Порося в колючій шубці - Сергій Козлов

Була зима. Стояли такі морози, що Їжачок кілька днів не виходив зі свого будиночка, топив пічку та дивився у вікно.

Мороз прикрасив шибки дивними візерунками, й Їжачку доводилося кілька разів залазити на підвіконня, дихати та терти лапами замерзле скло.

"От!" – радів він, коли побачив ялинку, пеньок та галявину перед будинком.

Над галявиною кружляли, то злітаючи кудись вгору, то опускаючись до самої землі, сніжинки.

Їжачок притулився до вікна, а одна сніжинка сіла йому на ніс з того боку скла, підвелася на тоненьких ніжках і сказала:

– Це ти, Їжачок? Чому ти не виходиш з нами грати?

– На вулиці холодно, – відповів їжачок.

– Ні! – засміялася сніжинка, – Нам анітрішечки не холодно! Подивись, як я літаю. – І вона злетіла з їжачкового носа і закружляла над галявиною. – Бачиш? Бачиш? – кричала вона, пролітаючи повз віконечко.

А їжачок так притулився до скла, що ніс його розплющився і став схожий на поросячу рийку. І Сніжинці вже здавалося, що це не Їжачок, а Порося, яке вдягнуло колючу шубку.

– Порося! Дивіться, порося в колючій шубці! – крикнула Сніжинка подругам. – Поросятко, виходь з нами гуляти!

"Кого це вона гукає?" – подумав Їжачок і притиснувся до скла ще сильніше, щоб подивитися, чи немає там десь Поросяти.

А Сніжинка тепер вже точно знала, що за вікном сидить Порося в колючій шубці.

– Поросятко! – гукнула вона. – У тебе ж є шубка! Виходь до нас грати!

"Мабуть, там, під вікном, – думав Їжачок, – сидить Порося в колючій шубці і не хоче грати. Як би воно не замерзло! Треба запросити його додому й пригостити чаєм.

Він зліз із підвіконня та вибіг на ґанок.

– Поросятко! – гукнув він. – Йди пити чай!

– Хі–хі! – засміялася Сніжинка. – Порося щойно втекло. Пограй–но ти з нами!

– Не можу. Холодно! – сказав Їжачок і пішов до хатки.

Затуливши двері, він скинув біля порогу валянки, сів біля пічки та підкинув у вогонь полінце.

Потім він знову заліз на підвіконня і притулився носом до скла.

– Поросятко! – крикнула Сніжинка. – Ти повернулося? Виходь! Будемо грати разом!

"Воно повернулося" – подумав Їжачок.

Він знов узув валянки та вибіг на ґанок.

– Поросятко! – загукав він. – Порося–а–а–тко!..

Вив вітер, та весело кружляли сніжинки...

Так до самого вечора Їжачок то вибігав на ґанок та гукав Порося, то повертався до будинку, залазив на підвіконня і притулявся носом до скла.

А засинаючи, Їжачок боявся, як би не замерзло в таку морозну ніч Порося в колючій шубці.