Артеміс Фаул - Йон Колфер
Глава 8: ТРОЛЬ
РУТ подався вперед і рявкнув у мікрофон:— Мульче! Що відбувається? Відрапортуй!
Фоулі гарячково забігав пальцями по клавіатурі.
— Ми втратили радіозв’язок. І рух також не фіксується.
— Мульче! Поговори зі мною, дідько тебе забирай.
— Перевіряю його стан... Ого!
— Що? Що таке?
— Серце в нього геть сказилося. Б’ється, як у кроля...
— У кроля?
— Ні, зачекайте...
— Що? — видихнув командир. Він боявся почути те, що вже знав.
Фоулі відкинувся на спинку.
— Воно зупинилося. Серцебиття не фіксується.
— Певен?
— Монітори не брешуть. Через іридокамеру можна спостерігати за всіма процесами життєдіяльності. Немає жодного сигналу. Його не стало.
Рут не міг повірити. Мульч Діггумс. Він завжди був у його житті. Не стало? Неможливо.
— Знаєш, Фоулі, а йому вдалося. Він знайшов копію Книги, підтвердив, що капітан Шорт жива.
Брови Фоулі зійшлися на переніссі.
— От хіба...
— Що? — до Рута знову повернулися підозри.
— На якусь мить... Майже перед самим кінцем його серце билося ненормально швидко.
— Може, якесь порушення.
Це кентавра не переконало.
— Сумніваюся. В хибному організмі хиб бути не може.
— Яке іще пояснення ти можеш запропонувати? У тебе ж лишається камера, еге ж?
— Так. На мертвому оці, це вже точно. В мозку не фіксується жодної електричної іскри. Камера працює від власної батареї.
— Ну от. Яке іще може бути пояснення?
Фоулі кивнув.
— Так воно здається. Проте... Ні, то вже із жанру фантастики.
— Ми ж говоримо про Мульча Діггумса. Яка тут фантастика?
Фоулі уже відкрив рота, щоб проголосити свою неймовірну теорію, та саме цієї миті двері відчинилися.
— Він у наших руках! — заявив тріумфальний голос.
— Так! — підхопив другий. — Фаул припустився помилки.
Рут розвернувся на стільці. Аргон і Кумулус, так звані аналітики поведінки.
— Ага, нарешті вирішили відпрацювати зарплатню, га?
Але професорів не так уже легко було вивести з рівноваги. їх поєднали гордощі. Кумулус навіть не звернув уваги на Рутів сарказм. Тож командир сів рівненько і приготувався слухати.
Аргон протиснувся повз Фоулі і вставив у дисковод лазерний диск. На моніторі з’явилося обличчя Артеміса Фаула таким, як його бачив Рут крізь об’єктив іридокамери.
— Ми з вами зв’яжемося, — пролунав голос командира. — Не хвилюйтеся, я вийду сам.
Обличчя Фаула зникло: він підвівся. Рут підвів погляд, саме вчасно, щоб почути відповідь:
— Так. Але запам’ятайте, жоден представник вашої раси не має дозволу сюди заходити, доки я живий.
Аргон радісно натиснув на клавішу.
— От, бачите!
Обличчя в Рута потемніло.
— Бачимо що? Що? Що я маю бачити?
Кумулус цокнув язиком, немов перед ним була мала дитина. Помилка з його боку. За секунду командирів кулак уже стискав його ріденьку борідку.
— Та-а-ак, — сказав Рут удавано спокійним голосом, — Уявіть, що нам бракує часу, і просто поясніть мені все без зайвих коментарів.
— Людина сказала, що ми не можемо увійти, доки він живий, — пискнув Кумулус.
— То й що?
Аргон кинувся на допомогу колезі:
— Отже... якщо ми не можемо зайти, коли він живий...
Рут затамував подих:
— Тоді ми зайдемо, коли він помре.
Кумулус і Аргон посміхнулися.
— Саме так, — в унісон відповіли вони.
Рут почухав підборіддя.
— Не знаю. З боку закону тут не все зрозуміло.
— Аж ніяк, — заперечив Кумулус. — Елементарна граматика. Людина стверджує, що вхід заборонено, доки вона жива. Логічний висновок дозволяє припустити, що ми можемо увійти, коли вона помре.
Проте командира це не дуже переконало.
— То ми лише припускаємо, що отримали запрошення.
— Ні, — втрутився Фоулі, — Вони мають рацію. Це надійна справа. Якщо Фаул помре, двері відчинені. Він сам це сказав.
— Можливо.
— Що можливо? — вибухнув Фоулі. — Заради неба, Джуліусе, що тобі іще потрібно? Ми в кризовому становищі, якщо ти не помітив.
Рут повільно кивнув.
— По-перше, ти маєш слушність. По-друге, я погоджуюсь. По-третє, ви обидва молодці. І вчетверте, Фоулі, якщо ти хоч раз назвеш мене Джуліусом, гризтимеш власні копита. А тепер з’єднайте мене з Радою. Маю отримати дозвіл на золото.
— Так, командире Рут, ваша величносте, — посміхнувся Фоулі, який вирішив заради Холлі не звертати увагу на коментар щодо копит.
— Отже, ми передаємо золото, — вголос думав Рут. — Вони передають Холлі. Ми очищуємо будинок синім спалахом і заходимо туди, щоб повернути своє золото. Дуже просто.
— Просто, як і все геніальне, — підтримав його Аргон. — Робота справжніх професіоналів, чи не так, докторе Кумулусе?
Кумулус закивав так, що голова мало не відірвалася.
— На нас чекають лекції, угоди з видавництвами. А може, і фільм знімуть, який збере купу грошей у прокаті.
— І нехай та соціологія йде до біса. Нехай хтось інший займається аналізом поведінки якихось дурників. Цей Фаул ніколи не голодував.
— Але ж існують різні види голоду, — завважив Аргон.
— Правда. Голод успіху. Голод домінування. Голод...
Його перебив Рут.
— Геть звідси! Тікайте, поки я вас не придушив. І якщо я хоч слово почую з того, що було сьогодні сказано, я одразу ж знатиму, хто розпустив язика.
Консультанти миттєво вирішили не телефонувати своїм агентам, доки не залишаться на самоті, і квапливо кинулися до дверей.
— Не знаю, чи погодиться Рада, — зізнався Рут, коли вчені вийшли, — Це ж купа золота.
Фоулі відірвався від клавіатури.
— Скільки?
Командир пересунув до нього клаптик паперу.
— Ось скільки.
— Багато, — присвиснув Фоулі. — Тонна. В маленьких злитках без позначок. Лише двадцятичотирьохкаратне. Що ж, утішатимемося тим, що це чимала вага.
— Утішає, аякже. Обов’язково передам це Раді. Ти вже налаштував лінію?
Кентавр посміхнувся. Недоброю посмішкою. Так не посміхаються перед старшим за званням. Зараз у Рута не було сил, щоб займатися дисципліною підлеглих, але він зробив у пам’яті позначку: коли все скінчиться, Фоулі за все заплатить. Командир утомлено потер очі. Час давав про себе знати. Навіть якщо мозок не спить (а він не спав тоді, коли час зупинили), тіло вимагало відпочинку.
Рут підвівся зі стільця, відчинив двері, щоб запустити трохи
