Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Олександр Мелентійович Волков
— У піч!
Такий був кінець останнього взводу дерев'яної армії Урфіна Джюса.
ПЕРЕМОГА
ісля втечі полонених минуло кілька тижнів. Прудконогі поліцейські, яких послали у розвідку до Фіолетової країни, повернулися з тривожними вістями. Прокрадаючись ночами, ховаючись за камінням і в ямах, вони підслуховували розмови й дізналися, що незабаром проти Урфіна Джюса виступить військо із кількох сотень Мигунів, очолюване Страшилом, Залізним Дроворубом, Довгобородим Солдатом Діном Гіором та загадковим Велетнем — Дерев'яна Нога. Підготовка до походу йде дуже інтенсивно, готується якась особлива зброя. Мигуни навчаються військової справи під керівництвом Діна Гіора.Урфін Джюс був уже такий зацькований, що вирішив далі не зволікати — хай буде що буде. Він викликав до себе головного державного розпорядника Руфа Білана і генерала Лана Пірота.
— Я вирішив сам повести свою армію в похід! — оголосив він. — Час показати всім бунтівникам, хто повелитель Чарівної країни!
Головний державний розпорядник зблід. Він перший розмовляв з розвідниками і знав про стан справ у ворога значно більше від того, що вважав за потрібне повідомити королю. Руф Білан розумів, що виступати назустріч ворогові дуже небезпечно й обережно почав:
— Всемогутній королю, повелителю…
— Без титулів!
— Слухаю! Супротивник надто сильний, тож чи не краще б нам зачинитися у мурах міста?..
— Жалюгідний боягуз! — заревів Лан Пірот, люто поводячи очима. — Моя хоробра армія розгромить будь-якого ворога!
— Молодець! — похвалив його Урфін. — Учіться хоробрості в генерала, Руфе Білан.
— Але я дізнався, що у Діна Гіора…
— Мо-ов-чати!! Як ви до мене звертаєтеся? Де мої титули? Чи я вже більше не король?!
Зовсім збитий з пантелику, Руф Білан замовк, і виступ і у похід більше не обговорювався.
Дуболомів нашвидку почистили щітками від пилюки, генерал виступив з короткою войовничою промовою, й армія у складі ста шістдесяти трьох солдатів, сімнадцяти капралів і палісандрового генерала вирушила на схід. Солдати щосили гриміли дерев'яними ногами по цегляній бруківці, розмахували палицями і робили страшні гримаси, Урфін Джюс їхав поряд з колоною верхи на своєму вірному ведмеді Топотуні.
Переночували у полі. Солдати і капрали всю ніч простояли у строю, витріщаючи у темряву свої заспані очі. Урфін Джюс спав дуже погано й прокинувся зовсім розбитий. Його долали недобрі передчуття, та відступати було вже пізно.
Зустріч супротивників відбулася на широкому полі Смарагдової країни, обмеженому з заходу кількома фермами. Ще здаля Урфін Джюс побачив Фіолетову смугу, котра дедалі видовжувалася і ширшала. Це було військо Мигунів. Попереду, накульгуючи, йшов Велетень — Дерев'яна Нога, за ним дівчисько, Опудало, Залізний Дроворуб, маленьке чорне звірятко і Лев, який люто бив себе по боках хвостом із китичкою на кінці. Поруч із Мигунами крокували Довгобородий Солдат і Вартовий Брами..
Урфін Джюс затремтів. Йому раптом захотілося, щоб усе, що трапилося з ним тієї ночі, коли ураган приніс на його ферму насіння невідомої рослини, щоб усе це було лихим сном і щоб він прокинувся у своєму мирному будиночку, з ґанку якого виднілись величні снігові гори…
— Генерале, командуйте відступ! — закричав Урфін Джюс. — Ми замкнемося у Смарагдовому місті, і там з нашими силами можна витримати облогу!
— Направо кругом! — скомандував Лан Ні-рот, і його команду повторили капрали.
