Привид у Домі Гукала - Олександр Шевченко
До їхніх голосів приєднався лемент провідниці Марини Павлівни, — Данилко визирнув у щілину між верхньою багажною полицею та дверима купе й побачив, як та підбігла до нахабних дядьків і заходилася їх розштовхувати. Їй це навряд чи вдалося б, якби не начальник поїзда, який з’явився в супроводі міліціонера (старшого сержанта, уточнив для друзів хлопчик).
— Що тут відбувається, панове? Ану, ваші документи?
— Пане начальнику, — миролюбиво заговорив «велетень», — дозвольте пояснити…
— Документи! — рішуче повторив начальник, і Данилко, ще раз зиркнувши в щілину, встиг помітити, що це прохання вкрай не сподобалося кримінальникам.
— Того… немає в нас… — крізь зуби процідив зеленокосий Андрюха. Міліціонер і начальник поїзда хором здивувалися:
— Як?!
І старший сержант додав:
— Шлях із Полтави неблизький, а ви без паспортів… Дивно. А в Сімферополі де зупинитеся? В готелі?
— Ні. Ми до Ялти тролейбусом, а там живе моя ба… буся.
— Буся, кажете? — міліціонер удав, що не розчув «лісовика». — Гм… зрозуміло. А що, як ми попросимо вас вивернути кишені?
— Та будь ласка! — з несподіваною готовністю погодився «велетень». — Тільки краще я все ж поясню, хто ми і що тут робимо. А потім обшукуйте, нишпоріть, робіть, що завгодно.
— А давайте, — згодився начальник поїзда. — Пояснюйте, хто ви, люди без паспортів, у моєму потязі.
— Ми — орнітологи, — почав Андрюха, і дітлахи аж остовпіли, почувши цю безсоромну брехню. — Веземо з Полтави до Криму досить рідкісного птаха — синього папугу.
— На нього є папери? — обірвав цю сповідь старший сержант.
— Є, — сказав «велетень».
— Не дихне, як не збрехне, — шепнув Миколка до своїх, та Данилко приклав пальця до вуст — тихше, мовляв, не заважай. І хлопці знову прислухалися.
— Ось лише цьому птаху потрібен значний простір, бо інакше він може захворіти навіть за кілька годин, — продовжував зловмисник. Тут уже й Семко не втримався.
— От брехло! Бачили б вони ту клітку, в яку папугу запхали!
— Ще побачать, — запевнив Данилко.
— …тому ми викупили для нього окреме купе. Замкнули його, все, як належить — і оце щойно побачили, що люкс порожній.
— Папуг у люксі возять! — обурилася провідниця. — Щоб я так жила!
— Постривай, Марино, — наказав начальник поїзда. — То що, цей ваш папуга зник, чи що?
— Ні, — діловито заперечив «велетень». — Він не зник. Його сперли… тобто, викрали. І ми знаємо, хто. Оці малолітки з четвертого номера. Він там хуліганить, досить голосно… Ми самі чули. Все, чого ми хочемо, — щоби птаха повернули законним господарям.
— Ми також цього хочемо, — пролунав дзвінкий Діанчин голосок за спинами дорослих. — Тільки ці господарі — не ви.
Глава 12З’ява Ді була несподіваною і водночас очікуваною. Друзі нашорошили вуха, а Миколка заскиглив:
— Ну давайте вже двері відчинимо. Що вони нам зроблять — там же міліція… Бо все найцікавіше без нас мине!
— Не мели дурниць, Микольцю, ніхто нічого не відчинятиме, — запевнив друга Данилко. І додав: — А все найцікавіше тільки почалося.
— Дівчинко, — безнадійно спитав між тим пан Павло по інший бік дверей, — що ти тут робиш? Ти ж обіцяла посидіти в першому вагоні…
— Тут мої друзі, — Діанці довелося пояснювати очевидне. — А де вони, там і я.
«Велетень» скривився від її слів і скорчив сердиту міну, погрозливо мовивши:
— Поверніть нашого птаха!
— Скажіть спочатку, як його звуть, — запропонувала Ді.
— А це не твоє діло! — загорлав Андрюха, втративши терпіння. Біля нього з ноги на ногу переминався «лісовик». Він уже спробував сказати щось на кшталт «а я тебе знаю, дівчинко — ти черешнями торгуєш!», за що й отримав від напарника непомітного для інших, але відчутного стусана під ребра. А «велетень», сприйнявши мовчання міліціонера та начальника поїзда за неочікувану підтримку, геть знахабнів і посунув на дівчинку.
— Це наш папуга! Допетрала! А ми шмаркачам не звітуємо!
— Тоді відзвітуйте мені, — солідно промовив старший сержант. — І папери на птаха покажіть. Бо він у вас якась безіменна зірка…
— Крес! — зненацька вигукнув «лісовик». — Його Кресом звуть.
— Справді? — іронічно звела брівки Діана. — А ось ми зараз у нього спитаємо!
— Папуги не розуміють, що кажуть, — запевнив липовий орнітолог Андрюха. — Тупо повторюють слова, та й усе.
— А цей папуга розуміє геть усе. Ще більше, ніж ви, — Ді підійшла до дверей упритул і