Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг
— Професорка Амбридж посварилася з кентаврами, — урвав його Дамблдор. — Гадаю, що тобі, Горацію, вистачило б клепки не тинятися в Забороненому лісі, називаючи орду розлючених кентаврів «брудними покручами».
— Оце вона таке утнула? — перепитав Слизоріг. — Ідіотка. Ніколи її не любив.
Гаррі захихотів, і Дамблдор зі Слизорогом озирнулися на нього.
— Вибачте, — швиденько сказав Гаррі. — Просто… мені вона теж не подобалася. Дамблдор зненацька підвівся.
— Ти вже йдеш? — одразу озвався Слизоріг і в голосі його чулася надія.
— Та ні, хочу спитати, де в тебе туалет, — відповів Дамблдор.
— А-а, — розчаровано протяг Слизоріг. — Другі двері зліва по коридору.
Дамблдор перетнув кімнату. Коли двері за ним зачинилися, запала тиша. За якийсь час Слизоріг устав, але не знав, що робити дальше. Нишком поглянув на Гаррі, а тоді пошкандибав до каміна й повернувся до нього спиною, гріючи свій широченний зад.
— Не думай, що я не знаю, чого він тебе привів, — раптом буркнув він.
Гаррі подивився на Слизорога. Слизорогові водянисті очі ковзнули по шраму, потім оглянули все обличчя Гаррі.
— Так, дуже схожий на батька.
— Мені вже казали, — погодився Гаррі.
— Крім очей. У тебе…
— Мамині очі, я знаю. — Гаррі так часто все це чув, що йому вже трохи набридло.
— Угу. Ну, так. Учителям, звісно, не можна мати улюбленців, але я її любив найбільше. Твою маму, — додав Слизоріг у відповідь на здивований погляд Гаррі. — Лілі Еванс. Така була розумниця. І жвава, знаєш. Чудова дівчинка. Я ще казав, що її місце в моєму гуртожитку. А вона завжди відповідала дуже зухвало.
— А який був ваш гуртожиток?
— Я був вихователем Слизерину, — пояснив Слизоріг. — О, знов, — швидко додав він, побачивши вираз обличчя Гаррі, і насварив його куцим пальцем, — не треба мати до мене претензій! Ти, мабуть, у Ґрифіндорі, як і вона? Так, це передається у спадок. Хоч і не завжди. Чув коли-небудь про Сіріуса Блека? Мусив чути… про нього писали газети… помер кілька тижнів тому…
Наче якась невидима рука стисла серце Гаррі й міцно тримала.
— Але в школі він був великим другом твого батька. Уся родина Блеків була в моєму гуртожитку, а от Сіріус опинився в Ґрифіндорі! Шкода… здібний же був хлопець. Згодом до мене потрапив його брат Реґулус, але я волів би мати повний комплект.
Слизоріг нагадував завзятого колекціонера, якого випередили на аукціоні. Заглибившись у спогади, він втупився в протилежну стіну, ліниво повертаючись то сюди, то туди, щоб рівномірно обігрівати озаддя.
— Мати твоя народилася маґелкою. Я повірити не міг, коли дізнався. Думав, вона чистокровка, така була обдарована.
— Моя найкраща приятелька теж з родини маґлів, — не втерпів Гаррі,— і вона найкраща в класі.
— Дивно, як воно іноді буває, правда? — сказав Слизоріг.
— Не дуже, — холодно озвався Гаррі.
Слизоріг здивовано на нього глянув.
— Не думай, що я упереджений! Ні-ні-ні! Хіба ж я щойно не казав, що твоя мама була моєю найулюбленішою ученицею за всі роки? А ще ж був Дерк Кресвел наступного після неї року — тепер він, звісно, голова служби зв’язку з ґоблінами, — теж з родини маґлів. дуже обдарований учень, і досі постачає мені надійну інформацію про те, що діється в Ґрінґотсі!
Слизоріг аж застрибав, самовдоволено всміхаючись, і вказав на комод, де в блискучих рамках стояло безліч фотографій з рухливими крихітними постатями,
— Усі колишні учні, з підписами. Там є Варнава Каф, видавець «Щоденного віщуна», він завжди з цікавістю вислуховує мої коментарі останніх подій. Тоді Амброзій Флум з «Медових руць»… на кожен день народження присилає великий кошик, а все тому, що я зумів представити його Цицероні Гаркіс, яка запропонувала йому першу роботу! А там ззаду… витягни шию й побачиш… це Ґвеноґа Джонс, капітанка «Гарпій з Голігеду»… усі завжди дивуються, коли чують, що я з «Гарпіями» запанібрата, й коли завгодно дістаю безкоштовні квитки!
Ця думка страшенно його підбадьорила.
— І всі ці люди знають, як вас знайти, щоб вам щось вислати? — запитав Гаррі, який не міг зрозуміти, чому це смертежери досі не напали на слід Слизорога, якщо він спокійно отримує кошики з солодощами, квитки на квідич та ще й приймає відвідувачів, спраглих до його порад і коментарів. Усмішка зникла зі Слизорогового обличчя ще швидше, ніж кров зі стін.
— Та звісно, що ні, — заперечив він, дивлячись на Гаррі. — Я ні з ким не спілкуюся вже цілий рік.
Гаррі здалося, що сказані слова приголомшили й самого Слизорога; якусь мить він був наче сам не свій. Тоді стенув плечима.
— У такі часи обачний чарівник намагається голови не піднімати. Дамблдорові добре говорити, але якщо я зараз обійму якусь посаду в Гоґвортсі, то це буде те саме, що проголосити свою відданість Орденові Фенікса! І хоч я переконаний. що всі вони чудові, відважні й таке інше, та мені особисто не до вподоби рівень смертності…
— Щоб викладати в Гоґвортсі, не потрібно ставати членом Ордену, — заперечив Гаррі, не зумівши приховати презирливої нотки в голосі: важко було співчувати Слизорогові з його затишним існуванням, коли в пам’яті зринав Сіріус, який тулився в печері й харчувався щурами. — Більшість учителів до Ордену не належать і нікого з них ще не вбили… хіба що Квірела, але він отримав по заслузі, бо працював на Волдеморта.
Гаррі був переконаний, що Слизоріг — з тих чаклунів, які не можуть чути вимовлене вголос ім’я Волдеморта. і Слизоріг його не розчарував: він здригнувся і обурено верескнув, але Гаррі не звернув уваги.
— Я вважаю, що доки Дамблдор — директор, учителі перебувають у більшій безпеці, ніж усі інші; він же єдиний, кого боявся Волдеморт. Згодні? — вів далі Гаррі
Слизоріг якусь мить дивився перед собою, ніби обмірковував слова Гаррі.
— Так, це правда, що Той-Кого-Не-Можна-Називати ніколи не рвався до бою з Дамблдором, — неохоче пробурмотів він. — І ніхто, мабуть, не заперечить, що раз я не долучився до смертежерів, то Той-Кого-Не-Можна-Називати навряд чи вважає мене другом… у такому разі, можливо, мені буде безпечніше трохи ближче до Албуса… не прикидатимусь, ніби смерть Амелії Боунз мене не вразила…