Українська література » Дитячі книги » Татарський острів - Василь Олександрович Лисенко

Татарський острів - Василь Олександрович Лисенко

Читаємо онлайн Татарський острів - Василь Олександрович Лисенко
подав голос лісник.

— Торгуйте, а післязавтра поїдемо. Я вас проведу до села Чмирі, бо там приховані водолазні обладунки. Глибоко баржі лежать?

— Глибоко!

— Бендеберя з братом дістануть.

Після сніданку поїхали на ринок. Свічка заходився продавати картоплю. І не стільки продавав, як роздавав голодним, худющим жінкам. Ходили радянські карбованці та троячки і окупаційні марки. Три картоплини — карбованець. Яйце — десять карбованців. Кілограм сала — вісімсот карбованців. Ніби ті полохливі горобці, бігали по ринку голодні діти. Свічка дістав хлібину, порізав на невеличкі шматочки, покликав дітей:

— Ідіть сюди, я вас хлібом пригощу.

Хлопчаки оточили віз, розібрали хліб і тут же заходилися жувати, світили голодними очима.

— Голод, — озвався до Юрка Свічка, — не свій брат. Іди, Юрку, купляй, що треба, а я стерегтиму воза. Не забудь і про мою Оксану, бо без покупок мені наказано не з'являтися.

Юрко купив одяг, взуття, виторгував Оксані спідницю та гарні чоботи, і поїхали ночувати до своїх господарів.

— Як торгувалося? — поцікавився Тимофій Гнатович. — Скупилися?

— Скупилися, — відповів Юрко.

— І ми скупилися! Придбали краму на три тисячі марок, а тисячу взяли за комісію. І вам вигода, і нам користь! Продали нам фашисти чимало добра із своїх складів, трохи ми самі позичили, і все оформлено на найвищому рівні. Документи в повному ажурі. Це ж вони що придумали? Крадене зі складу здають своїм землякам в комісійний магазин, а ті оформляють так, ніби одержали його з Німеччини. І продають всім, хто бажає. Тільки ціни дуже високі. Сьогодні начальник складів запропонував купити п'ятдесят шинелей і тридцять пар чобіт. Довелось відмовитися — непевне діло. А сірників, солі, мила набрали! Торгуватиме ваша крамниця добряче.

Уранці виїхали додому. На возі поряд з Юрком сидів Тимофій Гнатович. Знайомий есесівець на пропускному пункті, майже не оглядаючи вантажу, підняв шлагбаум, побажав щасливої дороги.

Невдовзі прибули до Чмирівки. Тимофій Гнатович звелів зупинитися біля воріт непоказної хати. Зайшов у двір і з'явився на вулиці в супроводі широкоплечого чоловіка.

— Прибули за товаром. Давай, Пилипе, твоє обладнання.

А завтра вирушиш з Павлом по вказаній адресі. Ти бідкався, що скучив за роботою, от і знайшлася вам робота.

На віз навантажили брезентові мішки, зверху прикрили їх цупкою повстяною ковдрою.

Тимофій Гнатович навчав Свічку:

— Як вас перехоплять фашисти, скажете, купили на базарі, думаємо клеїти з цього непотребу чуні.

Розділ п'ятий
СЛІДАМИ ЧЕРВОНОЇ КРАСУНІ

Повернувшись із Києва, наступного ж дня Юрко пішов до Святого розповісти про зустріч з Кларою. Хлопець проникся неабиякою повагою до цього незвичайного розвідника, якому довелось одягати рясу, видавати себе за батюшку, щоб помститися окупантам.

Проте Святого дома не було. Славко розповів, що в Павла Павловича знову відкрилася рана, нога опухла, посиніла. Довелось йому просити в коменданта перепустку і їхати в Житомир до знайомого хірурга. Побуде там, полікується.

Славко запросив Юрка до хати.

— Я тут вірша маю, — мовив несміливо, — хочеш послухати? — Дістав з полиці книгу, вийняв з-під палітурки білий аркуш паперу, став читати:

Вкладає Вітчизна меча в руки сина,

Щоб меч цей огнем пломенів —

Ніколи! Ніколи! Не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів!

Здорово написано, правда? Це вірш Миколи Бажана «Клятва». Я вчора на полі листівку знайшов. Там є зведення Радянського Інформбюро за минулий вівторок і звернення Радянського уряду до партизанів — посилити удари по гітлерівцях. Час і нам братися за зброю.

— Зачекай, Славо, — сказав Юрко, дочитавши листівку, — на все свій час. Ми з тобою й так партизани. Хіба ми мало зробили за цей рік?

— Що ми зробили? — байдуже махнув рукою Славко. — І хто про те знає? Інша справа побути в справжньому бою. А ще краще підірвати ворожий ешелон!

Славко взяв з полиці стару пошарпану книгу без палітурок, погортав її, дістав невеличкий сірий папірець.

— Листівка, — пояснив він, — теж на полі знайшов. І в ній повідомляється про юного партизана з Чернігівщини, який пустив під укіс чотири ворожих ешелони з живою силою та технікою. Юного партизана представлено до урядової нагороди. А ми німцям рибу ловимо! Хіба не так?

— Звісно, що не так, — трохи ображено відповів Юрко, — ми теж не сиділи склавши руки.

— Нічого путнього й не зробили, — стояв на своєму Славко.

— Наша робота, — заперечив Юрко, — то теж бій. І користі ми зможемо принести тут своїм куди більше, ніж автоматом. Он ми схованки розкопали, передали партизанам боєприпаси. А кожен патрон, кожна граната може коштувати фашисту життя. А скільки, Славо, ти людей від смерті врятував, попередив їх про небезпеку?

— Хто про те знає? — знічено відказав Славко. — А що батько в поліції служив, карателів водив на партизан — всім відомо.

— Не журися, Славо, — заспокоїв товариша Юрко, — той, кому треба, все знає. Не журися, ще буде й на нашій вулиці свято. Так же в листівці написано? А ми з тобою чесно служимо Вітчизні. І совість у нас перед нею чиста.

— Та воно так, — полегшено зітхнув Славко, — тільки дуже мені важко… Виходить, що я син зрадника й запроданця…

— А я, Славо, фольксдойч, — невесело підхопив Юрко, — есесівський перекладач, їздив палити село Дібровне, порятував від смерті карателів, видав з Вовкою фашистам нашого полоненого… Зразу всіх моїх «заслуг» перед фашистами й не пригадаєш. Так думаєш мені легко? Скоро нам знову буде робота. Фашисти задумали вирубати заповідний Самусів ліс. Гончар вирішив замінувати підходи до лісу. Просив допомагати йому перенести міни. І кулемети з підбитих танків треба зняти. Підеш?

— Звісно, піду, — не задумуючись, відповів Славко. На тому хлопці й розійшлися.

Повертаючись додому, Юрко думав, як він має тепер діяти. Клара просила терміново передати Святому її повідомлення. Павла Павловича нема,

Відгуки про книгу Татарський острів - Василь Олександрович Лисенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: