Книга Джунглів - Редьярд Джозеф Кіплінг
Над висохлими пагорбами загуркотів грім, але не приніс дощу – лише блискавка сяйнула десь далеко в горах. І Хатхі повів далі:
– Оцей голос він почув, і голос сказав йому: «Це така твоя милість?» Перший з Тигрів облизнувся й відповів: «Ну то й що? Я вбив Страх». І Тха мовив: «Сліпий дурню! Ти розв’язав ноги Смерті, і вона ходитиме за тобою слідом, поки ти не сконаєш. Ти навчив людину вбивати!»
Перший з Тигрів наступив на свою здобич і сказав: «Тепер він такий самий, як той бик. Страху більше немає, і я знову судитиму Народи Джунглів».
Але Тха заперечив: «Народи Джунглів ніколи не прийдуть до тебе. Ніколи більше не зійдуться ваші дороги, ніколи вони не будуть спати з тобою поруч, не будуть ані ходити за тобою, ні пастися біля твого лігва. Лише Страх буде йти за тобою слідом і, коли захоче, здійматиме проти тебе зброю, якої ти не побачиш. Він зробить так, що земля провалиться в тебе під ногами, і ліана зашморгом оповиє твою шию, і дерева піднімуться над тобою так високо, що ти не зможеш через них перестрибнути. А потім він здере з тебе шкуру і вкриє нею своїх дитинчат, аби їх зігріти. Ти не мав до нього жалю, тож не чекай милості від нього».
Перший з Тигрів був дуже сміливий, бо його ніч іще не минула, і він сказав: «Слово Тха лишається в силі. Він не відбере в мене моєї ночі!» І Тха мовив: «Твоя ніч лишиться твоєю, як я обіцяв, але тобі доведеться заплатити за неї. Ти навчив людину вбивати, а вона вчиться дуже швидко».
Перший з Тигрів відповів: «Ось людина в мене під ногою, і в неї зламаний хребет. Нехай усі джунглі знають, що я вбив Страх».
Але Тха засміявся й мовив: «Ти вбив лише одного з багатьох, і сам скажи про це джунглям, бо твоя ніч минула!»
Коли настав день, з печери вийшов інший Голошкірий, і, побачивши мертве тіло на стежці й тигра поруч, він схопив загострену палицю…
– Вони й тепер кидають щось таке гостре, – сказав дикобраз Сахі, що шарудів у кущах, спускаючись до води.
Гонди (один з найстаріших народів Індії) вважають Сахі смачною їжею – вони називають його Хо-Ігу, – і він дещо знає про підступну сокиру гондів, яка летить над лісовою стежкою, виблискуючи, мов крила бабки.
– То була загострена палиця, такі встромляють у дно вовчої пастки, – сказав Хатхі. – Голошкірий кинув її, і вона вп’ялася в бік Першого з Тигрів. Усе сталося, як говорив Тха: Перший з Тигрів, виючи, почав бігати лісом, поки не вирвав палицю, і всі джунглі дізналися, що Голошкірий може ранити здалеку, і почали боятися ще більше. Отак Перший з Тигрів навчив Голошкірого вбивати – а ви знаєте, скільки лиха це завдало нам усім, – убивати і петлею, і пасткою, і потаємним капканом, і мухою, що жалить у хмарі білого диму (Хатхі мав на увазі кулю), і Червоною Квіткою, яка виганяє нас із лісу. Проте одну ніч на рік Голошкірий боїться тигра, як обіцяв Тха, і тигр не зробив нічого, щоб прогнати його Страх. Де він побачить Голошкірого, там і вбиває, пам’ятаючи, як зганьбили Першого з Тигрів. І тепер Страх вільно гуляє джунглями вдень і вночі.
– Ахі! Ахо! – зітхнули олені, подумавши, як усе це для них важливо.
– І тільки тоді, коли один Великий Страх загрожує всім, як нині, ми у джунглях забуваємо про свої малі страхи і сходимося докупи, як оце зараз.
– І людина боїться тигра лише одну ніч? – спитав Мауглі.
– Лише одну ніч, – відповів Хатхі.
– Але ж я… але ж ми… але ж усі в джунглях знають, що Шер-Хан убиває людину двічі й тричі на місяць.
– Це правда. Але тоді він хапає людину ззаду і відвертає голову, бо сам боїться. Якщо людина погляне на тигра, то він утече. А цієї ночі він приходить до села відкрито. Він ходить поміж хатами, зазирає у двері, і люди падають перед ним на коліна, і тоді він убиває. Один раз – у свою ніч.
«Он як! – мовив Мауглі сам до себе, перевернувшись у воді з боку на бік. – Тепер я розумію, чому Шер-Хан просив мене подивитись на нього. Це йому не допомогло, він не міг витримати мого погляду, а я… я, звісно ж, не впав перед ним на коліна. Але ж я не людина, я належу до Вільного Народу».
– Хм-м! – тихо муркнула Багіра. – А тигр знає свою ніч?
– Ні,
