Чарівник Смарагдового міста - Олександр Мелентійович Волков
Усі одразу змовкли і стали обережніше ступати на жовті цеглини шляху.
Еллі прошепотіла:
— Я читала, що в нас у Канзасі шаблезубі тигри жили у стародавні часи, а потім усі вимерли, а тут, видно, живуть досі…
— Та живуть, бодай їм, — відгукнувся Полохливий Лев. — Я бачив якось одного здалеку, то три доби з переляку прохворів.
За розмовами мандрівники неждано знову спинилися перед величезним, ще більшим за попереднє проваллям.
Зазирнувши в нього, Лев відмовився стрибати: це було йому не під силу. Всі стояли у важкій задумі, не відаючи, що робити. Раптом Страшило побачив на краю провалля грубезне дерево і вигукнув:
— Нехай Дроворуб підрубає це дерево так, щоб воно впало через провалля, це і буде для нас кладкою.
— Чудово! — захоплено вигукнув Лев. — Можна подумати, що в тебе у голові все ж таки є мозок.
— Ні, немає, — скромно заперечив Страшило й про всякий випадок помацав голову. — Я просто згадав, що так зробив Залізний Дроворуб, коли ми з ним рятували Еллі від Людожера.
Кількома могутніми ударами сокири Залізний Дроворуб підрубав дерево, потім усі мандрівники (навіть Тотошко) налягли на стовбур хто чим — хто руками, хто лапами, а хто лобом — дерево з гуркотом впало, сягнувши верхівкою протилежного краю провалля.
— Ур-ра! — вигукнули всі разом.
Та тільки-но подорожні, тримаючись за гілки, ступили на стовбур, як із лісу долинуло жахливе ревіння і до провалля підбігло двоє лютих звірів зі здоровенними іклами, які стирчали, ніби блискучі білі шаблі.
— Шаблезубі тигри… — прошепотів Лев.
— Спокійно! — вигукнув Страшило. — Переходьте!
Лев, що йшов останнім, обернувся до тигрів і так заревів, що Еллі з переляку мало не впала у провалля.
Навіть потвори зупинились і дивилися на Лева, не розуміючи, який це звір може так люто гарчати.
Ця затримка дала можливість друзям перейти урвище, а Лев у три стрибки наздогнав їх. Шаблезубі тигри, побачивши, що здобич вислизнула, й собі ступили на кладку. Звірі час від часу зупинялися, тихо, але люто гарчали, зблискували білими іклами-шаблями.
Вони мали такий страшний вигляд, що Лев сказав Еллі:
— Нам кінець! Біжіть, а я зроблю все, аби затримати цих бестій. Шкода, що я не встиг попросити в Гудвіна хоч трошки сміливості! Одначе битимуся до смерті.
В солом'яній голові Страшила того дня з'являлися блискучі ідеї.
Він штовхнув Дроворуба й гукнув:
— Рубай дерево!
Залізний Дроворуб не примусив себе довго просити. Він завдавав своєю величезною сокирою такі відчайдушні удари, що у два-три помахи перерубав верхівку дерева — і стовбур з гуркотом звалився у провалля. Велетенські тварини полетіли разом з ним і розбилися об гостре каміння.
— Ф-фу! — зітхнув Лев з полегкістю й урочисто подав Страшилові лапу. — Поживемо ще, а то я вже був попрощався з життям. Бо то не дуже приємна штука — потрапити на ікла таких потвор. Чуєте, як у мене калатає серце?
— Ет! — сумно зітхнув Залізний Дроворуб, — І я теж хотів би, щоб у мене отак билося серце!
Друзі заквапилися покинути похмурий ліс, з якого могли вискочити інші шаблезубі тигри.
Однак Еллі так стомилася й налякалася, що вже не могла йти. Тоді Лев посадовив її і Тотошка собі на спину, і мандрівники швидко пішли вперед. Ліс став рідшати, сонечко освітлювало їм шлях грайливими промінцями, і всі повеселіли. Незабаром мандрівники вийшли на берег широкої і швидкоплинної річки.
— Тепер можна не хвилюватися, — радісно повідомив Лев. — Тигри ніколи не виходять з лісу: ці звірі чомусь бояться відкритого простору.
Всі полегшено зітхнули, однак перед ними постала нова проблема.
— Як же ми переправимося? — в один голос сказали Еллі, Залізний Дроворуб, Полохливий Лев і Тотошко. Всі поглянули на Страшила — і переконалися, що його розуму прибуває з кожним днем.
Тішачись загальною увагою, Страшило прибрав поважного вигляду й приклав вказівного пальця до лоба. Та думав він не дуже довго.
— Отже, річка, — це не суходіл, а суходіл — не річка! — поважно мовив він. — По воді пішки не пройдеш, отже…
— Отже? — перепитала Еллі.
— Отже, Залізний Дроворуб мусить зробити пліт і на ньому ми перепливемо річку.
— Який ти розумний! — радо вигукнули всі.
— Ні, я ще не розумний, я лише са-мо-від-да-ний, — заперечив Страшило. — Ось коли я одержу від Гудвіна мозок, тоді перестану бути са-мо-від-да-ним, а зроблюся розумним.
Дроворуб узявся за сокиру, став рубати дерева, а дужий Лев стягав їх до річки. Еллі лягла відпочити на траві. Страшилові, як завжди, не сиділося на місці. Він розгулював берегом річки і знайшов дерево зі стиглими плодами.
Подорожні вирішили тут заночувати.
Еллі повечеряла смачними плодами та залишками горіхів і заснула під охороною своїх вірних друзів. І побачила вона вві сні дивовижне Смарагдове місто й Великого Чарівника Гудвіна.
ПЕРЕПРАВА ЧЕРЕЗ РІЧКУ
іч минула спокійно. Вранці Залізний Дроворуб закінчив споруджувати пліт, зрубав дві жердини — для себе і для Страшила — і запропонував подорожнім вмощуватися. Еллі з Тотошком на руках влаштувалася посеред плоту. Полохливий Лев ступив на край, пліт нахилився, й Еллі закричала з переляку. Та Залізний Дроворуб і Страшило поспішили стрибнути на протилежний край, і рівновага відновилася. Залізний Дроворуб і Страшило погнали пліт через річку, за якою починалася чудова рівнина, залита сонцем, з веселими дібровами.Все було добре, поки пліт не вийшов на середину річки. Тут на глибині, де жердинами вже не можна було дістати дна, швидкоплинна течія підхопила й понесла пліт униз. Мандрівники розгублено дивились одне на одного.
— Кепські справи! — вигукнув Залізний Дроворуб. — Нас може занести до Фіолетової країни, а там ми потрапимо в рабство до злої чаклунки.
— І тоді я не одержу мозок! — скрушно кинув Страшило.
— А я сміливість! — сказав Лев.
— А я серце! — додав Залізний Дроворуб.
— А ми ніколи не повернемось до Канзасу! — підсумували цю невеселу розмову Еллі й Тотошко.
— Ні, ми повинні дістатися до Смарагдового міста! — рішуче закричав Страшило і наліг на свою жердину.
На лихо, у тому місці була мулка обмілина, і жердина глибоко ввіткнулася в неї. Страшило не встиг випустити жердину з рук, як пліт понесла течія, й за мить Страшило уже висів на жердині посеред річки, без опори під ногами.
— Рятуйте! — устиг розгублено гукнути Страшило своїм друзям, та пліт уже був далеко.
Становище Страшила було безнадійне. «Тут
