Сам себе катаю - Віктор Маслов

веломобіля належить інженеру Вітасу Довіденасу, який давно дійшов думки, що їздити на "нечистому" бензиновому автомобілі в наш час неетично. Сам же він наїздив на веломобілях різних конструкцій понад тисячу кілометрів і твердо вірить в їхній прийдешній день, про що, власне, й розповів у своїй чудовій книзі "Веломобілі".

…Не поспішаючи покотив асфальтом повз шеренги глядачів триколісний "Ви-раж" із містким рюкзаком під сидінням. Інженер-конструктор Полтавського автоагрєгатного заводу Володимир Мазурчак прибув сюди зі своїм туристським веломобілем на… літаку.

Найпростіший веломобіль.

"Бираж" має зручне крісло, важить близько 23 кілограмів і розвиває таки пристойну швидкість — до 40 кілометрів за годину. До речі, полтавчанин — постійний учасник шяуляйських велопарадів і досить відомий у країні піонер веломобілізму. Він зробив ціле сімейство простих, прудких і дешевих веломобілів, які пропонує для масового виробництва. Остання новинка — двомісний веломобіль із сидіннями, розташованими по діагоналі. Водій крутить педалі одного із передніх коліс, а пасажир, що сидить позаду, — одного із задніх. Між іншим, за рекомендацією авторитетної комісії велопараду кращі машини В. Мазурчака були представлені в телепередачі "Це ви можете".

Не лише глядачів, а й спеціалістів зацікавив швидкохід ще одного нашого земляка — киянина Володимира Халабурди. Завдяки вдалому поєднанню ножного і ручного приводів його веломобіль розвиває швидкість до 50 кілометрів за годину.

На параді подивували своїми ходовими якостями також спортивний веломобіль Московського автодорожнього інституту, велокарти, доставлені з Ленінграда в… чемодані, пасажирські багатомісні велосипеди, велорикші і велофаетони, яким позаздрив би будь-який вишуканий віз минулого. Тут демонструвались веломашини на всі смаки — три-, чотириколісні, одно-, дво-, чотиримісні, критії відкриті, спортивні і прогулянкові, з однаковими і різними колесами… Ознайомлення з велоновинками наводить на думку, що велосипед наблизився до нового етапу своєї історії — масового конструювання веломобілів. Адже рік у рік шириться географія любительського веломобілебудування, з’являється есе більше оригінальних м'язових саморобок, а деякі так і просяться на конвейєр…

Велофестиваль у Шяуляї — це всесоюзне свято спортивних розваг, здоров'ї і самодіяльної технічної думки. Для участі в ньому приїжджають ентузіасти з Москви, Ташкента, Ленінграда, Києва, Полтави, Миколаєва, Одеси та інших міст сіл. Місто готове прийняти всіх бажаючих, але тільки із своїми колісними розробками.

Тут, в Шяуляї, давно збагнули, що велосипед і місто — не вороги одне одному, а справжні друзі, які пройшли атестацію у найприскіпливішого арбітра — Часу,

Усі популяризатори м'язового транспорту схильні вірити в нову еру велосипеда, яка допоможе поліпшити наш побут і усунути транспортну проблему великих міст. Уявіть собі, скажімо, на рівні другого поверху висячі велотраси, якими безшумно котитимуть велосипеди і веломобілі різних конфігурацій і кольорів, не зустрічаючи ні перехресть, ні пробок. Деякі архітектори пропонують підняти веломагістраль ще вище, тобто над вулицями і будівлями. Такі проект" "небесних трас" дістали назву велополітенів.

Розгорнувши креслення, зрозуміємо, що велополітен — це одно- або двоярусна горизонтальна естакадна галерея, обтягнута, немов теплиця, прозорим склопластиком. Утримуватиметься вона на бетонних опорах та несучих частинах будинків. При велополітені працюватимуть ліфти та ескалатори, які за лічені хвилини доставлятимуть велосипедистів на трасу та опускатимуть на землю. Кожний ярусний "коридор" забезпечуватиме багаторядний рух в одному напрямі, якщо веломагістраль двоярусна — пересуватимуться в протилежних напрямах. На платформах станції відкриються пункти прокату, де можна буде взяти велосипед і здати його в кінці свого маршруту. І ще: велополітен шириною 6 метрів здатний пропустити за годину приблизно 25–30 тисяч велосипедистів. Сьогодні з таким пасажиропотоком можуть справитися лише лінії метрополітенів, які, між іншим, працюють з повним завантаженням. Що ж до автобусів та тролейбусів, то при добре налагодженій системі руху вони перевозять за годину лише 5 тисяч пасажирів…

Велополітен… Чи не фантастика це? Аж ніяк! Існує реальний проект московського інженера П. Райкіна. Відстоюючи ідею велополітену, він, зокрема, доводить, що таке будівництво, поставлене на сучасну індустріальну основу, обійдеться в десять разів дешевше, ніж спорудження метро. А експлуатаційні витрати будуть незначними, оскільки "висяча велотраса" не потребуватиме обслуговуючого персоналу високої кваліфікації і практично, за винятком вечірніх годин, не споживатиме електроенергію.

Лишається додати, що у Вєлограді досить прихильно поставилися до повітряної веломагістралі майбутнього. Не виключено, що саме тут вона зможе одержати свою першу прописку.

Хто прудкіший: рисак чи велосипед!

Тужно вітер бився в гривах, намагався перейняти.

… Пам'ятаєш: дав їм крила, а тепер — не наздогнати.

О. КАВУНЕНКО

Швидка їзда хвилює серце. Так казали в давнину. Стрімкий рух не лише зворушує людину, наділяє її бентегою гострих відчуттів, він був і є насущною проблемою будь-якої цивілізації. Напевно, тому історія освоєння транспортних засобів — це по суті цілеспрямована гонитва за швидкістю.

А почалося все із швидких ніг, які відкрили лік рекордам швидкості на суходолі. Найдавнішим спринтером, чиє ім'я зберегла історія, вважається гонець Фейдіппідус. У 490 році до н. е. під час битви поблизу Марафона він доставив терм нове донесення в Спарту, пробігши за дві доби… 215 кілометрів (не плутати з грецьким воїном, із забігом якого пов'язане походження марафонського бігу). Пізніше, в роки правління імператора Августа (44–27 рр. до н.е.), в Римській державі запровадили кінські візки для комунікаційного зв'язку між містами. Вони доставляли важливі відомості з Риму в Малу Азію за двадцять днів, проїжджаючи в середньому 84 кілометри за добу. У XIІІ столітті посли Чінгісхана долали на рисаках по 400 кілометрів за день.

І велосипед — не виняток. Упокорення ним цариці руху — швидкості — то вельми давній і захоплюючий поєдинок. Що "сталевий коник" значно жвавіший од пішохода чи бігуна, зрозуміли, як тільки він з'явився на вулицях. Однак його кодові якості розкрилися по-справжньому в гонках.

Перші змагання виникли стихійно і скидалися на забавні ігри, які нерідко й тепер виникають серед підлітків із бажання помірятися силою ніг. Організованими і масовими вони стали, так би мовити, в еру "павука", яка тривала 20 років (з 1869 по 1889 рр.). Одне з перших велозмагань відбулося у Франції 1869 року. Його учасники долали