Не такий - Сергій Володимирович Гридін

Тарас із Сашком так не поспішали. Хлопці неквапом взяли ложки, перевірили, чи вони чисті, і аж тоді взялися до їжі. А Потап дивився на сірувато-синю масу, що зовсім не була схожа на вівсяну кашу, яку йому готувала мама: зварена на молоці і присмачена цукром або варенням, домашня вівсянка була витвором мистецтва у порівнянні з цією розмазнею. Хлопець, за прикладом приятелів, обдивився свою ложку і про всяк випадок протер її серветкою. Ложка була стара, така сама алюмінієва, як і черпак, із просвердленою у держаку діркою. Денис зачерпнув каші, обережно поклав до рота. Слизька субстанція ніяк не хотіла ковтатися, Потап насилу запив її компотом і взявся до котлети. Взагалі, котлета — це м’ясний виріб, тобто він мав би складатися з м’яса, проте в цьому пляцкові його, здається, і близько не було. Апетитна на вигляд страва розвалилася на дрібні шматочки від найлегшого дотику ложки. Розгадати склад цього кулінарного шедевру місцевих умільців не зміг би навіть дипломований французький кухар, який визнав би свою поразку вже через кілька хвилин і рвав би на собі волосся від неможливості розгадати секрети української кухні. Тож із котлетою у Потапа теж «не склалося». Він відсунув тарілку вбік і знову ковтнув компоту, який у літню пору невідомо чому був зварений із сухофруктів.

Не можна сказати, що Денис уперше потрапив у заклад громадського харчування. Іноді він ходив до шкільної їдальні, але, крім булочки з чаєм, ніколи нічого там не купував. А раніше вони з татом і мамою майже кожні вихідні навідувалися до піцерії, що була недалеко від їхнього будинку. Проте табірний сніданок був для нього справжнім сюрпризом…

— А ти чого не їси? — запитав Сева. Він уже проковтнув свою порцію, запив її компотом і сидів, задоволений життям. — Не будеш? — кивнув він на тарілку. Потап похитав головою, усім своїм виглядом показуючи, що ситий по саме «не хочу».

Негордий Сева підсунув до себе Потапову порцію. Половину вигорнув на братову тарілку, розділив навпіл котлету та в секунді змів усе те, над чим Денис безрезультатно бився кілька хвилин.

Потап ковтнув слину, встав, вийшов з-за столу і попрямував на вулицю, у ранкову прохолоду. Дорогою він наштовхнувся на тітку, яка протирала столи після сніданку. Запах застарілого поту та прогірклої олії вдарив хлопцеві у ніс. Кинувши оком на ганчірку в тітчиних руках, Потап відчув, як та ложка каші, яку він ледве проковтнув, проситься назад, бо не бажає залишатись у шлунку такого невдячного їдця. Денис видихнув і, намагаючись не вдихати затхле, просякнуте запахами кухні повітря, вискочив на двір.

Через кілька хвилин до нього приєдналися хлопці, потому вийшов Піонер і повів їх на ранкову лінійку. На майданчику перед адміністративним корпусом вже зібралося багато народу. Кожен загін мав своє місце і всіма силами оберігав територію від зазіхань сусідів: щойно хтось переступав білі кордони, наведені фарбою на плитці, починалися запеклі жартівливі бої. Голосно заграла музика. Вільний табірний народ трохи притих. До дітей вийшов директор. Тепер на ньому був такий самий зелено-синій галстук, як і на вожатому. Він дуже смішно теліпався під круглою і рухливою директоровою головою.

Дмитро Федорович (або Колобок) довго розповідав про той чудовий час, який чекає на них у цьому прекрасному таборі під наглядом найкращих у світі вихователів. Невдовзі, однак, його вже ніхто не слухав, а найкращі представники найкращого племені вожатих марно намагалися заспокоїти свої загони та закликали їх до порядку.

Через хвилин двадцять Колобок здався, зрозумівши що не перекричить кілька сотень горлянок, які втрачали голос тільки біля дошки у школі та аж ніяк не на табірній лінійці. Знову заграла маршова мелодія і ранковий збір оголосили закритим.

Але виявилося, що розходитись ніхто не має права. Іти кудись можна було тільки всім загоном, вишикувавшись колоною по чотири людини в шерензі. І Денис ураз подумав, що потрапив у якийсь вигаданий світ, напівармію-напівзадзеркалля. Йому хотілося додому, до своєї кімнати, хотілося самому розпоряджатися своїми діями та думками. Хотілося маминого борщу із нормальної полив’яної миски, який можна їсти чисто вимитою ложкою, не давлячись ароматами «вишуканої» табірної кухні. Хотілося плакати… Та дозволити собі таке в цьому середовищі він не міг.

Ні, його другий загін був не таким уже й поганим. Діти нагадували його рідний восьмий «А», були зі своїми прибабахами і любили поприколюватися один над одним. Але тут Потапа ще ніхто не чіпав, і він тішився, що новий спосіб життя дає свої плоди. Та це було не зовсім так. Історію з Канавою і Жекою табірні пліткарі хутко поширили, поки Потап із хлопцями снідали, а решта місцевого населення шикувалася перед їдальнею, готуючись до ранкового шоу з Колобком у ролі ведучого.

Жеку і Коновалова знали багато постійних табірників. Знали вони і про їхні минулорічні конфлікти, в яких Торнадо майже завжди уникав серйозних розбірок, намагаючись розрулити проблему вербально і не доходити до застосування силових методів. Справа в тому, що Жека з шести років займався карате. В дванадцять він уже був призером чемпіонату України у своєму стилі серед підлітків, а в тринадцять примудрився натовкти пику якомусь підпилому ловеласу, що чіплявся до студенток на автобусній зупинці неподалік будинку Жеки.

Після спілкування з правоохоронцями, що загребли і повезли до відділку всіх учасників тієї події, Торнадо втратив віру у справедливість і здобув стійку алергію на міліцейський кийок — його поставили на облік у дитячій кімнаті як особливо небезпечного «елемента».

Коновалова він не любив, бо вважав його недоумкуватим бовдуром, про що час від часу тому і натякав. Канава відповідав йому лютою ненавистю, бо вважав уникання конфліктів ознакою слабкості і постійно провокував Жеку, щоб викликати його на відкрите протистояння.

Ніхто ніколи не бачив, щоб Жека на когось підняв руку (чи ногу), тому сьогоднішній його вчинок видавався чимось незвичним і створював довкола Потапа своєрідну захисну ауру. І хоч Денис розумів, що це не його заслуга, але все одно насолоджувався таким несподіваним для себе відчуттям безпеки та поваги нових співмешканців.

День минув бурхливо і швидко. Потапа записали в астрономічний гурток, хоча ніякої тяги до небесних об’єктів у нього не було. Та про це не дуже й питали. Другий загін повинен був у повному складі любити астрономію, тому що так було визначено планом роботи на другий табірний заїзд.

Після вечірньої лінійки, на якій оголосили, що сьогодні дискотеки не буде у зв’язку з відсутністю