Країна Мумі-тролів. Книга третя - Туве Маріка Янссон

Туве Янсон

КРАЇНА МУМІ-ТРОЛІВ

Книга третя

©

Ілюстрації Туве Янсон

Зі шведської переклала Наталя Іваничук

Переклад здійснено за сприяння FILI (Finnish Literature Information Centre)

Видавець висловлює вдячність Посольству Фінляндії в Україні за допомогу у популяризації цього видання

TOVE JANSSON

DET OSYNLIGA BARNET ОСН ANDRA BERATTELSER, 1962

PAPPAN ОСН HAVET, 1965

SENT I NOVEMBER, 1970

НЕВИДИМЕ ДИТЯТКО

та інші історії

Весняна пісня

Одного тихого безхмарного вечора наприкінці квітня Нюхмумрик дістався таких далеких північних країв, що на північних схилах там іще виднілися клапті снігу.

Він увесь день мандрував пустельними просторами, а вгорі над ним виспівували пташки. Вони також поверталися додому з теплих країв.

Йти було легко, бо не мав він жодних турбот, а наплічник був майже порожній. Нюхмумрик тішився лісом, погожою дниною та самим собою. Учорашній день давно минув, завтрашній ще нескоро настане, а зараз сонце пурпурово просвічувало з-поміж беріз, повітря пестило ніжною прохолодою.

«Вечір, немов пісня, — подумав Нюхмумрик. — Нова пісня, у якій трохи сподівань, ще трішки весняної меланхолії, а решта — нестримне щастя від подорожі, самотності та злагоди із самим собою».

Мелодію нової пісні він уже багато днів виношував під своїм зеленим капелюхом, ніяк не наважуючись випустити на волю. Мелодія мала визріти і набубнявіти такою переконливою радістю, що звуки самі затанцюють, щойно він торкнеться устами гармонії.

Якщо заграти надто рано, звуки можуть впертися і зазвучати лише наполовину, або ж самому Нюхмумрикові минеться бажання озвучити пісню, і він уже ніколи не зможе повернутися до неї по-справжньому. Мелодії — сумні чи веселі — то дуже серйозна річ.

Однак нинішнього вечора Нюхмумрик був певний, що пісня склалася. Вона народилася, дозріла й обіцяла стати найліпшим до цього часу його витвором.

Коли Нюхмумрик дістанеться врешті Долини Мумі-тролів, сяде на поручні містка над рікою, прикладе до вуст гармонію, Мумі-троль одразу вигукне: «Гарна! Страшенно гарна пісня!»

Бредучи мохом, Нюхмумрик раптом зупинився, легенька тінь набігла на його чоло. Він згадав Мумі-троля, який чекав на нього і так страшенно за ним тужив. Сидів удома і виглядав його з подорожі. А ще неймовірно захоплювався другом. «Звичайно, ти мусиш мати свободу! — казав Мумі-троль. — Звичайно, тебе чекає дорога! Хто, як не я, зрозуміє твоє прагнення інколи побути на самоті!»

Та водночас очі Мумі-троля тьмяніли від розчарування та нестерпної туги.

— Ой-ой-ой! — мовив Нюхмумрик сам до себе, рушаючи далі. — Ой-ой-ой! Який цей тролик вразливий! Покинь думати про нього. Він добрий троль, але зараз ліпше про це не думати. Нині увечері я на самоті зі собою та своєю мелодією, а нині — це ще не завтра.

За якийсь час Нюхмумрикові пощастило цілком викинути з голови думки про Мумі-троля. Він винюхував собі гарненьке місце для ночівлі і, зачувши віддалік у лісі дзюркіт струмка, одразу подався туди.

Останній багряний промінчик сонця згас поміж стовбурами дерев, поволі западали блакитні весняні сутінки. Увесь ліс поголубів, берізки, немов білі стовпці, губилися у присмерковій далині.

Струмок був саме такий, як треба.

Прозора брунатна течія витанцьовувала понад купками торішнього листя, пробивалася крізь ще не розталі крижані тунелі, робила закрут між порослими мохом берегами, а потім стрімко спадала водоспадом уділ, розбиваючись об біле піщане дно. Інколи струмок, наче комар, виводив мажорну пісеньку, а інколи намагався вдавати з себе велику та грізну ріку, прополіскував горло талою водою та сміявся назустріч берегам.

Стоячи у вологому моху, Нюхмумрик прислухався до співу струмка. «Треба його взяти у свою пісню, — подумав він. — Може, як приспів…»

Раптом камінь, що загачував струмок, зірвало течією, і мелодія води змінилася на одну октаву.

— О, непоганий пасаж, — із захопленням зауважив Нюхмумрик. — Саме так і повинна звучати ця пісня. Нова тональність додає окраси мелодії. А чи не подарувати струмкові пісню, і то буде його, струмкова, пісенька?

Нюхмумрик добув з наплічника свою стару каструлю і наповнив її водою під водоспадом. Потім подався на пошуки хмизу попід віттям смерек. Ліс наскрізь промок від талих снігів та весняних дощів. Щоб знайти сухі галузки, треба було заповзати у найглухіші закутки. Нюхмумрик простягнув лапку. Тієї ж миті хтось скрикнув і кинувся напролом попід гіллям смерек — тоненький голосок незнайомої істоти ще довго було чутно у глибині лісу.

— Так-так, — мовив Нюхмумрик. — Під кожним кущиком уже рояться повзики та інші лісові створіння. Це помітно… Дивно лише, чому вони завжди такі збуджені. Що менші, то метушливіші.

Він витягнув з купи сухий пеньок та трохи хмизу і став спокійно розкладати ватру на закруті струмка. Вогонь зайнявся відразу, бо ж Нюхмумрикові не вперше доводилося готувати собі обід. Він ніколи ні для кого не готував обіду, хіба вже був змушений, а чужі обіди його не хвилювали. Усі чомусь мають звичку базікати з повним ротом. Ще подавай їм столи та стільці, а в найгіршому випадку — серветки.

Нюхмумрикові якось доводилося чути про гемуля, котрий переодягався до трапези, але то, напевно, вигадки.

Нюхмумрик з відсутнім виглядом їв свою пісну зупку, милуючись зеленою ковдрою моху попід берізками.

Мелодія увивалася десь зовсім поруч, досить ухопити її за хвіст. Але він не квапився — вона в облозі з усіх боків й нікуди від нього не подінеться. Спершу слід помити посуд, потім викурити люльку, а вже згодом, коли ватра перегорить на грань, коли у лісі почнуть перекликатися нічні звірі, настане час для пісні.

Споліскуючи каструлю у струмку, Нюхмумрик враз помітив крихітку. Маленька істота сиділа під коренем дерева на протилежному березі потічка і витріщалася на нього з-під стрепехатої гривки. Хоч в оченятах і зачаївся страх, звірятко з величезною цікавістю спостерігало за кожним його рухом.

Пара розгублених оченят під сколошканим чубом. Такі на вигляд ті істоти, до котрих усім байдуже.

Нюхмумрик вдавав, ніби не помічає Крихітки. Він загасив вогонь і нарізав трохи смерекового гілля, щоб було на чому сидіти. Дістав люльку, поволі розпалив. Видмухував у нічне небо вишукані хмаринки диму й чекав на свою весняну пісню. Але вона не приходила. Натомість Нюхмумрик відчував на собі погляд Крихітки, прискіпливий та сповнений