Країна Мумі-тролів. Книга третя - Туве Маріка Янссон

Гемуль дуже розсердився; до того ж, він забув, де поклав свої жовті рукавиці. А він дуже любив саме ці рукавиці.

Гемуль потупав униз східцями, розчахнув двері й сердито загорлав:

— Скоро Різдво! Я вже ситий по горло вами і вашою зимовою сплячкою! А Різдво ось-ось настане!

Унизу спала, як завжди, зимовим сном родина Мумі-тролів. Вони спали вже кілька місяців і мали намір проспати аж до самої весни. Сон лагідно й ніжно заколисував їх, немов довге тепле літнє надвечір’я. Раптом у сновидіння Мумі-троля увірвалася тривога і холод. Хтось стягнув з нього ковдру і кричав над вухом, що він ситий по горло і що скоро Різдво.

— Уже весна? — пробурмотів Мумі-троль.

— Весна? — дратувався Гемуль. — Яка весна! Різдво на порозі… Розумієш, Різдво! Я ще нічого не роздобув, нічого не влаштував, а вони посилають мене відкопувати вас з-під снігу в сам розпал приготувань! Рукавиці, напевно, пропали. Усі гасають, мов шалені, і нічого ще не ясно…

Гемуль знову погупав догори сходами і виліз надвір через ляду в даху.

— Мамо, прокинься, — налякано благав Мумі-троль. — Сталося щось жахливе. Вони називають це Різдвом…

— Про що це ти кажеш? — висунула Мама носа з-під ковдри.

— Точно не знаю, — відповів синок. — Але нічого не влаштовано, щось пропало, і всі гасають, немов шалені. Може, знову почалася повінь…

Мумі-троль обережно поторгав Хропсю.

— Не лякайся, — зашепотів він, — але трапилося щось жахливе.

— Спокійно! — озвався Мумі-тато. — Спокій понад усе.

Він встав і завів годинник, який зупинився ще десь у жовтні.

Усі рушили мокрими слідами Гемуля на горище і видряпалися на дах будинку.

Небо було блакитне, як і завжди, тож цього разу не йшлося про гору, що дихає вогнем. Зате вся долина вкрилася білою ватою: гори, дерева, річка і їхній будиночок. А ще було холодно, набагато холодніше, ніж у квітні.

— Оце й називається Різдвом? — здивувався Мумі-тато. Він набрав у лапу вати, зачудовано її розглядаючи. — Цікаво, це росте з землі чи впало з неба? — запитав він. — Мало би бути дуже неприємно, якщо воно з’явилося враз.

— Але ж, тату, це сніг! — втрутився Мумі-троль. — Я знаю, що це сніг. І він не випадає увесь нараз.

— Справді? — здивувався Тато ще більше. — Все одно неприємно…

Повз них пройшла тітка Гемуля, везучи на санках — штовханках ялинку.

— О, нарешті ви прокинулися, — кинула вона байдуже. — Потурбуйтеся про ялинку, доки спаде ніч…

— А навіщо?.. — почав було Мумі-тато.

— Зараз не маю на вас часу! — гукнула тітка через плече, прямуючи своєю дорогою.

— Доки спаде ніч… — прошепотіла Хропся. — Вона сказала, доки спаде ніч… Жахіття почнеться увечері…

— Очевидно, ялинка потрібна, щоб впоратися з тим жахіттям, — міркував собі Тато. — Нічого не розумію…

— Я також, — зітхнула Мумі-мама. — Однак не забудьте шалики і черевички на лапки, коли підете за тією ялинкою. Я ж тим часом спробую розпалити вогонь у кахельній печі.

Незважаючи на загрозу катастрофи, Мумі-тато вирішив не чіпати жодної зі свої ялинок біля будинку, він їх шанував. Натомість переліз разом із Мумі-тролем через паркан Капарулі й вибрав велику ялинку, яка, правду кажучи, уже ні на що не була придатна.

— Гадаєш, нам доведеться заховатися у ній? — поцікавився Мумі-троль.

