Артеміс Фаул. Зрада Опал - Йон Колфер
Холлі взяла ініціативу в свої руки, підняла його на ноги і потягла до залишків макетів торгових наметів біля швидкої річки. Вони сховалися за смугастим полотном і дивилися на тролей крізь дірки, що лишилися від гострих кігтів. Біля намету на килимку сиділи два макети торговців, їхні кошики блищали від золотих статуеток богині Артеміди. Голов у жодного з торговців не було. Щоправда, одна голова лежала неподалік, і через прокушений пластик вибивався штучний мозок.
— Потрібно позбавитися наручників,— гаряче прошепотіла Холлі.
— Що? — пролепотів Артеміс.
Холлі потрусила у нього перед носом наручниками.
— Потрібно оце зняти! Багнюка захистить нас на кілька хвилин, але тролі нас почують. Потрібно дістатися води, а в наручниках ми потонемо.
Очі у хлопця блукали десь далеко.
— Води?
— Отямся, Артемісе,— засичала Холлі.— Не забув про золото? Ти не зможеш його отримати, якщо загинеш. Великий Артеміс Фаул здався, ледь побачив небезпеку. Ми і не через таке проходили раніше.
Не зовсім правда, але ж Хлопець Бруду все одно нічого не пам’ятає.
Артеміс опанував себе. Зараз не час для заспокійливої медитації, він має якось приглушити емоції. Не дуже корисно з точки зору психології, але краще, ніж хрустіти на зубах у тролів.
Він глянув на свої наручники. Ультралегкий пластик-полімер. По центру електронний замок, розташований так, щоб в’язень до нього не дістав.
— Скільки цифр? — запитав він.
— Що?
— Зі скількох цифр складається код замка? Ти поліцейський офіцер. Маєш знати, скільки їх там.
— Три,— відповіла Холлі.— Але ж варіантів безліч.
— Варіанти — не вірогідності.— Артеміс не переставав дратувати, навіть коли його життя було в не безпеці.— Статистика стверджує, що тридцять вісім відсотків людей навіть не намагаються змінити заводський код замка. Хочеться сподіватися, що ельфи проявляють таку ж халатність.
Холлі нахмурилася.
— Я б не сказала, що Опал властива халатність.
— Може. Але її підлеглі не такі уважні до деталей.— Артеміс протягнув Холлі руки.— Спробуй гри нулі.
Холлі набрала комбінацію великим пальцем. Червоний вогник лишився червоним.
— Дев’ять. Три дев’ятки.
Знову вогник не змінився.
Холлі швидко спробувала всі комбінації із трьох однакових цифр. Жодна не спрацювала.
Артеміс зітхнув.
— Добре. Три цифри поспіль — дуже просто. Чи немає якихось поєднань із трьох цифр, які сидять в ельфійській підсвідомості? Такі, що відомі кожному ельфові та ніколи не забуваються?
Холлі напружила мозок.
— Дев’ять п’ять один. Код території Небесного міста.
— Спробуй.
Вона спробувала. Безрезультатно.
— Дев’ять п’ять вісім. Код Атлантиди.
Знову нічого.
— Ці цифри відомі лише на певній території,— сказав Артеміс.— А який номер може бути відомим кожному чоловіку, жінці й дитині?
У Холлі розширилися очі.
— Точно. Точно. Звісно. Дев’ять нуль дев’ять. Екстрений номер поліції. Він у кутку кожного білборда світу.
Тут Артеміс дещо помітив. Завивання стихло. Тролі припинили бійку і почали принюхуватися. В повітрі витали феромони і, немов ляльок за мотузку, тягли гоблінів до наметів. Усі волохаті голови повернулися в напрямку Холлі й Артеміса.
Артеміс потрусив наручниками.
— Швидше пробуй!
Холлі натиснула. Вогники блимнули зеленим, і наручники відімкнулися.
— Добре. Чудово. Давай тепер я твої відімкну.
Палець хлопця завмер над замком.
— Я не розбираюся в ельфійських літерах і цифрах.
— Розбираєшся. Власне, ти єдина людина, що знає нашу мову,— сказала Холлі.— Просто не пам’ятаєш. На замку стандартна розкладка. Від одного до дев’яти, зліва направо, нуль унизу.
— Дев’ять нуль дев’ять,— пробурмотів хлопець, натискаючи на потрібні кнопки.
З першої ж спроби наручники відімкнулися, і саме вчасно, бо не можна було гаяти ані секунди.
Тролі стрибали зі сходів храму і цілеспрямовано бігли до них, набираючи жахливої швидкості. Вони розмахували своїми волохатими руками, щоб додати собі прискорення, і водночас відштовхувалися мускулистими ногами. Таким чином вони долали до шести метрів за раз. Тварини спиралися на зігнуті пальці рук і розмахувалися ногами для наступного стрибка.
Видовище було жахливе: стадо оскаженілих хижаків, що неслося по піщаному схилу. Більші самці Обрали легший шлях і кинулися навпростець через ущелину. Підлітки і старі, виснажені від укусів і поранень, трималися схилів. Тролі бігли по манекенах і предметах побуту, тримаючи курс на намети. Кошлате волосся розвивалося на вітру, палали червоні очі. Вони закидали голови назад, щоб ніс був угорі, і принюхувалися. Носи вели їх прямо до Холлі з Артемісом. І що іще гірше, Холлі з Артемісом також відчули сморід тролей.
Холлі заштовхала обидві пари наручників за пасок. Акумулятори були майже повні, і ними можна було скористатися як обігрівачами чи навіть зброєю, якщо вони виживуть.
— Ну, Хлопче Бруду, стрибай у воду!
Сперечатися Артеміс не став: не було часу. Можна було лише припустити, що тролі, як і більшість тварин, невеликі шанувальники води. Він побіг до річки, земля під ним тремтіла від сотні тролячих лап і кулаків. Знову почалося завивання, цього разу іншої тональності, більш зухвале, легковажне і брутальне, немов тролі втратили останній контроль над собою.
Артеміс намагався не відставати від Холлі. Вона бігла попереду, гнучка і легка, нахилилася, щоб підхопити пластикову дровину із макета багаття. Артеміс зробив так само і сунув поліно під пахви. Може, у воді доведеться сидіти довго.
Холлі стрибнула, описала граціозну дугу і майже без сплеску увійшла у воду. Артеміс шубовснув за нею. Не створений він для всієї цієї біганини. Мозок у нього великий, а от кінцівки кволі, а коли тролі наступають тобі на п’яти, потрібно, щоб усе було навпаки.
Вода була теплою, і коли Артеміс проковтнув ту, що потрапила до рота, виявилося, що вона солоденька на смак. Без забруднювачів, припустив він, звернувшись до тієї малої частини мозку, що могла ще раціонально мислити. Щось обхопило ногу, розірвало шкарпетку і подряпало шкіру. Хлопець бовтнув ногою і звільнився. Цівка гарячої крові затрималася на мить і попливла за течією.
Холлі уже розтинала хвилі по центру річки. Її каштанове волосся стирчало в різні боки.
— Тебе поранили? — запитала вона.
Артеміс похитав головою. Він так захекався, що не міг сказати ані слова.
Холлі помітила, що за його ногою тягнеться кривавий слід.
— Кров, а в мене ані краплини магії не лишилося, щоб тебе зцілити. Кров не краща за феромони. Маємо вибиратися звідси.
На березі тролі буквально втрачали голову. Вони билися лобом об землю