Артеміс Фаул. Парадокс часу - Йон Колфер

— Серйозно?

— Ні, я брешу. Не дуже приємно, чи не так?

Артеміс із нещасним виглядом похитав головою. Він повинен був знову добитися довіри Холлі, при­наймні частково.

— Звичайно, це спрацює. На даний момент, при­наймні. На той час, як у Поліцейській Плазі все пере­вірять, ми повинні вже повернутися в майбутнє.

— І ми зможемо поїхати без ковша?

Капітан і Мульч вибухнули реготом і перекинули­ся кількома фразами гномською мовою, занадто швидко, щоб Артеміс розібрав. Йому здалося, що він почув слово "cowpog", що перекладалося як «ідіот».

— Ми можемо полетіти без ковша, якщо ти, зви­чайно, не плануєш очищати стіни тунелів. Я зазви­чай залишаю це роботам.

Артеміс забув, якою різкою може бути Холлі з людьми, котрих ненавидить. Мульч став наспівува­ти стару людську пісеньку «Ти забула, що означає відчувати». Він стояв біля Холлі, тримаючи в руці уявний мікрофон. Капітан зовсім не посміхалася.

— Ти зараз точно перестанеш відчувати, якщо не заткнешся.

Мульч помітив вираз обличчя капітана і зрозумів, що зараз не час, щоб підколювати її. Холлі вирішила, що вже час вирушати. Вона дистанційно відчинила люк і забралася в шаттл.

— Пристібайте ремені, хлопчики, — сказала вона і скинула маленьке судно у величезний отвір, як ара­хіс у рот голодного гіпопотама.

ГЛАВА 10: ФАУЛ ІДІОТ

Фес, Марокко

ДЕСЯТИРІЧНИЙ Артеміс був дуже засмучений. Батлер ніколи не ба­чив його таким, за виключенням, мож­ливо, того часу, коли він програв приз за наукові досягнення австралійському аспірантові. Охоронець мигцем заглянув у дзеркало орендовано­го лендровера, і побачив, як його молодий підопіч­ний сидів у калюжі посліду, а його дорогий костюм практично розчинився.

Перфорована коробка стояла на місці, біля Арте­міса. Три чорні пальці вилізли в отвори — це захо­плений лемур обстежував свою в’язницю.

Артеміс навіть не дивився на істоту. Може тому, що намагався об’єктивно поглянути на стан речей. Жодний мотив не має бути причиною вимирання цілого виду, навіть порятунок батька. Артеміс, тим часом, перераховував причини його страждань. Зни­клий без вісті батько і мати на межі нервового зриву були номерами один і два.

Потім група арктичних дослідників, що чекали в московському готелі, які, поза всяких сумнівів, не відмовляли собі від таких благ, як ікра. Деймон Кронскі також займав високе місце в списку. Гидка людина з жахливими ідеалами.

Місцевий аеропорт Фес Саіс був закритий, тому Батлерові довелося посадити літак у Міжнародному аеропорту Мухаммеда V в Касабланці й орендувати там лендровер. І не сучасний лендровер. Цей мотлох належав ще минулому тисячоліттю і мав більше отворів, ніж головка швейцарського сиру. Кондиці­онер протягом останніх ста миль видавав звук, схо­жий на роботу тупого дриля, а оббивка сидінь була настільки зношена, що Артемісу здавалося, ніби він сидить на відбійному молотку. Тут навіть не ясно, від чого страшніше померти — від жари або трясін­ня. Проте, незважаючи на всі ці незручності, те, що спало на думку Артеміса, змусило куточок його рота піднятися в напівпосмішці.

Та людина і його компаньйон, невідома істота, є дуже цікавими.

Вони так відчайдушно намагалися дістати цього лемура, що не здалися б так просто. Він був упевне­ний у цьому.