Дерев'яне військо розвернулося, й… Урфін Джюса залихоманило. З-за зелених будиночків і парканів, зливаючись з зеленню трав і кущів, висипали повсталі жителі Смарагдової країни.
Городяни і фермери, озброєні заступами, вилами, косами і просто кілками й тичками, висмикнутими з огорожі, лавою заповнили все поле. Відступати було нікуди!
А в цей час передова лінія Мигунів розступилася, й наперед викотили здоровенну гармату, що її висвердлили із товстої колоди умільці-зброярі Лестара.
Дуболоми завмерли від несподіванки. Генерал Лан Пірот роззявив рота, але не встиг нічого сказати.
Гармата почала дрижати, потім задвигтіла сильніше й сильніше і нарешті вистрілила, випустивши хмари диму. А на голови дуболомів згори полетіли палаючі ганчірки, солома, сміття.
Зброярі Лестара з криком попадали на землю. Порох, виготовлений за рецептом Чарлі Блека, виявився надто сильним, гармата тріснула після першого ж пострілу. Врешті, й одного пострілу виявилося достатньо. Армія Урфіна Джюса з жахом кинулась навтьоки. Сам генерал мчав найпрудкіше, не розбираючи дороги й затуляючи руками свою поліровану голову, адже тепер він знав, що таке вогонь!
Мигуни скористалися панікою супротивника й стали ловити дуболомів, котрі покинули зброю. Кожного дуболома вони акуратно зв'язували по руках і ногах і складали в стоси.
Урфін Джюс вирішив рятуватися втечею.
— Топотуне! Швидше назад, у Смарагдове місто! — гукнув він, та цієї ж миті Чарлі Блек кинув ласо, і зашморг міцно затягнув тулуб колишнього короля.
Джюс дав сторчака на землю, а Топотун, одразу втративши войовничий вигляд, став на задні лапи й смиренно чекав, коли до нього підійдуть Мигуни.
Чарлі наблизився до Урфіна..
— Ех, приятелю, скільки добра ти міг би зробити завдяки своєму порошкові! — сказав він.
Урфін злісно дивився на нього й мовчав.
Мигуни й жителі Смарагдової країни обіймались, вітали один одного з перемогою, танцювали, співали пісень.
Угледівши Страшила, городяни й фермери кинулися до нього, підхопили, високо підняли над натовпом. Залунали вітальні вигуки:
— Хай живе наш правитель Страшило Мудрий! Слава правителю Смарагдового міста!
Страшило Мудрий, міцно тримаючи в руках золоту палицю, гордо розкланювався навсібіч.
Він був у новому костюмі. Мигуни пошили йому новий ширококрисий капелюх із золотими балабончиками, і правитель Смарагдового міста постав перед своїми підлеглими у повному параді.
Так само палко, як і Страшила, вітали й Залізного Дроворуба. Всі знали, що він на перший же заклик прибув другові на допомогу, і мужньо переносив з ним тягар тюремного ув'язнення, не шкодуючи себе, до останнього бився із солдатами Енкіна Фледа й визволив країну Мигунів. І, врешті, він був такий неймовірно блискучий з сяючою лійкою на голові, з сяючою золотою маслянкою при боці і сяючою величезною сокирою…
Його спробували були також підняти, але це виявилося не до снаги, і Дроворуб ішов, усміхаючись і вклоняючись серед гамірних жителів Смарагдової країни, котрі намагалися протовпитись до нього якнайближче і хоча б пальцем доторкнутися до його блискучого тіла.
Особливо радо вітали Еллі, яка сиділа на спині Лева. Всі знали, що ця дівчинка з-за високих гір і Великої пустелі — Фея, яка вдруге з'явилася у їхній країні, і не сама, а з дядьком Чарлі Блеком, моряком. Жителі Чарівної країни не знали, хто такі моряки, бо у них не було моря, але вони лишились
