Не такий - Сергій Володимирович Гридін

— Немає за що тобі вибачатись! — задумливо сказав Торнадо, коли Потап нарешті виговорився і замовк. — Ти все правильно зробив! Хочеш, я з нею закручу, а потім кину?

— Ні! — заперечив Потапенко. — Тоді їй теж буде боляче, а я такого не хочу! — твердо сказав він. Жека з повагою поглянув на цього кумедного товстуна, у якого, виявляється, такий твердий характер.

— Ти краще поговори із нею! — запропонував Денис. — Вона хороша!

Ні один, ні другий чомусь не могли назвати вголос ім’я дівчини.

Розділ 24

З того ранку, радіючи несподіваному зниженню температури повітря, Потапенко почав займатися кілька разів на день, присвячуючи спорту весь вільний час. Тіло боліло, залиті йодом рани на руках не встигали заживати, але хлопець не зменшував навантажень, дивуючи навіть бувалого у цих справах Торнадо.

Денис поставив собі за мету до кінця зміни сісти на шпагат. Він робив вправи на розтяжку навіть у кімнаті під час тихої години. Хлопці спочатку насміхалися над ним, потім мовчки, хитаючи головами, спостерігали за його муками, а згодом, заклопотані кожен собою, викреслили Потапа зі своєї спілки. Та їм і так було не до нього…

Після тієї дискотеки близнюки Сева та Славко мало що не «прилипли» до своїх нових подружок. Вони використовували першу-ліпшу можливість побути з ними, зникали десь по ночах, а вдень довго гуляли зі своїми гьорлфрендами.

Сашко з Тарасом підсіли на гру в карти з кимось у сусідньому будиночку і теж щовечора бігали туди потайки, щоб не потрапити на очі вожатим. Одного разу Тарас програв чималі гроші, повернувся у кімнату з синцем, і наступного дня за ним приїхало велике чорне «BMW» — нажахані батьки хутчій забрали свого маленького бідолашного синочка додому, подалі від цього жахливого місця. Але спершу виповіли Піонеру все, що вони думають про табір загалом та про нього особисто.

Сашко, побачивши, чим скінчились ігри для Тараса, трохи принишк, але все одно бігав грати, кілька разів позичав у Потапа гроші та так і не віддав їх.

Єдине, що тепер збирало хлопців разом — дискотеки. Проте Денис на танці більше не ходив. Він вигріб із бібліотеки всі варті уваги книжки і ввечері, коли всі йшли на танцювальний майданчик, з насолодою поринав у вигадані історії. Молода бібліотекарка, якій такі зацікавлені відвідувачі досі хіба що снилися, вибирала Денисові найкращі твори і намагалася вгодити, як лише могла.

Зустрічаючи десь на території табору або на ранковій зарядці Олесю, Потап удавав, що він з нею не знайомий. Судячи з усього, Торнадо таки запросив її до танцю, тому що тепер їх часто бачили разом. І єдиним місцем, де Леся ні разу не навідала Жеку, був стадіон — можливо, так вони домовилися спеціально, щоб не травмувати Потапа. Та, на щастя, стосунки Жеки з Олесею не зіпсували їхньої з Денисом дружби.

Навпаки, лише зблизили хлопців. Щоранку Торнадо по годині ганяв Потапа стадіоном, витискаючи з нього останні сили. Через два тижні Денис здійснив задумане — сів на шпагат. Його наставник мало не стрибав на радощах! Після того Жека іноді проводив із Потапом легкі спаринги, навчаючи приятеля техніці виконання найпростіших ударів. Тож коли Денис через кілька днів став на вагу в медпункті, то зі здивуванням помітив, що за час перебування в таборі він схуд аж на вісім кілограмів!

Так збігли цілих три табірних тижні. Пролетіли, як мить. Хоча спершу в таке не вірилося. Зазвичай діти роз’їжджалися по домівках уранці. Але щось там десь змінилося, і Потапів автобус мав приїхати вже не вранці, а після обіду цього ж дня. Мамі хлопець вирішив не телефонувати: хай буде сюрприз! Потап пакував речі. У кімнаті він був сам. Раптом хтось несміливо постукав у двері.

— Так! — голосно сказав Денис. — Заходьте! Хто це там такий культурний?

Він уже звик, що хлопці, які проживали у цьому будиночку, ніколи не стукали, а вихором влітали до кімнати. І ось двері неквапом відчинилися. На порозі стояла Олеся.

— Можна? — спитала вона. Денис здригнувся і ступив крок назустріч. Всі події та переживання двотижневої давнини враз нагадали про себе.

— Заходь, якщо прийшла! — оговтався він, повернувся, сів на ліжко і продовжив запихати футболки у сумку, скручуючи їх жужмом.

— Я прийшла подякувати тобі! — наблизилась Олеся.

— Ну, давай, дякуй! — пробубонів Потап, не підводячи погляду.

Леся підійшла впритул, обхопила двома руками Потапове обличчя, нахилилась і припала до його вуст довгим поцілунком. Ще кілька тижнів тому Денис би знепритомнів від такого. Та зараз не відчував нічого, крім сорому перед Жекою. Тому легенько відштовхнув Олесю, обійшов її і, ніби нічого й не сталося, взявся діставати з шафи свою білизну і шорти. В очах дівчини забриніли сльози. Вона повільно відвернулась і мовчки вийшла із кімнати. Її плечі дрібно здригались. Денисові хотілося побігти за нею, зупинити, притиснути до себе… Проте раптом згадався пронизливий погляд Торнадо, і хлопець розлючено швиргонув речі на ліжко, а сам гепнувся зверху. Кілька хвилин лежав, стиснувши голову руками. Потім встав, поскидав труси та шкарпетки у сумку і різким рухом застібнув замок-блискавку. Все, він готовий рушати додому!

Автобус приїхав майже відразу після обіду. Всі, хто мав від’їздити, вишикувалися з речами на майданчику біля адмінкорпусу. Хтось записував номери мобільних телефонів або «аськи», хтось (як-от Севка та Славка) обіймалися зі своїми подругами чи друзями, витираючи сльози і клянучись у вічному коханні… Потап сидів на своїй сумці. Його ніхто не проводжав. Аж ось до нього підійшов Жека. Вчора він сказав, що поїде трохи пізніше, бо хоче ще бодай день побути з Олесею. Денис підвівся. Жека простягнув йому свій невеличкий рюкзак, з яким ходив на тренування.

— Це тобі! — сказав він. — Там «лапа» і бинти. Тобі знадобиться. І на згадку хоч щось залишиться…

Торнадо потупив очі.

— Дякую! — ледве витиснув зі себе Потап. А хотів же стільки всього сказати! Хотів сказати, що ніколи не забуде всього того, що зробив для нього Клим, що він став йому справжнім другом, що ніхто, мабуть, так не вірив у нього, що… Хлопці мовчки обнялися, поплескали один одного по плечах, і Жека попрямував до будиночків, назустріч своєму щастю в особі Олесі. Потап залишився сам серед гомінкого натовпу. Проводжаючи поглядом цупку худорляву фігуру табірного друга, Денис думав, що той, напевне, ніколи вже не повернеться в його життя. Для Жеки він був, хоча й важливим, але тільки епізодом.

Нарешті приїхав автобус. Галаслива компанія почала процес завантаження. Вмостившись, діти посилали повітряні поцілунки