Чарівник Смарагдового міста - Олександр Мелентійович Волков

— А я хочу, щоб він дав мені серце, — озвався Дроворуб.

— І це для нього не важко, — відповів господар, лукаво підморгуючи. — У нього на мотузку сушиться ціла колекція сердець різної форми і розміру.

— А я б хотів, щоб Гудвін уділив мені трохи сміливості, — сказав Лев.

— У Гудвіна у тронній залі великий горщик сміливості, — заявив господар. — Його накрито золотою покришкою, і Гудвін слідкує, аби сміливість не перекипіла через край, звичайно, він із задоволенням дасть вам порцію.

Усі троє приятелів, вислухавши ґрунтовні пояснення господаря, повеселіли і з задоволеними усмішками поглядали одне на одного.

— А я хочу, — сказала Еллі, — щоб Гудвін повернув нас із Тотошком до Канзасу.

— А де це? — запитав здивований господар.

— Не знаю, — сумно відповіла Еллі. — Але то моя батьківщина, і десь-таки вона та є.

— Ну, я певен, що Гудвін знайде для тебе Канзас. Але треба спочатку побачити його самого, а це нелегке завдання. Гудвін не любить виходити на люди і має на те свої міркування, — додав господар пошепки, озираючись, ніби боявся, що Гудвін ось-ось вискочить із шафи чи з-під ліжка.

Усім було трохи страшно, а Лев мало не вийшов на вулицю, вважаючи, що там безпечніше.

Господиня подала вечерю, і всі сіли за стіл. Еллі їла чудову гречану кашу, і яєчню, і чорний хліб; вона була дуже рада цим наїдкам, що нагадували їй далеку батьківщину. Левові дали каші, та він з'їв її з огидою і сказав, що це страва для кроликів, а не для левів. Страшило і Дроворуб не їли нічого. Тотошко з'їв порцію й попрохав іще.

Жінка вклала Еллі в ліжко, і Тотошко влаштувався поруч зі своєю маленькою господинею. Лев простягнувся під порогом й охороняв, щоб ніхто не зайшов до кімнати, Залізний Дроворуб і Страшило усю ніч простояли в кутку, зрідка пошепки перемовляючись.

ВЕЛИКИЙ І ЖАХЛИВИЙ

СМАРАГДОВЕ МІСТО

— Це, напевне, Смарагдове місто, — мовила Еллі.

В міру того, як вони наближалися, сяйво дедалі яскравішало, та лише надвечір мандрівники підійшли до високого міського муру із цегли. Перед ними була велика брама, оздоблена великими смарагдами, котрі так яскраво зблискували, що засліплювали навіть намальовані Страшилові очі. Біля цієї брами закінчився і шлях, вибрукуваний жовтою цеглою, що багато днів вірно вів їх і нарешті привів до жаданої мети.

Над брамою звисав дзвін, а поряд, над хвірткою, другий, менший. Еллі тричі смикнула за мотузок великого дзвона, і він відповів глибоким срібним передзвоном. Брама прочинилася, й подорожні увійшли до кімнати, на стінах якої мерехтіло безліч смарагдів.

Мандрівників зустрів маленький чоловічок, одягнутий з ніг до голови у зелене; через плече у нього висіла зелена торба.

Зелений чоловічок дуже здивувався, забачивши таку химерну компанію, й запитав:

— Хто ви такі?

— Я солом'яне опудало, і мені потрібен мозок! — мовив Страшило.

— Мене зроблено із заліза, і мені бракує серця, — сказав Дроворуб.

— А я Полохливий Лев і хочу, щоб мене наділили сміливістю, — сказав Лев.

— А я Еллі з Канзасу й хочу повернутися на батьківщину, — сказала Еллі.

— Чого ж ви прийшли в Смарагдове місто?

— Ми хочемо побачити Великого Гудвіна! Ми сподіваємось, що він виконає наші бажання: адже, крім Чарівника, ніхто не зможе нам допомогти.

— Багато років ніхто не просив у мене перепустки до Гудвіна Жахливого, — задумливо мовив зелений чоловічок. — Він могутній і грізний, і якщо ви прийшли з дрібницею чи якоюсь підступною метою, щоб відволікти Чарівника від мудрих роздумів, він знищить вас в одну мить.

— Ні, ми прийшли до Великого Гудвіна у важливих справах, — статечно заперечив Страшило. — І ми чули, що Гудвін — добрий і мудрий.

— Це так, — підтвердив зелений чоловічок. — Він править Смарагдовим містом мудро і справедливо. Але для тих, хто приходить до міста із звичайної цікавості, він суворий. Я Вартовий Брами Фарамант, і мій обов'язок провести вас до Гудвіна, одягніть лишень окуляри.

— Окуляри? — здивувалась Еллі.

— Без окулярів вас засліпить велич Смарагдового міста. Усі жителі міста носять окуляри і вночі. Такий наказ Мудрого Гудвіна. Окуляри ми замикаємо на голові, щоб ніхто не зміг їх зняти.

Фарамант розстебнув свою зелену торбу, де лежали окуляри усіляких розмірів. Наші подорожні, в тому числі й Лев і Тотошко, опинилися в окулярах, котрі Вартовий Брами замкнув кожному на потилиці крихітними замочками.

Відтак він і собі надів окуляри, вивів принишклих мандрівників через протилежні двері, і вони опинились на вулиці Смарагдового міста.

Велич Смарагдового міста засліпила мандрівників, хоча їхні очі і були захищені окулярами. Обабіч вулиці височіли чудові будинки із зеленого мармуру, стіни яких були оздоблені смарагдами.

Бруківка була викладена із зелених мармурових плит, і поміж них також було вмуровано смарагди. На вулицях юрмились люди.

На дивних товаришів Еллі мешканці міста поглядали з цікавістю, але ніхто з них не заговорив до дівчинки: вони боялись Лева й Тотошка. Мешканці міста були в зеленому одязі, навіть шкіра їхня зблискувала смагляво-зеленуватим відтінком. Усе було зеленого кольору в Смарагдовому місті — навіть сонце світило зеленими променями.

Фарамант провів мандрівників зеленими вулицями, і вони опинились перед великою гарною будівлею у центрі міста. Це й був палац Великого Мудреця та Чарівника Гудвіна.

Серце Еллі калатало від хвилювання і страху, коли вона йшла палацовим парком, прикрашеним фонтанами і клумбами; зараз вирішиться її доля, зараз вона дізнається — чи відправить її Великий Гудвін на батьківщину, чи вона марно так пробивалась сюди, крізь важкі випробування.

Палац Гудвіна мав добрий захист од ворогів: його оточував високий мур, а перед ним був рівчак, наповнений водою, через який при необхідності можна було перекинути місток.

Коли Фарамант і подорожні підійшли до рівчака, місток було піднято. На стіні стояв високий Солдат у зеленому мундирі. Зелена борода Солдата сягала нижче колін. Він дуже пишався нею і недарма: другої такої ні в кого не було у країні Гудвіна. Заздрісники говорили, що Солдат не мав інших чеснот, крім цієї бороди, і що, мовляв, лишень вона допомогла йому посісти таке високе становище.

У руках Солдата було дзеркальце і гребінець. Він поглядав у дзеркальце і розчісував свою розкішну бороду. Це заняття так його захоплювало, що він нікого не бачив і нічого не чув.

— Діне Гіоре! — гукнув Солдата Вартовий Брами. — Я привів чужоземців, котрі хочуть побачити Великого Гудвіна!

У відповідь