Артеміс Фаул. Зрада Опал - Йон Колфер
Опал прибрала чорне волосся хлопця з його лоба.
— Жартуй скільки хочеш, Хлопче Бруду. Слова — єдине, що в тебе лишилося.
Через кілька хвилин Мерв завів транспортер на посадку. На Артеміса і Холлі надягли наручники і звели по висувному трапу. Вони опинилися у величезному тунелі, тьмяно освітленому переважно флуоресцентними стрічками. Більшість світлових панелей були розбиті, а ті, що лишилися, ледь блимали. Ця секція підйомника була колись частиною квітучого мегаполісу, а тепер вражала пустотою і занедбаністю. Усюди понатикали щитів з повідомленням, що ту чи іншу конструкцію буде знесено.
Опал махнула на один такий щиток.
— За місяць тут уже нічого не лишиться. Ми саме встигли.
— Пощастило,— пробурмотіла Холлі.
Мерв і Скант мовчки повели їх тунелем, підштовхуючи дулами бластерів. Дорога під ногами була горбкуватою і порепаною. У вологих ямах зібралися купками жаби, вигукуючи непристойності. Уздовж дороги тяглися пусті крамнички солодощів і сувенірів. В одній з вітрин розташувалася ціла колекція людських ляльок.
Артеміс зупинився, незважаючи на пістолета, що упирався йому в спину.
— Оце такими ви нас бачите? — запитав він.
— Е, ні,— відповіла Опал.— Ви набагато гірші, але виробники не хотіли лякати дітей.
У кінці тунелю припали до землі кілька величезних півсфер, кожна завбільшки з футбольний стадіон. Вони були зроблені із шестикутних панелей, зварених між собою по швах. Деякі з них були матовими, інші — прозорими, і кожна була завбільшки з невеличку хатинку.
Перед півсферами стояла височенна арка, вкрита обдертою позолотою. З арки звисала вивіска з гербом і двометровими гномськими літерами.
— «Одинадцять чудес світу людей»,— театрально промовила Опал.— За десять тисяч років цивілізації ви створили лише одинадцять так званих чудес.
Артеміс перевірив наручники. Міцно тримаються.
— Вам же відомо, що в офіційному списку лише сім чудес.
— Відомо,— роздратовано відповіла Опал.— Але люди такі обмежені. Ельфійські схоласти дослідили відеозаписи і вирішили включити в перелік храм Абу Сімбела в Єгипті, статуї Моаї на острові Пасхи, храм Боробудур в Індонезії і тронний зал в Персеполісі в Ірані.
— Якщо люди такі обмежені,— прокоментувала Холлі,— дуже дивно, що ти хочеш стати однією із них.
Опал пройшла через арку.
— Власне, я би воліла лишитися піксі — без образ, Артемісе,— але зовсім скоро Народ зникне. Я особисто про це подбаю, щойно відведу вас до нового дому. Через десять хвилин ми вже прямуватимемо до острова, спостерігаючи на моніторах транспортера, як вас шарпатимуть на всі боки.
Вони увійшли в парк, пройшли повз першу півсферу, в якій була модель великої піраміди в Гізі в дві третини від справжньої величини. Кілька шестикутних панелей було вирвано, і Артеміс побачив залишки моделі. Вражаюче видовище. На схили піраміди дерлися якісь волохаті істоти. І була їх там сила-силенна.
— Тролі,— пояснила Опал.— Захопили всі експонати. Але не хвилюйтеся, вони тримаються лише своєї території і не нападатимуть, якщо не наближатися до піраміди.
Досі Артеміс лишався майже байдужим, але ці хижаки, що полювали одне на одного, змусили його серце забитися частіше. Він зупинився, щоб роздивитися того, що був найближче до них. Жахливе створіння, принаймні два з половиною метри заввишки, з брудним кошлатим волоссям на масивній голові. Волохаті руки троля звисали нижче колін, а із рота стирчали гострі вигнуті ікла. Тварина дивилася на них, і очі в неї спалахували червоним.
Група підійшла до другого експонату, храму Артеміди в Ефесі. На голограмі біля входу можна було побачити зображення турецького будинку.
Опал прочитала історичний коментар на маленькій табличці.
— Цікаво,— сказала вона,— навіщо називати хлопчика іменем богині-жінки?
— Це ім’я мого батька,— втомлено пояснив Артеміс уже всоте.— Його можуть носити і дівчатка, і хлопці, і означає воно «мисливець». По-моєму, підходить. І коли вже ти вибрала людське ім’я, тобі буде цікаво, що Белінда означає «прекрасна змія». Теж підходить. Принаймні половина.
Опал тицьнула пальцем йому в ніс:
— Який ти надокучливий, Фауле! Сподіваюся, інші люди не такі.— Вона кивнула Сканту: — Побризкай їх,— наказала вона.
Скант витяг із кишені невеличкого пульверизатора і щедро побризкав Холлі з Артемісом. Пахла жовтувата рідина просто огидно.
— Тролячі феромони,— сказав Скант, немов вибачився.— Троль тільки раз вдихне, і в нього дах зірве. Для них від вас тхне, немов від гарячої самиці. Коли вони зрозуміють, що ви не тролиці, розірвуть на тисячу шматків і з’їдять. Ми поміняли всі розбиті панелі, тож утекти ви не зможете. Якщо хочете, стрибайте в річку,— запах змиється... років через тисячу. І ще, капітане Шорт, я зняв крила з костюма і прибрав камуфляжну фольгу. Підігрів, щоправда, лишив,— урешті-решт, кожен заслуговує хоч на малесенький шанс.
«Дуже мені знадобиться той обігрів проти тролів»,— похмуро подумала Холлі.
Мерв заглянув усередину сфери через одну з прозорих панелей.
— Добре. Все чисто.
Піксі натиснула кнопку на пульті і відчинила головний вхід. Ізсередини донеслося далеке ревіння. Артеміс побачив кілька тролів, що билися на сходах копії храму. їх із Холлі розірвуть.
Брати Брілл заштовхали їх до півсфери.
— Хай щастить,— сказала Опал, і двері почали зачинятися.— Пам’ятайте, ви не самі. Ми стежитимемо за вами через камери.
Двері зловісно грюкнули. Через кілька секунд електронний замок зашкварчав — один із братів Брілл побризкав його розчинником іззовні. Дороги назад не було. Артеміс і Холлі опинилися серед закоханих тролей, і пахли вони наче тролихи.
Копія храму Артеміди була відбудована дуже точно. Творці експонату не забули навіть про рухливі фігурки людей, що займалися звичними для чотирьохсотого року до нашої ери справами. Більшість фігур обідрали тролі, але деякі ще рухалися на спеціальних рейках — підносили дари богам. Який би робот не наближався до тролів, його роздирали на шматочки. Жорстка метафора долі Артеміса і Холлі.
Джерело їжі було лише одне — інші тролі. Самці хапали малих і хворих і безжалісно розривали зубами, кігтями й іклами. Лев’ячу пайку отримував вожак, решта стада задовольнялася залишками. Якщо тролі пробудуть тут іще трохи, вони самі себе знищать.
Холлі плечем штовхнула Артеміса на землю.
— Швидко,— сказала вона.— Покачайся в багнюці. Обкатайся весь, щоб трохи зменшити запах.
Артеміс так і зробив, накидав на себе багна, наскільки це дозволяли закуті в наручники руки. Там, де він не дістав, допомогла Холлі, яка теж вимазалася з голови до ніг. За мить упізнати їх було уже неможливо.
Артеміс відчував те, чого не відчував