Снігова королева - Ганс Хрістіан Андерсон

«Ох, він навіть не знає, що я врятувала йому життя, — подумала русалонька. — Я винесла його з моря до лісу, біля якого стояв монастир. Я спостерігала за ним, поки на допомогу йому не прийшли люди. І я бачила гарненьку дівчину, котру він кохає більше, ніж мене, — русалонька гірко зітхнула, але не могла пролити ані сльозини. — Він сказав, що та дівчина — послушниця в монастирі, тож вони більше не зустрінуться. А я буду тут, поруч із ним, бачитиму його кожного дня. Я піклуватися про нього, любитиму його, віддам заради нього своє життя».

Незабаром пішли чутки, що принц готується до одруження — мовляв, його дружиною стане вродлива донька сусіднього короля, і вже для цього споряджають розкішний корабель.

Хоч принц казав, що просто збирається відвідати сусіднє королівство, загальна думка була така, що він насправді хоче познайомитися з тією принцесою. Принц збирався їхати з великим почтом. Русалонька усміхалась і хитала головою. Краще, ніж будь-хто інший, знала вона, що надумав собі принц.

— Мушу їхати, — сказав їй принц. — Маю побачити цю вродливу принцесу. Мої батьки наполягають на цьому. Але вони не вимагають, щоб я заручився з нею. Я не зможу полюбити її. Вона не схожа на прекрасну черницю, про яку я тобі розповідав. Якби я мусив обирати собі наречену, я би вибрав тебе, моя німа знайдо з виразними очима.

І він поцілував її у вуста, погладив її коси й притулив свою голову до її серця. А русалонька у цей час мріяла про людське щастя й безсмертну душу.

— Не бійся моря, — мовив принц, коли вони стояли на палубі корабля, що прямував до сусіднього королівства.

І заходився розповідати про шторм і штиль, про дивовижних риб у глибинах моря. Русалонька тільки всміхалась у відповідь, адже знала більше за будь-кого, які дива були на морському дні.

У місячному сяйві, коли всі на борту поснули, русалонька сиділа на палубі й вдивлялась у прозору глибочінь води. Їй здавалось, ніби вона може розрізнити палац свого батька, а біля нього — свою стареньку бабцю зі срібною короною на голові. Бабуся нібито дивилась крізь стрімкий потік на кіль корабля. А потім із хвиль виринули русалки — вони сумно дивились на втрачену сестрицю, заламуючи білі руки. Русалонька кивнула їм, всміхнулась — вона дуже хотіла розповісти їм про своє щастя. Але раптом підійшов юнга, русалки пірнули під воду, й він подумав, що бачив просто обриси морських хвиль.

Наступного ранку корабель причалив у порту чудового міста, що належало королю. Били церковні дзвони, з високих башт лунали фанфари. Солдати з прапорами, що майоріли на вітрі, вишиковувалися, щоб ушанувати почесних гостей. Кожного дня було свято, бали й розваги. Але принцеси досі не було. Люди казали, що її віддали на виховання до монастиря.

Аж ось принцеса прибула до міста. Русалоньці кортіло подивитись, чи справді вона така вродлива, як ото кажуть люди. І мусила визнати, що принцеса виявилась красунею, яких світ не бачив. Вона мала навдивовижу світлу шкіру, а сині очі сяяли щирістю й чистотою.

— Це ти, — вражено промовив принц, — це ти врятувала моє життя, коли я вмирав на узбережжі, — і він міцно обійняв свою зарум’янену наречену.

— Я такий щасливий, — згодом звірявся він русалоньці. — Збулась моя найпотаємніша мрія! Розділи зі мною моє щастя — тільки ти можеш радіти за мене по-справжньому, щиро й віддано!

Русалонька поцілувала його руку, відчуваючи, як крається її серденько. Ранок після весілля принца принесе їй смерть — вона перетвориться на морську піну.

Задзвонили всі дзвони, герольди їздили по місту, оголошуючи про одруження щасливої пари. На кожному вівтарі горіли срібні лампади з фіміамом, а наречені прийняли благословення від єпископа. Русалонька несла шлейф нареченої, але її вуха не чули радісної музики, а очі не бачили обряду. Вона думала про ніч, коли їй доведеться померти, і про все, що вона втратить у цьому світі. Того ж вечора молодята піднялись на борт корабля. Били гармати, майоріли прапори, а на палубі був напнутий дорогий пурпурово-золотий намет. У ньому стояли вишукані ложа для молодят.

Вітрила надималися попутним вітром, корабель рівно й легко йшов спокійним морем. Коли смеркло, запалили кольорові лампади, й матроси пішли у веселий танок просто на палубі. Русалоньці пригадалась її перша мандрівка на поверхню моря, коли їй довелось бачити схоже святкування. Вона приєдналась до танцю, здіймаючись у повітря, наче ластівка, що переслідує жертву, й усіх присутніх зачарувала її грація. Русалонька ще ніколи не танцювала так гарно. Її ніжні ступні різало від болю, але вона цим не переймалась — значно гостріший біль пронизував її серце. Вона знала, що сьогодні — останній вечір, коли вона зможе бачити принца, заради якого покинула домівку й рідних, задля якого відреклась від свого чарівного голосу й щоденно терпіла невимовний біль, хоча він ні про що й не здогадувався. Це був останній вечір, коли вона могла дихати тим самим повітрям, що й він, споглядати те саме зоряне небо і глибоке море. На неї чекала вічна ніч, без думки чи мрії — адже русалонька не мала душі й втратила шанс здобути її.

Веселощі й розваги на борту корабля затягнулися далеко за північ. Русалонька сміялась і танцювала з усіма.

Врешті принц поцілував свою прекрасну молоду дружину, а вона погладила його чорне волосся, й молодята рука до руки пішли спочивати до розкішного намету. Поступово на борту корабля стихли веселощі. Тільки стерновий не спав, бо мусив стояти біля штурвала.

Русалонька зіперлась своїми білими руками на борт корабля, й вдивлялась у небокрай, очікуючи на перший проблиск ранку, перший світанковий промінь, що принесе їй смерть. Раптом морська принцеса побачила, як її сестри піднімаються з глибини — вони так сама зблідли, як і русалонька. Але тепер їхнє довге чудове волосся не розвівалось на вітрі — його обрізали.

— Ми віддали своє волосся відьмі, — сказали вони, — і вона не дасть тобі загинути. Відьма дала нам ніж — ось він, поглянь, який гострий. До сходу сонця ти мусиш пронизати ним серце принца. Коли його тепла кров заструменіє твоїми ногами, вони знову зіллються воєдино й стануть риб’ячим хвостом. Ти знову будеш русалонькою, повернешся до нас і проживеш триста щасливих років перед тим, як померти й стати морською піною. Але поспішай: до сходу сонця мусить померти він або ти. Наша старенька бабуся так за