Не такий - Сергій Володимирович Гридін

— Е-е-е-х! — зітхнув Севка. Він лежав на своїй постелі, заклавши руки за голову і закинувши ноги на бильце. Хлопець хвилину тому звідкілясь повернувся і мучився від неробства. — А в першому загоні зараз у «пляшечку» грають! — мрійливо пробурмотів він.

— А ти звідки знаєш? — не повірив Тарас, обдумуючи черговий хід у шаховій партії з Сашком.

— Я в туалет бігав! — підняв голову Севка. — Вони вікна до кінця не позатуляли, думали — ніхто не побачить. Але старого табірного вовка не обдуриш!

При слові «туалет» Потап здригнувся. Ця маленька захищена кущами споруда вважалася одним із найбільших кошмарів табірного життя. У їхньому будиночку теж була «кімната для роздумів», але вона майже весь час була зачинена, тому малим відпочивальникам доводилося бігати до тієї будки на вулиці, хутко робити свої справи і тікати подалі від випарів хлорки, насипаної щедрою рукою прибиральниці. Але не запах був головною причиною того, чому Денис уникав візитів у таке потрібне кожній людині місце. Основним недоліком «туалету» була цілковита його відкритість усім вітрам і очам — жодних тобі дверей чи перегородок, які бодай створювали б враження приватності. Крім того, чийсь збочений інженерний розум влаштував вентиляційні решітки між хлопчачою та дівчачою половиною, крізь які не лише чулися «приємні» звуки сусіда, у них навіть зазирнути можна було!

— А ти чого по вікнах заглядаєш? — запитав Потап, не відриваючись від книжки.

— Так цікаво ж! Вони там на роздягання грають, ще й цілуються! — став на захист брата Слава. — Ми і в минулому році підглядали!

— А я теж цілувався! — підтримав бесіду Сашко. — У моєї однокласниці днюха була, її предки накрили стіл і кудись щезли, ми випили трохи пива і почали грати у «пляшечку». Правда, мені випало цілувати Маринку, а в неї прищ був на носі. Фу! — здригнувся він. — Досі противно!

— А ми в баню лазили підглядати! Там у п’ятницю жіночий день. Прикольно! — згадав і собі Севка.

— Тьху! А що, в Інтернеті не міг подивитись? Там що хочеш є! — глузливо спитав у нього Тарас.

— У нас комп’ютера немає! — буркнув Слава. — Не одні ж тільки мажори на світі живуть! — глянув він з-під лоба на Тараса. Той знітився і замовк. — А ти, Потапе, колись цілувався з дівчиною?

Потап одразу згадав бійку Чмирі з Рульовою і потім — несміливі, вологі губи на його обличчі, дивна суміш сорому та задоволення…

— Та ні! — труснув головою хлопець. — Якось не довелось!

— Слухайте, пацани! А давайте сьогодні ввечері на дискотеку підемо. Підчепимо там когось! Тут же дівчат — хоч греблю гати! — оживився Тарас, який досі здавався Денису боязким матусиним синком. — Мені мій корєш розповідав з паралельного класу, що минулого року у табір така дівка приїхала, що з нею не тільки цілуватися можна було! — багатозначно клацнув він язиком і підморгнув Славкові. — І, між іншим, вони тоді теж знайомились тільки на дискотеках!

— Ого! Точняк! — майже хором погодилися близнюки. Вони навіть повскакували на своїх ліжках і вже потирали руки в очікуванні приємних пригод.

Потап, щоб не вирізнятися, теж пристав до загалу, хоч і сподівався потім уникнути вечірніх розваг. Хлопці жваво обговорювали, що їм вдягнути на дискотеку та кого із дівчат вони із задоволенням затисли б у темному куточку. Тиха година минала швидко і навіть приємно…

Після денного «сну» другий загін (згідно з затвердженим планом заходів) гуртом вивчав астрономію під керівництвом юної особи, яка відрекомендувалася вожатою іншого загону і знавцем небесних світил. І хоч, судячи з усього, нічне небо вона знала лише з практичних спостережень за ним, але язик мала добре підвішений, тому час промайнув майже непомітно. Відтак, переживши всі добровільно-примусові заходи, а також вечерю та лінійку, п’ятірка друзів була готова до дискотеки.

Розділ 22

«Бум, бум, бум!» — гупало у Потапа в голові. Він таки прийшов на дискотеку разом із хлопцями.

— Не будь тупаком! — підбурював його Севка. — Ми ж домовилися йти дружно! А ти хочеш від компанії відколотись!?

Так його й умовили… І от тепер він стояв біля танцювального майданчика і картав себе за те, що надто легко піддався на вмовляння. А хлопці відривалися на всю. Севка із Славком вже навіть підчепили якихось дівчат із третього загону. Близнюки викаблучувалися перед ними, щоб справити якнайкраще враження, але збоку це виглядало кумедно і все, що відбувалося, здавалося пародією на поганий фільм про життя тусовочної молоді. На тлі усієї цієї колихкої маси дуже помітною була та сама Алка, яка ледь не зірвала ранкову зарядку — на неї зглядалися хлопці з усіх кутків. Проте біля неї увивалися Канава та його копія, які нікого до дівчини не підпускали. Раптом з динаміків залунало:

Нарешті знову ти повертаєшся додому.

Дивлюсь назад, хтось бананами гамує втому,

Хтось щось читає, хтось в метро втикає,

Лиш вона одна біля вікна тебе чекає…

Денис ожив. «Бумбокс» завжди покращував йому настрій. Танцівники на майданчику почали розбиватися на пари.

— Можна вас запросити? — почув Потап коло самого вуха і здригнувся від несподіванки. Обернувся. Перед ним стояла Олеся! — То, може, таки потанцюємо!? Бо якось негарно виходить: дівчина його кличе, а він — нуль уваги!

Хлопець відчув на своїй шиї її легке дихання, і враз його наче струснуло: дивні емоції стискали горло і розплавлювали мізки. Потап мовчки, ледве пересуваючи неслухняні ноги, відвернувся від Олесі. Потім оговтався, повернувся і зупинився. Вона посміхнулася, взяла його за руку і потягнула на майданчик.

Вона одна, вона одна,

сидітиме біля вікна до темна.

Гукатиме тебе й мене, а час мине…

— А як тебе звати? — запитала дівчина. — Бо ми вранці так і не познайомилися!

— Д-д-енис! — заїкаючись відповів Потап.

— А мене Олеся! Дуже приємно! Ти непогано танцюєш! — підбадьорила його Олеся, а Денис подумки подякував мамі, яка на всіх сімейних святах витягувала його з-за столу і змушувала танцювати разом із нею. Йому з Олесею було добре.

Пісня невблаганно закінчувалася. Потапу здалося, що тільки-но музика стихне, його життя обірветься. Йому не хотілося відпускати Олесю. Хотілося, щоб її руки ще довго лежали в нього на плечах, хотілося вдихати запах її волосся і насолоджуватися кожною секундою близькості…

Ніч як ніч, в темряві вогонь світить.

Ніч як ніч, день як день…

То були останні акорди. В душі у Дениса щось тенькнуло: ще секунда — і ця дівчина-мрія може назавжди зникнути з його життя! Однак сподіватися на