Гімназист і Вогняний змій - Андрій Анатолійович Кокотюха

Бульдог покрутив товстою шиєю, ворухнув для чогось задньою лапою.

— Правильно, я теж ні. Давай прикинемо, кого з двох можна викреслити. Все одно доведеться. Якщо маємо достеменну підозру щодо однієї особи й вираховуємо другу, третій в цих розкладах зайвий. Згоден?

Пес гойднув куцим хвостом. Окрилений хоча б такою підтримкою, Юрко потер руки.

— Та-ак. За якою ознакою всі видатні й просто відомі сищики визначають підозрілих осіб? Я тобі скажу — коли ті поводяться підозріло, - задоволений власною проникливістю, гімназист дедалі запалювався, навіть подався в кріслі тропіки вперед. — Діана підозріла? Авжеж, нема питань! Хто ще?

Джентльмен тихо заскавчав.

— Та ясно, що ти не знаєш, — розвів Юрко руками. — Баранов Едуард... Таке бурмило! Не люблю, коли чіпляються до прізвищ, але часом вони таки відповідають. Баранов — він і є Баранов. Простий, як двері. Жени значка, знати нічого не знаю, туди-сюди... Може така поведінка бути підозрілою?

Пес позіхнув.

— О! Вона хамська, згоден. Не всякий підозрілий — хам, і не всякого хама треба підозрювати. Хтозна, може в Баранова було важке дитинство. Тепер Шептало Анатолій, — гімназист примружив очі, згадавши раптом, що той дивився на нього так само, коли зайшло про значок. — Знаєш, що він сказав? Значок, виявляється, можна купити. І ще подумав - я торгуюся, ціну набиваю. Хочу йому товар продати. Ніби нічого особливого, скажи?

Бульдог підвівся, придибав до Юрка, тицьнув носом у його ногу, сів на задні лапи.

- Ага, на перший погляд. А якщо подумати добре й дещо скласти докупи? Пожежа скаржився Стрельцову на кого? На гімназиста, який вимагає з нього гроші за якісь там свої послуги. Якщо припустити, що Діана просто дивно повелася, і мої висновки щодо неї помилкові, кращої кандидатури, ніж Шептало, нема. Бо зі мною він теж відразу заговорив про гроші, про купи- продай. Збіг обставин? Хтозна.

Бульдог тихенько загарчав.

— Я теж так думаю, — Юрко зліз із крісла, присів, потріпав собаку по загривку. — Є одна деталька, малесенька, яку треба перевірити. Шептало закинув — такий значок, мовляв, можна купити. Значить, я десь купив дешевше, потім — продав дорожче тому, хто його загубив. Вони ж не іменні. Не має значення, який значок і де взявся. Головне — аби був. А ще головніше — просто так він не продається. Інакше б втратити його не було проблемою. Ручку ось згубив — пішов у канцтовари, придбав хоч десять. То як, перевіримо?

Джентльмен висолопив язика, облизнувся.

Був лише один спосіб — через Інтернет. Знову вмостившись у кріслі, Юрко ввімкнув комп’ютер. Викликав пошукову систему, ввів просте словосполучення «значок купити», стукнув по клавіші «Enter» — відразу побачив з десяток пропозицій лише на першій сторінці. А можна ж гортати й далі. Ох, куди він поліз, заплутатися тут запросто...

Ніколи не мав Юрко справи з колекціонерами значків. А саме вони шукали, знаходили, пропонували, мінялися, торгувалися, обговорювали якісь особливості нагрудних знаків, що визначають справжність. Бувши далеким від цього, Юрко спершу просто стрибав «мишею» з сайту на сайт, із форуму на форум, заразом відкриваючи для себе найнесподіваніші значки. Тут і початок століття, і зовсім нові, і авторська робота, і щось в єдиному екземплярі. Витративши на перегляд близько години, гімназист нарешті розібрався, що тут до чого. Тож зосередився на майданчиках, де різного роду фанати, дослідники й колекціонери шукали саме учнівську атрибутику.

Те, що шукав, знайшов хвилин за сорок.

Дуже здивувався — до останнього не вірив, Що значок Першої зразкової можна отак придбати через Інтернет. Точніше, один чоловік бажав їх купити, потрібні лиш охочі продати. Покупець навіть виклав кілька фотографій, на яких Юрко впізнав знятий з різних боків такий самий нагрудний знак, який зараз лежав перед ним на столі.

Бульдог увесь цей час лежав собі тихо. Гімназист уже подумав, чи не заснув той бува. Скоса поглядав на Джентльмена. Той мовби відчув — розплющив спершу одне око, потім — друге. Кліпнувши йому й показавши великого пальця, Юрко знову повернувся до комп’ютера. Тепер прокрутив донизу, туди, де листувалися й обговорювали.

А коли почав уважно проглядати стрічку — зробив таке відкриття, від якого захотілося зовсім уже по-дитячому заплескати в долоні. Що Юрко й зробив, нащо себе стримувати. Бульдог стрепенувся, звівся на чотири, підняв голову, загарчав легенько.

— Та отож! — широко посміхнувся Юрко, киваючи на монітор. — Бачив таке? Йди сюди, подивишся.

Взявши собаку на руки, гімназист примостив його так, аби було видно зображення. Невідомо, чи зрозумів Джентльмен хоч щось. Гімназистові все одно не було з ким поділитися й кому похвалитися несподіваним відкриттям.

- Глянь! — він тицьнув пальцем у монітор. Ось тут такий собі Анатолій чотири дні тому пропонував покупцеві значок Першої зразкової. Просив двісті гривень. А чоловік, який хоче купити й називає себе Германом, пише у відповідь, - Юрко прочитав виразно: - Юначе, мовляв, пропоную таку саму ціну, як раніше. Чув, Дженко? Ра-ні-ше! А це шо значить? — пес постукав лапою по краю столу. — Пояснюю. Не інакше, цей самий Анатолій уже продавав Герману значок раніше. Ану ж, подивимось!

Посунувши сторінку далі й нижче, Юрко швидко знайшов попереднє листування. Тут уже гімназист Анатолій пропонував колекціонерові Герману значок Першої зразкової, правлячи за нього сотню гривень. Схоже, вони домовилися.

Юрко видихнув голосно.

Наче мішки з картоплею кілька годин носив, тепер нарешті є нагода перевести подих.

— Отак буває, — мовив уголос.

Бульдог гавкнув — погодився.

Наступного ранку поліції біля гімназії вже не було.

Зате у фойє Юрко побачив зовсім несподівану особу