-Ночі вклонилася. 

— Дякую тобі, — сказала вона і граційно вийшла. 

Софі стиснула руку Абдулли: 

— За нею! 

Абдулла не поворухнувся і не відповів. Він дивився услід Квітці-в-Ночі, не в змозі повірити, що бачить її не вві сні, а наяву, і так само не в змозі повірити в те, що див Дальциель не впав до її ніг, сповнений обожнювання. Він мусив визнати, що це виявилося для нього неабияким полегшенням, але все ж таки! 

— Це ваша, так? — поцікавилася Софі, кинувши швидкий погляд на його лице. Абдулла непритомно кивнув. 

— Отже, у вас чудовий смак, — зробила висновок Софі. — А тепер забираймося звідси, доки нас не помітили! 

Вони стали навшпиньках пробиратися за колонами туди, куди пішла Квітка-в-Ночі, насторожено поглядаючи за тим, що діється у просторій залі. 

Вдалечині Дальциель похмуро вмощувався на величезному троні, до якого вели сходи. Коли Хазруель повернувся звідти, де, очевидно, була кухня, Дальциель жестом звелів йому стати перед троном на коліна. Жоден з них не глянув у бік Абдулли й Софі. Вони навшпиньках добралися до арки, заслони на якій усе ще погойдувалися після того, як під цією аркою пройшла Квітка-в-Ночі. 

Софі й Абдулла відхилили заслони й пішли услід за нею. За аркою виявилася велика світла кімната, наповнена запаморочливою кількістю принцес. 

Десь з-поміж них долинало схлипування принцеси Валерії: 

— Хочу додому! Вже! 

— Тихіше, любонько! Скоро будеш! — відповіла котрась із них. 

Голос принцеси Беатриси сказав: 

— Ти плакала просто чудово, Валеріє. Ми всі тобою пишаємося. Але тепер перестань, будь ласка, будь гарною дівчинкою. 

— Не можу! — схлипувала Валерія. — Я вже звикла! 

Софі озирнулася, дедалі сильніше закипаючи з люті. 

— Це ж наша комірчина для мітел! — прошипіла вона. — Ну це вже просто… 

Абдулла її не почув, тому що зовсім поруч була Квітка-в-Ночі. 

— Беатрисо! — неголосно покликала вона. Принцеса Беатриса почула і проштовхалася до Квітки-в-Ночі крізь натовп принцес. 

— Нічого не говори, — промовила вона. — Ти зробила все як треба. От і гаразд. Ці диви не знають, куди подітися, коли ти на них насідаєш, Квітко. Отже, все складається чудово, і якщо той чоловік погодиться… 

Тут раптом вона помітила Софі й Абдуллу. 

— А ви звідкіля взялися? — запитала принцеса Беат- 

риса. 

Квітка-в-Ночі різко обернулася. Тієї миті, коли вона побачила Абдуллу, на її лиці з’явилося все, про що він тільки міг мріяти: впізнання, захоплення, любов і гордість. «Я знала, що ти кинешся мене рятувати», — промовляли її величезні темні очі. А потім усе це одночасно зникло, спантеличивши Абдуллу і завдавши йому болю. Обличчя Квітки-в-Ночі стало стримано-ввічливим. Вона чемно вклонилася. 

— Це принц Абдулла із Занзіба, — сказала вона, — а із цією дамою я не маю честі бути знайомою. 

Така її поведінка вирвала Абдуллу зі стану заціпеніння. «Вона, напевно, ревнує мене до Софі», — подумав він, а тоді також поклонився й поквапився все пояснити: 

— Ця дама, о перлини із царських вінців, — дружина придворного мага Хаула; вона прибула сюди в пошуках своєї дитини. 

Принцеса Беатриса повернула до Софі своє розумне обвітрене обличчя. 

— А, то це ваше маля! — вигукнула вона. — А чи Хаул, бува, не з вами? 

— Ні, — скорботно відповіла Софі. — Я сподівалася, що він тут. 

— Боюся, тут немає і найменшого його сліду, — сказала принцеса Беатриса. — Дуже шкода. Ми мали би з нього чимало користі, хоч він і допомагав завойовувати мою країну. Але ваше маля в нас. Ідіть сюди. 

Принцеса Беатриса повела їх у далекий кінець кімнати, повз групку принцес, які намагалися втихомирити Валерію. Оскільки Квітка-в-Ночі рушила за нею, Абдулла теж пішов слідом. Йому було прикро, що Квітка-в-Ночі тепер майже не дивилася на нього, а тільки поштиво схиляла голову, проходячи мимо кожної з принцес. 

— Принцеса Альберійська, — офіційно представляла вона. — Принцеса Фарктанська. Леді спадкоємиця престолу Таяка. Це принцеса Печинстанська, а поруч — 

Її Досконалість принцеса Інхіко. Трохи далі Демуазель Дорімайндська. 

«Значить, вона не ревнує, то в чім же річ?» — ламав собі голову Абдулла. 

У далекому кінці кімнати виявилася широка лава, завалена подушками. 

— Моя поличка для розпарованих речей! — пробурчала Софі. 

На лаві сиділи три принцеси: старенька принцеса, що її Абдулла вже бачив раніше, огрядна принцеса, закутана в пальто, і манюня жовтошкіра принцеса, що втиснулася поміж ними. Ручки жовтошкірої принцеси, тоненькі, як патички, обіймали грубенького рожевого Моргана. 

— Це, наскільки ми можемо вимовити, Верховна Принцеса Цапфанська, — все тим же офіційним тоном представила Квітка-в-Ночі. — Праворуч від неї — принцеса Верхньонорландська. Ліворуч — Джарина Джамська. 

Малюсінька Верховна Принцеса Цапфанська здавалася маленькою дівчинкою із завеликою для неї лялькою, однак вона вправно, що свідчило про неабиякий досвід, годувала Моргана молоком із великої пляшеч-ки із соскою. 

— Йому в неї добре, — сказала принцеса Беатриса. — А їй це іде на користь. Нарешті припинила скиглити. Каже, у неї чотирнадцять своїх малят. 

Манюня принцеса підняла очі й сором’язливо посміхнулася. 

— Сі лопсики, — тихенько прошепелявила вона. 

Морган то згинав, то розгинав пальчики на руках і ногах, — чудовий приклад цілком задоволеної дитини. Софі якийсь час дивилася на нього. 

— А звідки вона взяла цю пляшечку? — поцікавилася Софі, ніби боялася, чи там не отрута. 

Манюня принцеса знову підняла очі. Вона посміхнулася й показала мізинчиком. 

— Вона не дуже добре говорить по-нашому, — пояснила принцеса Беатриса. — Але ось джин, судячи з усього, її розуміє. 

Пальчик-патичок жовтошкірої принцеси вказував на підлогу біля лави, де коло