Мільйонери з порожніми кишенями - Поль Берна

— Ваша правда! — об'явив він. — Але скажіть, чому саме неможливо?

Філіп тепер щиро сміявся в своїй кабіні.

— Дуже просто, — відповів він. — Ця дія дала б триста сімдесят мільйонів цифр. Ціле життя довелось би їх писати або проказувати…

Злива «браво!» вітала цю відповідь.

— Ви виграли вісім тисяч франків, — промовив сфінкс. — Ну, далі!

Здоровило й цього разу не схибив, але загаявся з відповіддю на півтори хвилини. Здавалось, він розгубився і вже не був такий певний себе, його теж привітали оплесками.

Настала черга базіки-вченого. Він, бачилося, й трохи не збентежився і враз відважно почав:

— 387. 420. 489. 872. 518. 229. 341. 117. 765. 675. 688. 981…

За дві хвилини пролунав гонг, — і вчений вибув з гри. Глядачі реготали.

— Ви добре почали, — безжально мовив сфінкс. — Але, зважаючи на ваш вік, не встигнете скінчити до самої смерті. Тож раджу вам міркувати проворніше.

— Заберіть ученого! — гукнув Смішко.

— Ну, далі! — пробурчав Шарлюн, кинувши лютим оком на здоровила.

— Ви згодні подвоїти ставку? — спитав сфінкс у Філіпа.

— Згоден!

— Тепер трохи історії…

Лицарі, тісно притулившись одне до одного перед телевізором, нічого не бачили й не чули довкола. Душею вони були вкупі з Філіпом, шанси котрого зростали від запитання до запитання, кожне з яких могло проте вибити його з сідла.

Хвилин із десять Філіп мужньо відбивав підступні атаки усміхненого сфінкса. Він не схибив жодного разу. Здоровило теж тримався, але згубив уже свою незворушність, і його грубе, плескате обличчя залисніло потом, Філіп був нервовіший, імпульсивніший, кожне запитання било його ніби електричним струмом. На щастя, незабаром він з полегкістю осміхнувся, і лицарям одлягло від серця.

— Виграли двісті п'ятдесят шість тисяч франків! — оголосив сфінкс після восьмого запитання. — Згодні подвоїти?

— Подвоюй! — заволали лицарі, тупаючи ногами.

— Подвоюю! — відповів Філіп, начебто їх почувши.

Сфінкс знав, з ким мав до діла. За два роки цієї гри він допевнився — десь на двадцятій хвилині в суперників щоразу з надмірної напруги макітриться голова, і найбезглуздіші запитання заганяють їх у глухий кут.

І він спитав:

— Де сіють клобук, у горах чи на долинах, на піску чи на грунті?

Філіпові очі широко розкрилися. Якусь мить здавалось — земля захиталася йому під ногами. Хронометр одцокав п'ятдесят, сто секунд. Глядачам у кав'ярні Вьє забило дух.

— Клобук, — прошепотіла Сандрін. — У кожному разі, він у нас не росте…

Аж ось Філіпове лице проясніло: йому сяйнула думка.

— Клобук — не рослина! — мовив він обурено. — Це чернечий одяг з каптуром.[17]

— Виграли п'ятсот дванадцять тисяч франків! — гукнув сфінкс. — Ще один тур, і мільйон — ваш. Розляглися шалені оплески.

— П'ятсот дванадцять тисяч франків! — повторив Шарлюн. — Це майже стільки, скільки нам треба, а решту можемо навіть настарцювати! Могікани врятовані!

— Ще ні! — зітхнув Рудик. — Якби Філіп не подвоїв в наступному турі…

— Далі! — гукнув сфінкс.

Він підійшов до кабіни, де сидів геть упрілий здоровило.

— Скажіть нам, любий мосьє, де сіють клобук? — спитав він якнайлюб'язніше. — На долинах чи в горах? На піску чи на грунті?

Здоровило й гадки про те не мав. Цей таємничий клобук якось випав з його енциклопедичних розвідок. І він навмання мовив:

— І на грунті, й на піску, з березня по вересень.

— Вибуваєте! — невмолимо гукнув сфінкс.

— Заберіть здоровила! — закричали хором шестеро лицарів.

— Чи ви нарешті замовкнете? — гукнув мосьє Вьє, заглядаючи в двері.

Філіп у своїй скляній кабіні на порожній сцені здавався дуже самотнім і ще тендітнішим, як завше.

Сфінкс повернувся до зали:

— Отже, перед вами — лідер нашого великого конкурсу «Вдвоє більше або нічого!». Він зараз може вибути з гри з п'ятистами дванадцятьма тисячами франків, що їх уже виграв. Може він іще раз — востаннє — подвоїти, але ризикує все втратити. Проте як відповість правильно — виграє мільйон двадцять чотири тисячі франків. Прошу вас — пильнуйте зараз тиші й не ворушіться — я поставлю останнє запитання. Філіп не чує вас, але добре бачить. Хай ніщо не заважає йому обдумати свій рішенець.

У залі запанувала мертва тиша. Сфінкс, карбуючи кроки, підійшов до кабіни.

— Розважте гарненько, Філіпе! — мовив він уже не весело, а сухо. — Вам вільно зараз вибути з гри з вашим виграшем — це справжнє багатство для хлопця вашого віку. Хай не спокушає вас мільйон, що маячить оце перед вами. Неправильна відповідь — і ви втрачаєте все. Останнє, десяте, запитання може збавити весь ваш здобуток.

— Хай він не подвоює! — простогнав Фріске, ламаючи руки. — Він же все втратить!

— П'ятсот дванадцять тисяч франків — це ж куди краще, як нічого! — промимрив Шарлюн.

— Філіпе, не подвоюй! — одним духом видихнули всі.

— Філіпе, ви подвоюєте? — вигукнув зненацька сфінкс.

П'ять хвилин тиші. Філіп напружено вдивлявся перед себе, ніби питаючи поради якоїсь любої йому істоти, — чи бути йому розсудливим, а чи зважитись на ризик.

— Філіпе, милий, не подвоюй! — волали лицарі, скрегочучи зубами.

— Подвоюю! — чітко виголосив Філіп.

— Ні! Ні! Ні! — загорлав Шарлюн, схопившися за голову. А Сандрін та Міке забилися в куток маленької зали, щоб більше нічого не бачити й не чути.

Сфінкс повільно витяг з внутрішньої кишені останнього папірця і знов прибрав підступного вигляду—як тоді, коли питав про клобук.

— Наостанку трохи географії… Яка завдовжки протока Вірсунга — на Верхньому Рейні?