Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Олександр Мелентійович Волков

про моряків найкращої думки, зустрівшись з одним із них, який так самовіддано боровся проти підступного Урфіна Джюса.

Людям усе подобалося у Чарлі Блеці: його величезний зріст, і засмагле обличчя зі сміливими, широко поставленими очима, і добра усмішка, і навіть дерев'яна нога, котра, між іншим, спричинила хибну думку про те, що моряки — люди з однією дерев'яною ногою.

Еллі й Чарлі Блека, який ішов поруч з нею, закидали квітами, їм тисли руки, жінки обіймали й цілували Еллі, нітрохи не лякаючись Сміливого Лева.

Йому теж дісталася його частка поздоровлень і вітань. Усім-бо було відомо, що він покинув своє лісове царство і на поклик Еллі здійснив тривалу мандрівку до країни Жуванів, а дорогою дивом урятувався від страхітливих шаблезубих тигрів. І він разом з Еллі та Чарлі Блеком брав участь у звільненні Страшила і Дроворуба із тюремної вежі. Крихітні дівчатка йшли поруч із Сміливим Левом, виймали із своїх кісок стрічки і вплітали їх до левової гриви, внаслідок чого та перетворилася на тисячу кісок.

Народ вітав Діна Гіора, Фараманта, Лестара. Згадували, як Дін Гіор і Фарамант хоробро захищали мури Смарагдового міста від дуболомів Урфіна Джюса, як маленький Лестар кинувся під ноги лютому капралу Ельведу, рятуючи від смерті Еллі та її друзів.

Та чи не найбільше похвали випало вислухати Кагги-Карр. Адже це вона торік подала Страшилові ідею розжитися на мозок, без чого Смарагдове місто не мало б такого дивовижного, єдиного у світі правителя, напханого соломою. Це Кагги-Карр здійснила дуже небезпечну подорож через гори і пустелі у нікому не відомий Канзас по Еллі і її дядечка, бо лише вони могли здолати лиходія Урфіна Джюса.

Вітали й Тотошка, тому що він здійснив… Ні, він не здійснював ніяких подвигів, але він так любив свою маленьку господиню, так самовіддано ладен був іти, заради неї на будь-які небезпечні справи, що, звичайно ж, заслужив свою долю ласки й похвали. Його передавали із рук в руки, ним захоплювались, гладили його м'яку шерстку, і розумні очі Тотошка переможно сяяли торжеством. Він бурмотів про себе:

— Побачив би мене зараз хвалько Гектор… Ручаюсь, йому ніколи не звідати такої шани!

До вечора тривало народне гуляння з піснями, танцями, іграми. А ввечері Мигуни вирушили на батьківщину. Залізний Дроворуб не пішов з ними. Він вирішив побути з Еллі, поки вона перебуватиме у Чарівній країні.

Городяни і фермери Смарагдової країни переночували у полі і вранці веселою юрбою рушили назад. Вони вели роззброєних дерев'яних солдатів і поліцейських.

Урфін Джюс ішов сам, без конвою, люди теж цурались його, і в колі похмурих облич і ненависних поглядів колишній диктатор почував себе ще гірше, ніж коли б його ув'язнили.

Урфіну не зв'язували рук, вільними були і його ноги, та куди він міг би втекти в країні, де його ненавидів, здавалось, кожен кущ і кожен камінь?..

ЗНОВУ ЗЕЛЕНІ ОКУЛЯРИ

аближаючись до Смарагдового міста, Чарлі Блек, завдяки своєму високому зросту, перший побачив біля воріт невеличку купку людей у дивних позах. Підійшовши ближче, роздивилися, що ці люди стоять на колінах, а потім упізнали у них розпорядників і радників колишнього короля. Почувши ще напередодні про розгром армії Урфіна Джюса, вони вирішили добровільною здачею й каяттям полегшити свою долю.

Тепер зрадники стояли навколішки у старому подертому одязі, низько похнюпивши непокриті, обсипані курявою голови. Але серед них не було найпідлішого зрадника Руфа Білана, котрий перший зрадив рідне місто, впустивши до нього ворога.

На допиті з'ясувалося, що Руф Білан зник іще ввечері. Хлопчаки, які гралися біля воріт, бачили, як він пробіг у напрямку тюремного муру. Мабуть, там він і сховався.

Залізний Дроворуб, моряк Чарлі та Лестар рушили туди у супроводі юрби цікавих. На площадці і всередині вежі колишнього королівського розпорядника не знайшли. Та з клаптів одягу, що зачепилися за отвір у дверях, стало зрозуміло, що зрадник протиснувся в дірку і втік підземним ходом, який він відкрив для себе під час розсліду справи про втечу Страшила і Дроворуба.

— Я дожену його, — мовив Залізний Дроворуб, пошпуривши сокиру на землю.

— Яз тобою, — сказав Чарлі Блек.

— І я, — сказав Лестар.

Та Дроворуб відмовився від їхньої допомоги і пішов знайомим ходом, яким вони втікали із тюремної вежі після визволення.

Поминувши довгий коридор, Дроворуб ступив до печери Шестилапого.

Його залізна хода лунко котилася під скелястим склепінням. І він, який бачив у темряві, так само як і при світлі, помітив, що попереду промайнула маленька гладка фігурка. Сліпий, божевільний жах гнав уперед Руфа Білана.

Наздоганяючи його, Дроворуб кричав:

— Вертайся, божевільцю! Ти там загинеш! Та втікач повернув кудись убік і зник у лабіринтах вузьких підземних ходів. Дроворуб шукав його довго й даремно. Він повернувся назад, і відтоді доля Руфа Білана довго лишалася невідомою.

Разом з головним розпорядником залишив палац і пугач Гуамоко. Він не чекав від переможців нічого доброго для себе. У місті вважали, що Гуамоко допомагав Урфіну Джюсу у його злих чаклунських справах, хоча насправді Урфін в останні місяці не звертався за порадами до пугача.

Сидячи на плечі у Руфа Білана, Гуамоко бурчав:

— Я завжди вважав, що з Урфіна не вийде путящого чаклуна. Звідки у тобі візьметься зло, якщо ти не їси щодень павуків і п'явок? Гінгема у цьому відношенні була зразкова чаклунка. А Урфін просто пустоцвіт…

Піти за Біланом до тюремного муру Гуамоко відмовився: він піднявся з його плеча і, важко змахуючи крилами, полетів до сусіднього лісу.

Там він поселився в дуплі могутнього дуба й вимагав від тутешніх пугачів та сов платити йому данину, інакше він, учень Гінгеми, нашле на них нечувані біди. Настрахане птаство скорилося й стало справно приносити Гуамоко мишей і пташок, а він, коли був у доброму гуморі, збирав навколо себе велику зграю слухачів й ділився з ними багатими спогадами із своєї чаклунської минувшини.

Коли Залізний Дроворуб та інші повернулись до воріт, їх зустрів знайомий усім, окрім Чарлі Блека, блиск великих смарагдів. Майстри-ювеліри, стоячи на довгих драбинах і звішуючись зверху в люльках, вставляли у Браму і стіну дорогоцінні камені, видобуті із комор палацу. Смарагдове місто знову ставало смарагдовим!

Під аркою їх зустрів Вартовий із зеленою торбиною на боці.

— Прошу надіти зелені окуляри! — суворо мовив Фарамант, розкриваючи торбину, наповнену окулярами. — Без зелених окулярів до Смарагдового міста входити забороняється — такий наказ Гудвіна, Великого і Жахливого! Відлітаючи