Артеміс Фаул - Йон Колфер

Мульч моргнув, щоб зігнати з повіки краплину поту. Зосередься. Зосередься. Диск повертався. Міліметр за міліметром. Нічого. Підлога аж здригалася, хоча йому просто могло це здаватися.

Клац, клац. Давай. Давай. Пальці стали слизькими від поту, диск вислизнув із них. Гном витер руку об куртку.

— Ну ж бо, малий. Поговори зі мною.

Клац. Тр-рак.

— Так!

Мульч повернув ручку. Нічого. Загадка. Провів пальцем по металевій поверхні. Ось. Маленька западина. Мікроскопічна дірочка. Замала для звичайної відмички. Саме час для фокуса, якого він навчився у в’язниці. Скоріше, бо шлунок клекоче, немов казан під кришкою, і кроки в коридорі наближаються.

Мульч вирвав іще одну волосину із бороди і вставив її до шпарини. Коли кінчик вийшов з іншого боку, гном висмикнув волосинку. Вона одразу жпотвердішала і набула саме такої форми, що і було потрібно.

Мульч затамував подих і повернув. Гладенько, немов гоблін набрехав, замок відчинився. Чудово. В такі моменти розумієш, що не дарма відсидів усі ті роки.

Гном-клептоман відсунув дверцята. Чиста робота. Майже магічна. За дверцятами була порожнина. А в тій порожнині...

— О, боги! — відсахнувся Мульч.

У голові все перемішалося. Шок був такий, що кишечник гнома здригнувся і вирішив-таки позбутися зайвого повітря. Мульч розпізнав симптоми. Слабкість у ногах, бурчання, судоми. За кілька секунд, що лишилися, він устиг вихопити із сейфа те, що там було, і обхопити коліна.

Гази вирвалися з такою силою, що утворився мініциклон, який уже ніяк не можна було стримати. Клапан на штанях відкрився, і Мульча відкинуло так, що він повалився на чималого джентльмена. Той саме підкрадався до гнома ззаду.

Артеміс прилип до монітора. Саме в цей час у викрадачів традиційно щось трапляється: третя чверть операції завжди потребує особливої уваги. Якщо досі все йде гладенько, злодії розслабляються, викурюють кілька цигарок, починають теревенити із заручниками. За мить вони вже лежать носом у землю, і до їхніх скронь приставлено десяток пістолетів. Артеміс Фаул не такий. Він не робить помилок.

Ельфи напевно передивилися записи першого раунду переговорів, шукаючи, за що зачепитися. І вони це знайшли. Варто було лише уважно дивитись. І ніяких підозр у них не виникло.

Командир Рут може вдатися до якихось хитрощів. Він той іще тип. Такому не подобається, коли його принижує дитина. Він видивлятиметься.

Від однієї думки про Рута Артеміс здригнувся. Вирішив перевірити ще раз. Подивився на монітори.

Джульєтта була в кухні, поралася біля раковини. Мила овочі.

Капітан Шорт сиділа на ліжку. В кімнаті тихо, як у могилі. Ліжком більше не грюкає. Може, він і помилявся щодо неї. Може, вона не мала плану.

Батлер стояв на посту біля кімнати Холлі. Дивно. Він уже давно мав здійснювати обхід. Артеміс потягся за рацією.

— Батлере?

— Прийом.

— Хіба ти не маєш бути на обході?

Пауза.

— Саме цим я і зайнятий, Аремісе. Перевіряю житловий поверх. Наближаюся до кімнати із сейфом. Махаю тобі рукою.

Артеміс подивився на зображення з камер житлового поверху. Пусто. Нікого. Рукою ніхто не махав.

Уп’явся очима в монітор, рахуючи про себе... Ось! Кожні десять секунд зображення ледь помітно блимало. На кожному екрані.

— Запис! — підскочив він зі стільця. — Вони транслюють нам запис!

Він почув, що Батлер прискорив крок і побіг.

— Кімната із сейфом!

Серце в Артеміса завмерло. Надурили! Його, Артеміса Фаула, надурили, хоча він і готувався до чогось подібного. Повірити неможливо. І все через його самовпевненість. Вона його засліпила, і тепер увесь план під загрозою.

Він узяв рацію і викликав Джульєтту. Шкода, що вони вимкнули лінію внутрішнього зв’язку, але її легко було прослухати.

— Джульєтто?

— Прийом.

— Де ти зараз?

— На кухні. Псую нігті через цю кляту тертушку.

— Облиш, Джульєтто. Перевір полонянку.

— Але ж, Артемісу, морква прилипне, і її потім не відмиєш.

— Облиш, Джульєтто! — закричав Артеміс, — Кидай усе і перевір полонянку!

Джульєтта слухняно все кинула. І рацію теж. Ображатиметься кілька днів. Ну і нехай. Немає часу хвилюватися про дівчисько з непомірним его. Він має більш важливі справи.

Артеміс натиснув головну кнопку комп’ютеризованої системи спостереження. Єдиний шанс позбавитися запису — перезавантажити всю систему. За кілька тривожних секунд монітор блимнув і заспокоївся. На екранах усе було зовсім не так, як мить тому.

У кімнаті із сейфом була гротескна істота. Очевидно, вона знайшла потаємне відділення. І не лише знайшла, а ще й замок відімкнула. Дивовижно. Та Батлер викрив незваного гостя. Підкрався ззаду. Не встигне ця істота моргнути, як лежатиме носом у килимі.

Артеміс переключився на Холлі. Ельфійка знову довбала підлогу. Піднімала ліжко і опускала його знову і знову, немов...

І тут Артеміса немов водою облили. Холлі якось удалося пронести в камеру жолудь, і їй вистачило б і квадратного сантиметра землі. Якщо Джульєтта лишила б двері відчиненими...

— Джульєтто! — закричав він у рацію. — Джульєтта! Не заходь туди!

Марно. Рація лежала на підлозі в кухні, і Артемісу лишалося спостерігати, як сестра Батлера прямує до дверей полонянки і бубонить щось про моркву.

— Кімната із сейфом! — кинувся бігти Батлер.

Інстинкти підказували хапатися за всі пістолети, та виучка взяла гору. Ельфійська зброя значно краща за ту, що в нього. Хто знає, скільки барелів можна отримати з того боку дверей. Ні, зараз він має бути якомога обережнішим.

Він приклав долоню до дерева, прислухався до вібрацій. Нічого. Отже, техніки немає. Батлер обхопив пальцями ручку, легенько повернув. Іншою рукою дістав із кобури автоматичного зігзауера. Збігати за гвинтівкою він не встигне. Доведеться стріляти з пістолета.

Двері безшумно відчинилися, саме так, як і думав Батлер. Він сам змастив усі петлі в домі. Перед ним був... Якщо чесно, Батлер навіть не знав, як можна було назвати цю істоту. Якби він нічого не знав, то присягнувся би, що перед ним ніщо інше, як величезний тремтячий...

А потім воно вибухнуло, обдавши бідолашного дворецького неймовірною кількістю землі і бруду! Немов на нього посипалися сотні кувалд. Батлера підхопило і відкинуло до стіни.

Він лежав і, поринаючи в темряву, молився, щоб Артемісу не вдалося записати цей епізод на відео.

*

Холлі слабшала. Ліжко було вдвічі важче за неї, краї рами лишали на долонях глибокі борозни. Але зупинитися вона не могла. Вона була вже так близько.

Вона знову опустила раму на цемент. Із-під ніг вилетіла хмара сірої пилюки. Щосекунди Фаул може

здогадатися про план, і їй знову зроблять гіподермічний укол.