Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Олександр Мелентійович Волков

Летючий ящір швидко наближався. Він вимахував величезними шкірястими крилами, широка паща його була розкрита, і в ній, серед довгих і гострих зубів, тріпотів червоний язик, жовті очі завбільшки з тарілку були повиті поволокою. Вигляд чудовиська з чорною спиною, з брудно-жовтим, укритим лускою черевом, під яким теліпалися дужі, з пазурами, лапи, був страшний і огидний.

Але найдивніше було те, що верхи на спині чудовиська сиділа людина.

— Присягаюся водоспадами! — прошепотів моряк, який разом з Еллі спостерігав політ дракона. — Ці підземні рудокопи — хвацькі хлопці! Подумати лише — вони зуміли приручити Шестилапого і цю милу пташку!..

Чоловік, який сидів на ящері, в одязі коричневого кольору й синьому ковпачку на голові, мав дуже войовничий вигляд. Його довгасте бліде обличчя з гачкуватим носом, міцно стиснуті губи, великі широко розставлені чорні очі з якоюсь злістю дивилися на Еллі!

Дівчинка згадала попередження Раміни про те, що підземні рудокопи не люблять, коли хтось підглядає за їхнім життям.

Повітряний вартовий зняв з плеча свій лук.

— Дядечку, рятуйся! — вискнула дівчинка і кинулась на кам'яну долівку, потягши за собою моряка.

І це було зроблено дуже вчасно, бо стріла просвистіла над їхніми головами і, вдарившись у протилежну стіну коридора., розлетілась на друзки. Тотошко приніс у зубах ще теплий її наконечник. Він був із гартованого металу, і вістря не затупилось навіть від удару об кам'яну стіну.

— Рифи і мілини! — вигукнув моряк. — З цими типами зв'язуватись небезпечно. Погано доведеться Жуванам і Мигунам, якщо команда цього підземного корабля надумає вибратися нагору! Та не гаймо часу, ходімо далі!

— Дядечку Чарлі, ми ж іще не все роздивились! Та й рудокоп полетів…

— Полетів? Гм… Подивимось.

Одноногий моряк надів шапку на свій ціпок і висунув у отвір… Шапку, пронизану влучною стрілою, мов вітром здуло.

— Бачила? Як би він не добрався впритул до вікна!..

Подорожні поспіхом залишили небезпечний майданчик. І лише, після нього, перебиваючи одне одного, заговорили про свої враження від надзвичайної пригоди.

— Це справді Країна Див! — вигукнув Чарлі і Блек. — І дива її невичерпні!

Моряк закрокував уперед, решта поспішили за ним. Через кілька сотень кроків друзі опинились перед міцними зачиненими дерев'яними дверима.

ЗУСТРІЧ ІЗ СТРАШИЛОМ ТА ЗАЛІЗНИМ ДРОВОРУБОМ

— Рубай двері, дядечку Чарлі, — сказала Еллі.

— Не можна, — заперечив моряк. — Нас почують.

Іззовні долинав басовитий голос дерев'яного капрала і верескливі голоси поліцейських.

Пробивати отвір треба було безшумно. Чарлі вийняв необхідні інструменти, просвердлив поряд кілька отворів, розширив дірку лезом ножа, а тоді пилкою. За півгодини було випиляно квадратний отвір, крізь який могла пролізти людина.

— Еллі, — сказав моряк, — піднімись обережно на площадку й скажи Страшилові та Дроворубу, що ми чекаємо тут на них. Але нехай вони спускаються так, щоб їх не помітила варта.

— А як же Дін Гіор та Фарамант? — спитала дівчинка. — Весь гнів Урфіна Джюса впаде на них, якщо Страшило і Залізний Дроворуб зникнуть.

Моряк Чарлі зніяковіло почухав потилицю.

— Справді, я про це не подумав. Що ти пропонуєш, Еллі?

