Сам себе катаю - Віктор Маслов
І все-таки найпрестижнішими для гонщиків були і є арени Олімпійських ігор. Уперше олімпійський вогонь зблиснув у спицях в 1896 році в Греції, тобто в рік відродження спортивних традицій Стародавньої Еллади. До велосипедної програми Першої Олімпіади входило шість видів змагань: п'ять проходило на треку і один — на шосе. Шосейна гонка прокотилася славнозвісним легендарним шляхом від Марафона до Афін. У сиву давнину цією трасою пробіг 42 кілометри і 195 метрів один грецький воїн, щоб донести своїм співвітчизникам радісну новину. "Ми перемогли!" — випалив він першому зустрічному афінянину, і то були його останні слова, тієї ж миті він помер од неконтрольованого перенапруження. А ту першу олімпійську шосейну гонку виграв грек А. Константинідас, промчавши 87 кілометрів за 3 години 22 хвилини і 31 секунду. Вибиваючись із сил, чемпіон 1896 року накручував в середньому 26 кілометрів за годину. Нині таку швидкість може розвинути навіть юний велосипедист.
На Олімпійських іграх, що проходять раз на чотири роки, високий клас їзди демонструють, як правило, європейські спортсмени. Якщо заглянемо в історію олімпіад, то дізнаємося: в командному заліку першими олімпійськими чемпіонами стали гонщики Франції, другими — велосипедисти з Англії, потім пальму першості перехоплювали спортсмени з Данії, Нідерландів, Бельгії. Блискучого і поки що неперевершеного успіху добилися на Олімпійських іграх 1954 і 1964 років італійські гонщики, які з 19 золотих медалей, що розігрувалися на змаганнях, вибороли одинадцять. В наступних Іграх олімпійська слава прийшла до гонщиків нашої країни, НДР і ФРН.
Олімпійський дебют радянських велосипедистів відбувся в Хельсінкі 1952 року. Наша збірна не здобула тоді жодного очка. Перше залікове очко по велосипеду приніс для національної збірної через чотири роки в Мельбурні майстер трекових гонок на 100 метрів Б. Савостін. Рахунок же олімпійським медалям відкрили в 1960 році на Олімпійських іграх в Римі учасники командної гонки Юрій
Мелехов, Олексій Петров, Євген Клевцов і Віктор Капітонов, який, стартуючи вдруге у груповій гонці, став першим радянським олімпійським чемпіоном з велосипедного спорту.
— Яку перемогу ви вважаєте найдорожчою для себе? — запитали земляки у Віктора на прес-конференції в Калініні, де він народився і освоїв азбуку велосипедної гонки.
— Таких перемог, мабуть, дві,— сказав чемпіон. — Першу одержав ще хлопчиськом тут, у рідному місті, відразу після війни. Тоді все було початковим. Уперше по-справжньому осідлав велосипед, уперше виступив у серйозній гонці і вперше переміг. Відстоюючи честь заводської команди, я по суті відкрив для себе спорт. Вхопився за кермо — і досі не можу випустити з рук… А другу перемогу виборов через п'ятнадцять літ — на Римській олімпіаді 1960 року. Зоряна, як кажуть, година… Адже відомо: дорожчих од золотих олімпійських медалей нагород не існує. І це справді так. Ніколи в спорті мені не було так важко, як в останню неділю серпня 1960 року…
…Вся Італія приготувалася вітати з перемогою свого співвітчизника в груповій гонці на шосе Гроттаросса, що завершувала велосипедну програму. Італійці були певні, що виграє її олімпійський чемпіон командної гонки на 100 кілометрів Лівіо Трапе. Напередодні старту його ім’я старанно виписали на стінах будинків і навіть на мостовій. Та доля розпорядилася інакше. Прогнози в груповій гонці ніколи не збуваються, власне, через це і називають її лотереєю. Одинадцять велосипедистів виявили тоді бажання помірятися силою, і кожен мав шанс на перемогу,
"Попереду мчали тільки двоє — Трапе і я, — згадує в своїй книзі В. Капітонов. — Трапе відчайдушно рвався до фінішу. Не пригадую, про що думалося в ту мить, коли він вихором вирвався з-за моєї спини… Мабуть, ні про що. На це вже просто не було ні сил, ні часу. Вперед штовхнули внутрішня зібраність, воля і жага перемоги. Останні кілометри я жив невідворотністю цього моменту. Нерви напружилися до краю, почуття загострилися. Я вловив ривок Трапе і в ту ж секунду схопився з сідла, щосили розкручуючи і розгойдуючи з боку на бік машину, і настала драматична мить рівноваги — наші керма порівнялися… А потім я перетнув фінішну лінію на півколеса раніше од італійця…"
Кожна олімпійська гонка — це неповторний психологічний експеримент для гонщиків на витривалість нервів. Що ж до Віктора Капітонова, то він випередив його суперника не лише тому, що мав сильнішу нервову систему. Він розумно блискавично оцінив обстановку, і не вагаючись, хоча вже згасали фізичні сили, прийняв правильне тактичне і вольове рішення. Завдяки цій перемозі наше велодружина набрала 26 залікових очок. На жаль, у чотирьох наступних олімпіадах Токіо, Мехіко і Монреалі збірній СРСР не вдалося набрати такої суми очок. Після римської перемоги зарубіжні газети писали: "З перемогою радянського офіцера Капітонова велосипедисти СРСР входять через парадні двері у великий велоспорт". Роками пізніше олімпійський чемпіон стане тренером олімпійців тричі доб'ється олімпійського успіху — уже як наставник, котрий виведе своїх вихованців на вищі п'єдестали в Мюнхені, Монреалі і Москві.
Друге олімпійське "золото" привезли до нашої країни з Мюнхена 1972 року киянин Володимир Семенець і харків'янин Ігор Целовальников, вигравши гонку на тандемі. Ця перемога знаменна ще тим, що стала першим тріумфом радянських гонщиків на треку.
Тандемом називають двомісний велосипед, на якому гонщики крутять педалі, розміщені на одній лінії. Бойова колісниця, як величають поміж собою спортсмени, — машина велика і важка. Якщо добре розігнати її — мчить шалено. На шосе тандем дуже легко переганяє караван гонщиків високого класу. Хтось може подумати: двом крутити педалі набагато легше, ніж одному. Насправді ж їм непереливки. Тандемістам доводиться витискувати із себе все до останку, педалі так і "стогнуть" під ногами. Тренери беруть на ці машини, як правило, найвитриваліших гонщиків. До речі, кермо колісниці повертається вдвічі більшим зусиллям, ніж гоночного велосипеда. Важче також дотримуватися на ній і певної тактики, оскільки "вершникам" доводиться постійно перешіптуватися між собою і розуміти один одного навіть за імпульсами м'язів. Наприклад, керманич одважився ні ривок, його напарник має в ту ж мить відчути те через ланцюгову передачу, що мов нерв з'єднує обох.
Перемозі В. Семенця та І. Целовальникова в гонці на тандемах, мабуть, судилося бути завершальною. Річ у тім, що Міжнародна спілка велосипедистів прийняла рішення зняти тандем з програми Олімпійських ігор
