Не такий - Сергій Володимирович Гридін
Знову заграла повільна мелодія. Потап стояв під стіною. Пиво ще шуміло в його голові, він не міг сконцентруватися. Раптом хтось торкнув Дениса за плече. Він різко обернувся. Перед ним стояла Олеся.
Так, саме Лесюня, котра так боляче вразила його самолюбство…
— Може, потанцюємо? — запитала вона голосом Кульбабки.
Потап кивнув. Із хмільного туману випливло усміхнене обличчя Віки. Вона простягнула йому руку, запрошуючи до танцю. Щоки її палали від хвилювання. «Замов за мене слівце перед Самохою!» — зненацька пролунало в Денисовій голові. Він згадав, з якою усмішкою Кульбабка реагувала на жарти Матвія, згадав руку свого екс-друга, що впевнено лежала на її талії. «Олеся! Віка!.. Торнадо… Самоха…» — крутилося у мізках, відлунюючи болем у грудях.
— Як ви мене всі запарили! Хто б тільки знав! — він грубо відштовхнув дівчину. Потім, не оглядаючись і розпихаючи всіх, хто траплявся йому на шляху, попрямував до Юлі Сосновської. Та відразу розпливлася в посмішці і з готовністю обвила руками шию Дениса.
Він не бачив, як Віка від несподіванки аж зіщулилася. Ще вранці вона ловила на собі небайдужі погляди Дениса, від яких у неї паленіли вуха і плуталися думки. Довго вагалася, чи йти їй на дискотеку, майже годину крутилася перед дзеркалом, підбираючи одяг та прикраси. Вперше підфарбувала губи! А він!.. Дівчина загубилася в юрбі. Не замислюючись, забрала із гардеробу куртку і побрела до виходу на ватяних ногах. По щоках котилися сльози, та вона їх не помічала. Зненацька хтось перепинив її. Віка знехотя підняла погляд. Перед нею стояв Матвій.
— Куди прямує королева? — з легкою іронією запитав Самоха. Йому подобалась ця чиста, не зіпсована дорогими цяцьками та понтами, дівчина. — О-о-о! — помітив сльози. — Що сталося?
Осторонь зареготали Рульова з Фіоною, котрі з цікавістю спостерігали за безкоштовною виставою.
— Не чіпайте мене!!! Відчепіться всі!!! Не можу більше вас усіх бачити!!! Задовбали! Іду від вас на дах… — істерично вигукнула Віка, з ненавистю зиркнувши на Матвія. Той отетерів. Віка прожогом вибігла зі школи. Самохін очуняв і теж побіг — до спортзали. Знайшов Потапа, який обмінювався люб’язностями з Сосновською і, міцно схопивши його за руку, потягнув до роздягальні.
— Якого біса, Самохо!? Ти чого вчепився? Хочеш з’ясовувати стосунки, то йдемо на вулицю! — відбивався Потап, з якого ще не цілком вивітрився алкоголь. — Дай мені поспілкуватися з коханою дівчиною! — згадав він поступливу Юльку.
— Я тебе, придурку, зараз задушу тут! — прошипів Самоха, припираючи колишнього друга до стіни. Так, він, Матвій Самохін, на щось сьогодні сподівався, запрошуючи Віку танцювати, але дівчина безпосередньо відшила його: сказала про свої почуття до Потапенка. — Ти що зробив із нею, бовдуре? Добити її вирішив?! Ну, давай! Рульова тоді не зуміла, то тепер ти… — він схопив Потапа за комір.
— Руки забери, козел! — різким рухом вивільнився Денис і почув, як відривається комір подарованої батьком сорочки. Злість накрила його з головою. Хлопець вмить протверезів. — Що!? Хто!?!? — він ніби щойно усвідомив слова Матвія. — Віка?! То йди і втіш її, друже! — дивлячись прямо в очі Самохи, просичав Потап.
— Ага, я б із задоволенням! Але вона тебе любить, ідіоте! Сама мені про це сказала! — вигукнув Матвій. Навколо них почали збиратися школярі. Матвій відступив. Роззирнувся навколо.
— Давай, одягайся. Побігли скоріше! Потім розберемося, хто правий!
Потапові тільки-но дійшло, що він накоїв. Хлопець схопив із вішалки куртку і першим вискочив на сходи. Матвій побіг за своєю курткою до спортивної зали. Вона лежала десь там, на стільцях.
— О, знакомиє всьо ліца! — несподівано зупинив Потапа уїдливий голос. Перед ним був Дятел і єхидно посміхався. Обабіч нього стояли два високі гопники. І Потап впізнав свого табірного «доброзичливця» — Канаву. Здається, Дмитрук таки мав намір виконати свою вчорашню обіцянку…
— Тєбє нє кажется, шкєт, шо ти часто на моєму путі вознікаєш? — виплюнув цигарку Коновалов. — Ну шо, будем возобновлять статус-кво?
— Цей лох вчора мене завалив і погрожував зі всіма розібратись! Типу «крутий пацан»! — підкинув жару у вогонь Дмитрук, ховаючись за спини старших товаришів.
— Слиш, удод! — звернувся до Потапа Канава. — Ти сам напригнєш ілі тєбє помочь? — виставив він кулак, знущаючись з хлопця. Денис завмер. Супротивник був дуже серйозний. Проти такого він не вистоїть, та й часу на розборки немає.
— Не пісяй кіпятком! — гмикнув Коновалов. — Я тєбя только по вчєрашнєму факту буду воспітивать! Наші тьорки з Торнадо — це чісто наші питання! Я і єго когда-то достану…
— Канаво! Ти чого тут? Якісь проблеми? — це Матвій несподівано з’явився на сходах.
— Да вот! — кивнув на Дениса Коновалов. — Чмо на пєро нариваєтса! А ти што ето, за нєво підпрягаєшся? — поцікавився гопник, помітивши, що Самоха підбадьорливо підморгнув Потапу. — Ти ж правільний пацан, Самоха!
— Слухай, Канаво! Це мій найкращий друг і я за нього будь-кого на шматки порву! Зрозумів? — твердо відказав Самоха. — То що робити будемо? Часу обмаль! Нам бігти треба!
— Да ладно, пацани, всьо путьом… А ти, Дятел, в слєдущій раз фільтруй базар! — Канава вліпив запотиличника Дмитруку. Другий гопник голосно зареготав. — Ти чєво лажу на чесних фраєров гоніш? Самоха за бакланов не заступаєтся! — Коновалов розвернувся і, перевалюючись з ноги на ногу, пішов у своїх справах. Його кореші подалися за ним.
— Давай швидше! Чого став? — гукнув Матвій.
Хлопці побігли вулицею, розпитуючи перехожих, чи не бачили вони Віку, вбрану так-то і так. Одна жінка махнула рукою в напрямку дев’ятиповерхового будинку, який в цьому старому мікрорайоні був найвищим — бовванів на тлі сутінків, що невблаганно спадали на землю.
— Схоже, вона не жартувала! — задихано сказав Самоха. — Швидше! Сподіваюся, ми не помилились!
Потап лише кивнув, подумки благаючи Віку відмовитися від свого рішення…
— Який під’їзд? — вигукнув Потап, зупинившись біля будинку. — Куди бігти?
— Ти що, гальмо? Дах же один! — відповів Матвій. — Сюди! Аби тільки люк на дах був не замкнутий!
— Щоб тобі!.. — вилаявся Потап і влупив ногою по старому пластику обшивки.
— А ти таки змінився! — здивовано подивився на нього Матвій.
— Давай потім це обговоримо, добре? — гукнув Потап і метнувся до сходів. Перестрибуючи через три сходинки, хлопці помчали нагору. Їхні серця калатали — від напруги і тривоги.
Ангел-охоронець, який оберігав Віку Чмирю від негараздів, сьогодні не відпочивав. Люк на дах виявився відчиненим, і хлопці один за одним вискочили у загуслі сутінки. Потап окинув поглядом дах. Хух! Вони таки не помилились…
На самісінькому краєчку неподалік од них стояла похилена постать Кульбабки, яка наче споглядала місто з висоти. Один тільки крок, одна хвилина — і дівчина порине у невідому безкінечність іншого життя… Денис у цю