— Не знаю, — відповів Мумі-тато, продовжуючи рубати. — Я нічого не розумію з того, що тут відбувається.

Вони вже майже дотягнули ялинку до річки, коли назустріч їм стрімголов вибігла Капаруля, обвішана сумками та пакунками. Її мордочка пашіла від збудження, вона, на щастя, навіть не впізнала своєї ялинки.

— Ґвалт і галас! — репетувала вона. — Невихованим їжакам не слід дозволяти… Як я нещодавно казала Рюмсі, це просто сором…

— Ялинка… — урвав потік слів Капарулі Мумі-тато, відчайдушно хапаючись за її хутряний комір. — Що роблять з ялинкою?

— З ялинкою? — очманіло повторила Капаруля. — Ялинка!.. Який жах! Це нестерпно… її ж треба одягнути… я не встигну…

Торби випали їй з лап у сніг, шапочка зсунулася на носа, вона ледь не плакала на межі нервового зриву.

Мумі-тато лише похитав головою, знову завдаючи собі на плечі ялинку.

Удома Мумі-мама підмела веранду, принесла рятівні жакети та аспірин, татову рушницю і теплі компреси. Ніколи заздалегідь не знаєш, що знадобиться!

Маленька Крихітка сиділа на самому краєчку канапи, сьорбаючи чай. Мама знайшла її у снігу під верандою, а що була змерзлою та нещасною, то Мама запросила її до хати.

— Ось і ялинка, — сказав Мумі-тато, переступаючи поріг. — Знати б лише, що з нею робити… Капаруля каже, ніби її треба одягнути…

— Одягу таких великих розмірів у нас немає, — захвилювалася Мумі-мама. — Що вона мала на увазі?

— Яка вона красуня! — вигукнула Крихітка, та так розгубилася від власної відваги, що похлинулася чаєм.

— А ти знаєш, як одягати ялинку? — запитала Хропся.

— Гарними прикрасами. Дуже-дуже гарно… Я таке чула… — прошепотіла, густо почервонівши, Крихітка.

Не в змозі довше опиратися непереборній сором’язливості, Крихітка затулила лапками мордочку, незграбно перевернула горня з чаєм і вискочила з веранди надвір.

— А тепер помовчте, я думаю, — звелів Тато Мумі-троля. — Якщо ялинку треба причепурити якнайгарніше, то аж ніяк не для того, щоб ховатися в ній від небезпеки. Мабуть, небезпеку слід задобрити. Я потроху починаю розуміти, в чому справа…

Ялинку винесли на подвір’я і міцно встромили в сніг, а потім заходилися чіпляти на неї від низу до верхівки всілякі гарні дрібнички, які лиш потрапляли під руку. Прикрасили черепашками з літніх рабаток та Хропсиним намистом з перлів; зняли з люстри у вітальні підвісні кришталики й почепили на гілки, а верхівку заквітчали червоною шовковою трояндою, яку подарував Мумі-мамі Тато Мумі-троля. Усі несли до ялинки свої найвишуканіші прикраси, щоб уласкавити незбагненні сили зими.

Коли ялинка була вже прибрана, повз них знову — на цей раз у протилежному напрямку — промайнула на санках-штовханках Тітка Гемуля. Вона квапилася ще більше, якщо таке можливо…

— Погляньте на нашу ялинку! — гукнув Мумі-троль.

— Дайте спокій! — відбуркнула тітка Гемуля. — Та що з вас взяти — ви завжди були диваками! Я поспішаю… Треба приготувати святкову вечерю для Різдва.

— Вечерю… для Різдва… — спантеличено повторив Мумі-тато. — То Різдво ще й їсть?..

Та Тітка Гемуля не слухала.

— Невже ви думаєте, що можна обійтися без різдвяної вечері? — нетерпляче кинула вона і, відштовхуючись лапою, з’їхала униз схилом.

Усеньке пообіддя Мумі-мама поралася на кухні. Перед