Володар жахів. Характерницька сила - Ніна Ягоджинська
— Радий, дуже радий вас усіх тут бачити, — заусміхався пан Баштовий, міністр культури, відданий цінитель музики, літератури, опери, скульптури й усього мистецтва загалом.
— Як усім відомо, — знову взяв слово голова, Тарас Іванович, — під нашим захистом знаходяться 27 планет. Летучі загони готові будь-якої миті вирушати туди, де потрібне втручання. Яка в нас ситуація з телепортами?
— Наші вчені розробили непогані стаціонарні телепорти на основі рун, вони простіші і, водночас, більш надійні, ніж старі. Найкраще те, що прив’язати їх можна до будь-якого каменю або скелі, непотрібно ні діамантів, ні навіть кришталю, як раніше. Якщо шановних присутніх це цікавить, то ми готові виготовити близько сотні за місяць…
— Цікавить?! Авжеж, цікавить! — військовий міністр втратив свій звичний спокій і зіскочив зі стільця, розмахуючи руками, — та ви знаєте, як нам потрібен засіб для швидкого реагування? Скільки часу ми витрачаємо на те, щоб тільки дістатися до місця прориву? Минулого разу безімень, привид-убивця, винищив половину поселення, знищив двох лісових берегинь, кільканадцять домовиків, поки наш летучий загін прибув на місце. І, до речі, — головнокомандувач повернувся до пана Сірка, — до речі, з ними не було жодного характерника. Ви знаєте, що простим бійцям досить складно упоратися з негативними віддзеркаленнями без підтримки магії. Може, пан директор магічної школи нам скаже, чому в нас немає хоча б по одному чародієві на загін?
— Тому, що в нас небагато випускників, — підвівся зі свого місця пан Сірко, директор магічної школи, — та що там випускників, «вступників» у нас ще менше. Щоб стати характерником, треба мати певні здібності. Положення погіршується ще й тим, що в нашому розпорядженні тільки двоє, хто може побачити магічний Дар — один наш викладач і один вчений, що працює з паном Вербицьким. Стоїть питання, де і як нам набрати необхідну кількість учнів. Якщо в когось є які-небудь пропозиції для вирішення цього питання, — прошу озвучувати, навіть найфантастичніші.
— А якщо відрядити оцих двох, які вміють бачити магічний Дар, у турне по світах? — включилася в обговорення пані Кіото.
— Так-так, — підтримав її пан Баштовий, — звичайно, усе населення вони ні в якому разі не осягнуть, але відвідати найбільш масові скупчення людей — запросто! Столиці, там, концерти…
— Непогана ідея, — схвально хитнув головою Хранитель, — нам обов’язково потрібні характерники, обов’язково. Споконвіку, з таких давніх часів, що вже й літописів про них не залишилось, характерники боронили землі від негативних віддзеркалень — упирів, безіменів, таласимів, водяниць, болотяників, навій, нічниць… Усі, тут присутні, знають про Яв, Нав і Прав. Душі приходять в нашу реальність, у Яв і живуть тут, аж поки не помруть їхні тіла. Тоді душі відлітають у Нав на переродження і знову повертаються в Яв, аж поки не досягнуть вершин самовдосконалення й не попадуть до Прав. Але, зрозуміло, що в нашій реальності в Яві, живуть здебільшого молоді й не завжди розумні душі. Тому, природно, що вони часто помиляються. Усе зло, зроблене людьми, віддзеркалюється назад на наші землі — так з’являється всяка темна погань. Закон рівноваги, щоб його, — раптом лукаво посміхнувся дідусь Хранитель. — Але хіба можна було лишити молоді душі, які тільки на початку свого шляху, без допомоги? «І зробив Творець характерників, і дав їм сили раніше невидані, і постановив їм боронити людей від зла, породженого самими людьми».
Ну любив Хранитель цитувати стародавні рукописи, що поробиш!
* * *Пообідавши, Ярослав вирішив гайнути за місто, покататись на велосипеді. Усе одно домашніх завдань не задали, по телевізору нічого цікавого немає і з друзями зараз зустрічатися не варто — замучать своїм недоречним у цій ситуації почуттям гумору. Та й узагалі, хлопцеві хотілося побути на самоті, щоб ніхто не заважав і не відволікав. Тож мобільний телефон вимкнуто і залишено вдома, і вперед — за гарним настроєм! За якийсь час Ярик вже доїхав до околиці міста й звернув на ґрунтову дорогу. Ноги трохи боліли, відвикнувши за зиму крутити педалі. Тут, уже рукою подати, є дуже затишна місцина — на вершині пагорба, пологого з одного боку й вертикально обірваного з іншого, росте величезний клен. Якщо стати під ним, перед тобою розкинеться захопливий краєвид, обрій буде далеко-далеко, а небо, навпаки, близько-близько.
На пагорб Ярослав ішов, відчуваючи себе Сізіфом, котрий вічно мусив викочувати на гору великий камінь, а той постійно скочувався вниз. Підніматись, штовхаючи перед собою велосипед, виявилося не так просто. На вершині, відсапуючись, Ярик з полегшенням сів прямо на землю.
Ох, і краса навколо! Усюди, скільки сягає погляд, відчувається весна, усі відтінки зеленого: смарагдовий, оливковий, салатовий, м’ятний, лаймовий, малахітовий переплітаючись заполонили, покрили поля, ліс, береги річки, кущі обабіч дороги, людські городи.
Ярослав дивився, вбирав у себе весняні фарби, звуки, запахи й відчував себе частинкою навколишнього світу. Відійшли, розчинились образи, самотність, несправедливість, навпаки, здавалось, що в житті все правильно, саме так, як і мало бути, і проблеми — то і не проблеми зовсім, а так — привід усміхнутися. Це було якесь радісно-шалене глибоке відчуття, коли ти любиш світ, а він, такий неосяжний і прекрасний, любить тебе.
Не помічаючи часу, Ярик сидів під кленом, обхопивши коліна руками, і дивився перед собою. Потім навіть прикрив очі, продовжуючи відчувати все навколо. Коли нарешті підвівся й вирішив їхати додому, його чекало потрясіння — він зовсім не впізнав нічого з того, що його оточувало. Не було ні клена, ні пагорба, ні рідного велосипеда.
Ярослав розгублено роззирнувся, шукаючи якихось знайомих орієнтирів. Ні-чо-го. Під ногами протікав кришталево-чистий струмочок, позаду здіймався вгору непролазний ліс, попереду розстелився степ з травою по коліна. Ціле море трави хиталось, перекочувалось зеленими хвилями під лагідним вітерцем. Це було не дуже схоже на ранню весну. І взагалі, нічого подібного Ярослав ще не бачив. Придивившись, хлопець побачив вузьку дорогу, що петляла поміж трави. Може, він сноходець, лунатик, сновида чи як воно зветься? Непомітно заснув і забрів хтозна-куди?