— Мені здається, що Страшило й Дроворуб повинні ще потерпіти на тій клятій вежі, доки ми не придумаємо, як визволити із в'язниці наших вірних товаришів. Але як це зробити — я не знаю. Можливо, Страшило щось придумає?

— Твоя правда, дівчинко! І хоча мені важко підніматися по сходинках, але доведеться провести спільну раду.

Еллі повільно підіймалася крутими сходами, а за нею у темряві шкутильгав Чарлі Блек, постукуючи своєю дерев'янкою. Лева довелось залишити внизу: отвір у дверях був для нього замалий.

Ось і люк, що веде на площадку.

Дівчинка обережно висунула голову, приклавши пальця до вуст, побоюючись, аби друзі, вгледівши її, не закричали від радості.

Її пересторога була зайва. Залізний Дроворуб умів володіти собою, а Страшилові перебування у карцері коштувало дорого. Від вологості підземелля фарби злиняли на його обличчі, і він погано чув і бачив, а розмовляти міг лише пошепки. За даної ситуації це було дуже доречно.

Побачивши Еллі, Дроворуб і Страшило кинулися було до неї, та, помітивши позаду моряка, зупинились. Вони знали Чарлі Блека з розповідей ворони, однак усе ж таки зніяковіли.

Чарлі сердечно привітався з новими знайомими. У відповідь Страшило шаркнув солом'яною ніжкою, а Дроворуб скинув із залізної голови лійку і дуже ввічливо вклонився.

Чорні оченята Кагги-Карр так і сяяли від гордощів: адже це вона, ворона, виконала таке доручення, з яким навряд чи впорався б хто інший.

Після палких привітань Еллі заговорила про долю Діна Гіора і Фараманта.

— Ви можете піти з нами підземним ходом, але їм тоді не минути лиха, — пояснила дівчинка.

— Якщо вони через нас загинуть, то моє серце розірветься від горя… — зітхнув Дроворуб.

Він заплакав, сльози скотилися на щелепи, і щелепи враз заіржавіли. Дроворуб відчайдушно замахав головою, не годен вимовити й слова. На щастя, маслянка була біля його пояса. Страшило хотів змастити щелепи, та зосліпу капнув Дроворубові у вухо. Нарешті йому вдалося все зробити, як належить, і тоді Дроворуб заговорив:

— Страшило, скористайся своїм мудрим мозком, придумай що-небудь!

Страшило скрушно прошепотів:

— З моїм мудрим мозком щось негаразд. Він став вологим, поки я висів у карцері…

До розмови втрутилася Кагги-Карр:

— Фарамант і Дін Гіор сидять у підвалі на задньому дворі. До їхнього вікна веде хід з комірчини кухаря.

— Так це ж чудово! — вигукнув Чарлі Блек і злякано затулив рота долонею. — В мене є одна річ, яка допоможе невільникам визволитись. Вся заковика у тому, як її передати.

Він пошукав у рюкзаці і витягнув маленьку сталеву пилку.

— Цією пилкою можна перепиляти які завгодно грати.

— Але як її туди передати? — прошепотів Страшило. — От якби не зіпсувався мій мудрий мозок… А тепер ніщо не йде в голову, і від цього мені дуже погано…

Еллі кинулася до Страшила, почала гладити його напівстерте обличчя.

— Мій славний, не сумуй, за тебе думатиму я!

Запала гнітюча тиша. Щоб потрапити до палацу і хоча б крізь грати вікна побачити невільників, треба було вийти із тюремної вежі. Та двері ззовні охороняли дуболоми, а інший хід вів крізь підземну печеру, де чатував Шестилапий.

Хто відважиться пройти там сам?

Становище здавалось безвихідним. Невже доведеться покинути Фараманта і Діна Гіора на розправу жорстокому Урфіну?

Кагги-Карр стрепенулася.

— Я віднесу невільникам пилку! — вигукнула вона. — Мене не зупинять ні стіни, ні грати.

Пропозиція ворони видалася дуже слушною, та ба! —