П'ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн
Життя на борту відновило свій звичний ритм, навіть попри те, що ще довгий час всі залишалися під враженням від страшної та несподіваної катастрофи.
Першого дня Дік Сенд буквально розривався на частини, щоб повсюди встигнути та підготуватися до всіляких несподіванок. Негри старанно виконували всі його розпорядження. На борту «Пілігрима» панував зразковий порядок. Можна було сподіватися не те, що й надалі все йтиме добре.
Негоро не намагався більше оскаржувати владу Діка Сенда. Здавалося, він безперечно визнав його капітаном. Він, як і раніше, багато часу проводив у своєму тісному камбузі, зрідка виходивши на палубу. Зі свого боку, Дік Сенд твердо вирішив запроторити Негоро у трюм до кінця плавання за найменшого порушення дисципліни. Молодомо капітанові варто було тільки кивнути і Геркулес вхопив би кока за барки та відніс його до трюму. Це б зайняло небагато часу. Стара Нен, яка вміла готувати, могла б підмінити його в камбузі. Вочевидь, Негоро розумів, що без його послуг чудово можуть обійтися, і, відчуваючи, що за ним пильно стежать, не бажав завдавати собі зайвих клопотів.
Хоч й до вечора посилився вітер, «Пілігримові» вдавалося йти під тими самими вітрилами. Міцні щогли корабля, залізні поковки на них, хороший стан всього оснащення дозволяли нести ці вітрила навіть за більш сильного вітру.
З настанням темряви кораблі зазвичай зменшують паруси за рахунок верхніх вітрил: брамселів, бом-брамселів та топселю. Це доволі розумно, оскільки тоді корабель застраховано від раптових шквалів. Однак, Дік Сенд вирішив знехтувати цією мірою безпеки: погода не віщувала жодних неприємних несподіванок, а молодий капітан мав намір провести всю цю першу ніч на палубі і особисто стежити за всім. Окрім того, йому не хотілося зменшувати швидкості судна, допоки вони не вибралися з цієї пустельної частини океану.
Ми вже згадували про те, що лаг та компас були єдиними приладами, якими Дік Сенд міг користуватися для приблизного визначення шляху, пройденого «Пілігримом».
Молодий капітан наказав кидати лаг щопівгодини, щоб занотовувати його показники.
Що стосується компасів, то на борту їх було два: один було встановлено в нактоуз[37], під носом у кермового. Його картушка, яку вдень освітлювало сонце, а вночі дві бічні лампи, завжди вказувала курс судна, тобто напрямок його руху.
Другий компас було закріплено в перевернутому положенні до стелі колишньої каюти капітана Халла. Таким чином, капітан, не виходячи з каюти, завжди знав чи притримується кермовий заданого курсу чи, навпаки, через недосвідченість або внаслідок недбалості дозволяє кораблеві рискати надміру.
Власне, всі судна, які ходять у далекі плавання, зазвичай мають не менше двох компасів, а також не менше двох хронометрів. Час від часу доводиться звіряти показники цих приладів для того, щоб упевнитися, чи справно вони працюють.
«Пілігрим», з огляду на вищезазначене, не відставав в цьому від інших суден, і Дік Сенд наказав своєму екіпажові пильнувати обидва компаса, які були такими необхідними для нього.
Але в ніч з 12 на 13 лютого, коли юнак ніс вахту біля штурвала, трапилася прикра неприємність. Компас, що висів в капітанській каюті на мідному кільці, зірвався і впав на підлогу. Помітили це тільки на наступний ранок.
Яким чином зірвалося кільце? Ніхто не міг цього пояснити. Можна було лише припустити, що воно було вже зношене і через бортову або кільову хитавиці розламалося. Вночі якраз досить сильно хитало. Але так чи інакше, другий компас розбився, і полагодити його було неможливо.
Дік Сенд дуже засмутився. Тепер він змушений був покладатися на свідчення компаса в нактоуз. Без сумніву, ніхто не був винен у тому, що другий компас розбився, і все ж це могло мати вельми неприємні наслідки. Дік Сенд прийняв всі можливі заходи для того, аби захистити останній компас від всіляких випадковостей.
Не зважаючи на цю подію, на «Пілігримі» все було гаразд.
Спостерігаючи за спокійним Діком, місіс Уелдон знову вірила в щасливий кінець подорожі. Втім, вона ніколи не впадала у розпач, бо найперше покладалася на милість Господа та черпала душевну бадьорість в щирій вірі та молитві.
Дік Сенд розподілив час так, що на його долю випадали нічні вахти біля штурвала. Вдень він спав п'ять-шість годин і, певно, цей недовгий сон відновлював його сили – особливої втоми він не відчував. Коли молодий капітан відпочивав, біля штурвалу стояли Том або його син Бат. Завдяки допомозі Діка вони потроху ставали непоганими кермовими.
Місіс Уелдон часто розмовляла з Діком. Він дуже цінував поради цієї відважної та розумної жінки. Кожен день він показував їй на карті пройдений «Пілігримом» добовий шлях, визначаючи його лише за напрямком судна та середньою швидкістюі його ходу.
– От бачите, місіс Уелдон, – говорив він, – за такого погожого вітру перед нами скоро постане узбережжя Південної Америки. Я не наважуюся стверджувати, однак дуже сподіваюся, що ми опинимося якраз поблизу Вальпараїсо.
Місіс Уелдон не сумнівалася, що «Пілігрим» тримає правильний курс і що погожий північно-західний вітер мчить його до обраної мети. Проте яким ще далеким здавався берег Америки! Скільки небезпек очікувало на корабель дорогою до суші, навіть не беручи до уваги загрозливих змін на небі та на морі!
Безтурботний, як і всі діти його віку, Джек знову почав бавитися та бігати палубою, вовтузитися з Дінго. Він помічав, звичайно, що Дік приділяє йому тепер менше часу, ніж раніше, але місіс Уелдон пояснила синові, що не слід відривати Діка від роботи, і слухняний хлопчик не чіплявся до «капітана Сенда».
Так минали будні на борту «Пілігрима». Неграм все краще вдавалося опановувати своє нове матроське ремесло та непогано справлятися з завданнями. Старий Том виконував обов'язки боцмана і, безсумнівно, співтовариші самі вибрали б його на цю посаду. В ті години, коли молодий капітан відпочивав, Том був начальником вахти, а разом з ним чергували Бат та Остін; з Актіона та Геркулеса було зформовано другу вахту під керівництвом Діка Сенда. Таким чином, кожного разу одна людина знаходилася біля штурвалу, а двоє інших несли вахту на носі.
Хоча судно знаходилося в безлюдній частині океану і тут можна було не боятися зіткнень з зустрічним кораблем, Дік Сенд вимагав від вахтових пильності. З настанням темряви він наказував запалювати ходові вогні: зелений ліхтар на правому борту та червоний на лівому – вимога, звичайно, цілком виправдана.
Іноді, тими ночами, коли Дік Сенд стояв коло штурвала, він зовсім занемагав,