Артеміс звернув увагу на околиці міста, що з’явилися за вікном. З наближенням до центру міста рух по пустинній дорозі став щільніший. Велетен­ські вантажівки, діаметр коліс яких був більший за

людський зріст, з гуркотом проїздили поряд. Висна­жені ослики, на спинах яких височіли величезні па­кунки з водою, білизною і навіть меблями, цокали по тротуару, що являв із себе щебінь, залитий гудро­ном. Тисячі запорошених возів пленталися по зви­вистій дорозі, часто в проржавілих кузовах їхали цілі сім’ї. Придорожні будівлі мерехтіли з променями полуденного сонця, подібно до міражів. У цей час місто уповільнювало свій ритм. У повітрі витали примара пробудження і фантом чаювання. Ближче до центру міста забудова була щільнішою, деякі бу­дівлі примикали одна до одної. Житлові будинки стояли упереміш з гаражами, відеомагазинами, чай­ними крамницями і закусочними.

Майже всі будівлі мали пісочно-помаранчевий ко­лір, виділялися тільки вікна, двері і зовнішні вивіски.

Відвідуючи країни, що розвиваються, Артеміс за­вжди дивувався із співіснування старих і сучасних технологій. Приміром, протягом останніх століть у цих країнах метод роботи пастуха не змінився, а ось самі пастухи тепер носять айпеди на блискучих ланцюжках і футболки з написом «Манчестер Юнай­тед». Технологія будівництва будинків також особ­ливо не змінилася, але до їхніх дахів тепер пригвин­чені супутникові тарілки.

Донедавна Фес був дуже важливим місцем, сво­єрідним складом для південних і східних караванів. Він був відомий як центр арабської мудрості, серце-

вина Святої лілії, а також місце паломництва, коли шлях до Мекки бур закритий за погодними умовами або перекритий грабіжниками. А тепер це місто ста­не місцем укладення незаконної оборудки між екс­тинкціоністами і доведеним до відчаю ірландським злочинним магнатом.

«Зараз світ змінюється швидше, ніж будь-коли раніше, — подумав Артеміс. — І я сприяю тому, що змінюється він на гірше».

Не дуже втішна думка, але розрада не була роз­кішшю, якою він збирався насолоджуватися в най­ближчому майбутньому.

Мобільний телефон Артеміса пікнув, сповіщаючи про вхідне текстове повідомлення. Він подивився на екран, і хитра посмішка розчарування відобразилася на його обличчі.

«Базар шкіряників, о другій», — значилося в пові­домленні.

Кронскі хоче улаштувати обмін у громадському місці. Очевидно, доктор довіряє мені настільки ж, наскільки я йому. Хитромудра людина.

Холлі вела шаттл гак, ніби була сердитою на ньо­го, а не на Артеміса. Шаттл кидало з одного боку в інший, кілька разів він навіть трохи не ударився об стінку тунеля, поки не ввімкнулася гальмівна систе­ма, і стрілки приладів стали знижуватися. На голові Холлі був надітий спеціальний шолом для польотів, пов’язаний безпосередньо через комп’ютерну систе­му з оглядовими відеокамерами шаттлу, що надава­ли огляд на триста шістдесят градусів навколо нього; вона навіть могла побачити, який вигляд має шаттл із камер, установлених на стінках тунеля.

Рух на цій ділянці тунеля був малоінтенсивним, тому в нім були встановлені сенсорні лампи, що вмикаються при виявленні руху, отже перед шат-тлом постійно було освітлено п’ять миль тунеля.

Холлі намагалася щосили насолоджуватися по­льотом і забути про все інше. Стати пілотом ЛЕПрекону було мрією її дитинства. У міру того, як вона на міліметр зрізувала черговий кут, щоб заощадити час, вона відчувала, що шаттл у її руках працює на межі своїх можливостей, і напруга йшла з її тіла.

«Артеміс збрехав мені, шантажував мене, але ж він зробив це заради своєї матері. Серйозна причи­на. Якби в мене була