Гімназист і Вогняний змій - Андрій Анатолійович Кокотюха

На них почали озиратися, і Юрко примирливо простягнув руку:

— Слухай, правда, давай уже мир. Ти допоміг, справжній друг.

Глянувши спідлоба, Коля, який не вмів довго тримати зло, легенько плеснув товариша по розкритій долоні своєю п’ятірнею.

— Хоч важливе щось?

— Не знаю.

Повернувшись до Мохового боком, Юрко розгорнув аркуш.

Такі самі друковані літери. Олівцем виписані, сірим.

«ДІМ. ГОГОЛІВСЬКА. НІЧ. СЬОГОДНІ. ДОГРАВСЯ»

Запашіли щоки. Ковзнувши на Колю й перехопивши його цікавий погляд, Юрко демонстративно акуратно склав послання. Провів по зігнутих краях, заховав папірець у кишеню.

— Дівчатка бавляться, — пояснив коротко.

— А, вони то вміють! — Моховий кивнув із розумінням. — Мені теж підкидали різні цидулки. То граються так. Шпалі взагалі написали: ти, мовляв, подобаєшся Ольці з паралельного класу. Він весь такий важний зробився. Пішов до неї, а вона обламала. Потім обоє шукали, кому б тирки за це дати. Фіг там знайшли.

Я не ведуся на таке, - процідив Юрко.

Тут зайшла історичка, й на цьому вони тему вичерпали.

Все одно урок минув, мов у тумані. Хоча зазвичай такий предмет як історія Юрка цікавив, іноді навіть дуже сильно, з усієї сили робив вигляд, що слухає вчительку. Та в голові роїлося зовсім інше.

Той, кого він прозвав Змієм — тут, у гімназії.

Не просто тут — він уже якимось чином вирахував Юрка. Зрозумів його інтерес. Тому й пише: догрався. Про що говорити: записку-поперед- ження підкинули саме йому. Не знати, як занесли в його клас. Навіть написана вона, аби тільки він зрозумів її зміст.

Прикро визнавати, та Назар Захарович Шпиг виявився правим на сто, ні — навіть на всі двісті відсотків. Просив без самодіяльності. Мало не заклинав не висовуватися, лягти на дно, сидіти тихо. Але гімназист не послухався. Ось тепер має — ніби правильно чинив, розбурхав невидимого ворога, змусив його діяти активніше.

І тим самим виказав себе остаточно.

Одного не зрозумів лише: цією запискою йому погрожують чи все ж попереджають, вказують місце наступного підпалу.

Доведеться зізнаватися сишику.

Каятися.

Хоча...

Коли продзвенів останній на сьогодні дзвоник і всі з гамором почали збиратися додому, Юрко трохи заспокоївся. Йому вдалося знайти вихід. Доведеться знову викручуватися. Проте не всякий бреше, хто іншому не всю правду каже.

Певну правду краще дійсно не знати.

- Так руки чухаються по шиї тобі надавати.

— Чого ж від вас ще чекати!

— Глянь, ще й огризається!

Шпиг чекав, як домовилися телефоном, біля входу в Ботанічний сад. Прочитав підкинуте послання, вислухав Юркову чи то доповідь, чи, радше, сповідь. Чим довше гімназист говорив, тим більше сищик похмурнів.

— А чого ви! Я ж усе за вас зробив!

— Чорта лисого! Наробив, мов кіт на глині!

Зате ми знаємо, де й коли знову з’явиться Павук!

— Цить! — гримнув Назар Шпиг, нервово сіпнувши себе за вус. — Нічого ми не знаємо напевне! Тільки те, що ти засвітив усе можливе й неможливе! Це, — він потрусив запискою перед Юрковим носом, — може бути звичайною провокацією. Ти головою думай.

— Чим я, по-вашому, все це придумав?

— Іншим місцем, — буркнув сищик.

— Тут ви вже неправду кажете. Зло бере, що не ви до всього додумалися.

Шпиг зміряв Юрка поглядом. Хоч він був невисоким, та все одно поки дозволяв собі дивитися на хлопця з висоти власного зросту.

— Зараз слухай і думай, — заговорив неквапом. — Ми далі не знаємо, хто з вашої гімназії є спільником Павука. Головне — не розуміємо, чому. Зате точно відомо: Павук виконує накази Стрельцова. Той платить гроші. А Стрельцов, нагадаю, тебе впізнав та розкусив. І, що дуже важливо, він не дурний. Легко пов’язав тебе зі мною. Як саме ти підставився зараз, чому записку підкинули саме тобі й до того ж написали — догрався, — хіба чорти знають. Але май на увазі: за всім стоїть Стрельцов. І він давно хоче дістатися до мене.

— Хочете сказати — записка й попередження можуть бути пасткою? Саме для вас?

— Не лише, — зітхнув сищик. — Найгірше, я в цю пастку все одно полізу. Бо мене, Івановичу, все дуже дивує.

— Тобто?

— Оте слово. Догрався. Тебе ніби попереджають — поліз не в свою справу, заробив проблем. І водночас вказують час та місце, куди з’явиться Павук. Аби не те попередження, я б інакше розцінив. Більше на пастку схоже. Вжив би заходів. А так... Ніби заманюють і водночас попереджають: ми, мовляв, усе про тебе знаємо. Тому не ходи нікуди, сиди вдома. Згоден?

Юрко почухав потилицю.

- Не думав над цим, пане Шпиг. Воно справді отак виглядає. Двояко.

— Дволико, я б сказав. Ніби той Змій грає водночас і проти нас, і на нашому боці. Розібратися треба.

— Щось думаєте робити?

— Попереджений — значить озброєний, — настрій у сищика поволі поліпшувався. — Я прогуляюся на Гоголівську сьогодні вночі. Побачимо, хто що кому приготував. І якщо не там спалахне — значить зі мною серйозно граються.

— З нами, — поправив гімназист машинально.

Ну, з нами, — визнав Шпиг. — Якщо нічого там не буде і я даремно промерзну, теж стане ясно: