Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг

- Треба ж кумекати, Роне, - озвався Білл. - Смертежери, якщо це справді були вони, доклали чимало зусиль, щоб уникнути Азкабану після того, як Відомо-Хто втратив силу. Вони розповідали всілякі побрехеньки про те, як він силував їх убивати людей і піддавати їх тортурам. Я впевнений, що вони бояться його повернення більше, ніж ми. Коли він зазнав краху, вони заперечили будь-які зв'язки з ним і повернулися до буденного життя... Сумніваюся, що він дуже цьому зрадів...

- Але тоді виходить, що... хоч би хто вичаклував Чорну мітку... - поволі вимовила Герміона, - він це зробив, щоб підтримати смертежерів, чи щоб їх залякати?

- Ми самі не знаємо, Герміоно, - відповів містер Візлі. - Але скажу тобі таке... ніхто, окрім смертежерів, не зміг би її вичаклувати. Я дуже здивуюся, якщо виявиться, що це зробив не смертежер... Принаймні колишній. Слухайте, вже пізно, а якщо мама почує, що сталося, то занедужає від хвилювання. Години зо дві поспимо, а тоді ранесенько пошукаємо якийсь летиключ звідси.

Гаррі виліз на своє ліжко, а в голові у нього аж гуло. Від виснаження він ніяк не міг заснути, хоч була вже третя ночі.

Три дні тому - хоч здавалося, що минула вічність - він прокинувся, бо йому болів шрам. А сьогодні вперше за тринадцять років у небі з'явилася Мітка Лорда Волдеморта. Що це все означало?

Він згадав про листа, якого написав Сіріусові перед тим, як покинути Прівіт-драйв. Чи Сіріус його вже отримав? Коли він відповість?.. Гаррі лежав, дивлячись на брезентову стелю намету, але цього разу йому не уявлялося нічого приємного. І лиш тоді, коли шатро заповнилося хропінням Чарлі, Гаррі нарешті задрімав.

- РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ -

Хаос у міністерстві

Містер Візлі розбудив їх, не давши поспати й кількох годин. Чарами він склав намети, й вони мерщій покинули табір, проминувши містера Робертса, що стояв у дверях своєї хати. Містер Робертс мав доволі дивний, якийсь відсутній, вигляд, і на прощання побажав їм «Веселого Різдва».

- Нічого, він отямиться, - тихо сказав містер Візлі, коли вони вже вийшли на пустище. - Інколи після видозміни пам'яті люди на якийсь час втрачають орієнтацію... а його примусили викинути з голови доволі серйозні речі.

Підійшовши до галявини з летиключами, вони почули галас, а тоді побачили безліч чаклунів і чарівниць, що оточили ключника Безіла, вимагаючи, щоб їх якнайскоріше випустили з наметового містечка. Містер Візлі поспіхом переговорив з Безілом. Вони стали в чергу і ще до сходу сонця завдяки старій гумовій шині опинилися на горі Горностаєва Голова. Рушили через Отері-Сент-Кечпол назад до «Барлога», майже не розмовляючи через утому і думаючи лише про сніданок. Завернули за ріг останньої сільської вулички, побачили «Барліг» - і почули вдалині крик.

- Ой, слава Богу, слава Богу!

Місіс Візлі, що чекала їх на подвір'ї, побігла їм назустріч у домашніх капцях. Обличчя її було бліде й стурбоване, а в руці вона стискала зіжмаканий примірник «Щоденного віщуна». - Артуре... я так хвилювалася... так хвилювалася...

Вона обвила руками шию містера Візлі, і «Щоденний віщун» упав на землю. Гаррі побачив там заголовок: «ЖАХЛИВІ ПОДІЇ НА КУБКУ СВІТУ З КВІДИЧУ», а нижче - мерехтливу чорно-білу фотографію Чорної мітки високо над деревами.

- Ви живі й здорові, - збентежено бурмотіла місіс Візлі, відірвавшись від містера Візлі й оглядаючи всіх почервонілими очима, - ви живі... ой, дітки мої...

Вона схопила Фреда й Джорджа і так різко притисла їх до себе, що вони аж лобами стукнулися.

- Ой! Мамо... ти нас задушиш...

- Я на вас перед від'їздом накричала! - заридала місіс Візлі. - Я ніяк не могла про це забути! Що, якби на вас напав Відомо-Хто? Вийшло б, що я, бачачи вас востаннє, дорікала вам, що ви отримали мало СОВ? Ой, Фредику... Джорджику...

- Та годі, Молі, ми всі живі й здорові, - заспокоював її містер Візлі, а тоді відірвав від близнюків і повів до хати. - Білл, - додав він упівголоса, - візьми газету, я хочу глянути, що там написали...

Коли всі втислися в малесеньку кухню, Герміона налила місіс Візлі міцного чаю, а містер Візлі додав до нього кілька крапель старого вогневіскі «Оґден». Білл подав батькові газету. Містер Візлі глянув на першу сторінку, а Персі зазирнув йому через плече.

- Я так і знав, - тяжко зітхнув містер Візлі. - «Помилки міністерства... злочинці впали, мов сніг на голову... слабкі заходи безпеки... ніхто не перешкоджав чорним чаклунам... національна ганьба...» І хто це написав? А... звичайно... Ріта Скітер.

- Ця жінка має зуб на Міністерство магії! - розлючено крикнув Персі. - Тиждень тому вона написала, що ми марнуємо час на з'ясування товщини казанів, замість того, щоб винищувати упирів! Таж у дванадцятому параграфі «Директив щодо трактування немагічних недолюдей» дуже конкретно роз'яснюється, що...

- Персі, будь ласкавий, - позіхнув Білл, - заткнися.

- І мене згадують, - повідомив містер Візлі, з широко розплющеними очима дочитуючи статтю в «Щоденному віщунові».

- Де? - мало не захлинулася чаєм з віскі місіс Візлі. - Якби я це помітила, то знала б, що ви живі!

- Прізвища не назвали, - додав містер Візлі. - Ось послухай: «Перелякані чаклуни й чаклунки, затамувавши подих, чекали на узліссі нових повідомлень і сподівалися почути слова втіхи з боку Міністерства магії, але їх спіткало гірке розчарування. Представник міністерства прийшов через деякий час після появи Чорної мітки і повідомив, що ніхто не постраждав, але відмовився давати будь-яку додаткову інформацію. Сумнівно, що ця заява покладе край чуткам про те, що годиною пізніше з лісу вивезли декілька трупів». Ну, це вже взагалі! - роздратувався містер Візлі, передаючи газету Персі. - Ніхто справді не постраждав, що ж я мав іще казати? «Чутки про те, що з лісу вивезли декілька трупів»... Чутки з'являться тепер, коли вона це надрукувала. Море чуток.

Він важко зітхнув. - Молі, мушу вернутися на службу, треба це все якось владнати.

- Я з тобою, батьку, - значущо сказав Персі. - Містерові Кравчу буде потрібна вся його команда. І я особисто вручу йому свій звіт про казани.

Він вискочив з кухні.

Місіс Візлі була страшенно засмучена. - Артуре, ти ж у відпустці! Твого відділу це не стосується, невже там без тебе не впораються?

- Мушу піти, Молі, - наполягав на своєму містер Візлі, - через мене виникли непорозуміння. Зараз переодягнуся й одразу вирушу...

- Місіс Візлі, - зненацька заговорив Гаррі, не в змозі