Вогонь і крига - Ерін Хантер

— Вирушаймо негайно, — оголосив він, підводячись.

— Усі в достатньо гарній формі для подорожі? — запитав Високозорий, коли вояки почали снувати поміж королев і старійшин.

— Усі, крім кошеняти Ранньоквітки, — відповів крапчастий бурий вояк. — Воно ще надто мале.

— Будемо нести його по черзі, — наказав провідник.

Коти Вітряного Клану вишукалися, готуючись до повернення додому. Їхні очі збуджено горіли від болю та виснаження. Плямиста королева делікатно тримала маленьке кошеня за складку шкіри на його шиї. Це маля ще ледве розплющувало очі.

— Готові? — перепитав Високозорий.

Чорний кіт із покаліченою лапою озирнувся на Клан і відповів за всіх:

— Готові.

Вогнесерд із Сіросмугом розвернулися і рушили назад до входу в тунель, де й чекали, поки Вітряні коти повилазять назовні, зболено кліпаючи від сонячного світла. Деякі старійшини так довго кліпали і так сильно кривилися від блідого сонця, що Вогнесерд подумав: «Скільки ж це часу вони не виходили на світло?» Високозорий вийшов із тунелю останнім і прошкандибав на початок процесії, ставши на чолі Клану.

— Вести вас тим шляхом, яким ми прийшли? — запитав його Вогнесерд.

— А це безпечно? — невпевнено промуркотів Високозорий. Вогнесерд знову побачив острах в очах провідника.

— Сюди ми дісталися без проблем, — відповів Сіросмуг.

Високозорий рішуче махнув хвостом, ніби відмітаючи будь-які сумніви.

— Гаразд, — оголосив він. — Ти підеш зі мною, Сіросмуже. Покажеш дорогу. Вогнесерде, рухайся позаду Клану. Скажеш воєводі, якщо побачиш якусь халепу.

— А хто з них воєвода? — запитав Вогнесерд. Високозорий показав головою на чорного кота.

— Мертвоніг, — нявкнув він.

На звук свого імені вояк повернувся і прищулив вуха.

Вогнесерд схилив голову на знак привітання. Тоді покинув Сіросмуга з Високозорим і приєднався до решти котів.

Коли Клан проходив попід аркою Громошляху, Вогнесерд усе ще відчував сморід вогню, але Двоногів ніде не було видно. Сіросмуг вирушив прямісінько до тунелю, в якому вони з Вогнесердом перебули ніч. Високозорий увійшов першим, а от Вогнесерд чекав позаду, аж поки весь Клан не зник усередині. Залишився тільки Мертвоніг.

— Ти певен, що він виводить на світло? — обережно нявкнув чорний кіт.

— Він просто проходить попід Громошляхом. Ви що, ніколи не користувалися цим проходом? — здивовано запитав Вогнесерд.

— Якщо вже наші вояки перетинають Громошлях, вони прагнуть бачити, куди йдуть, — прогарчав Мертвоніг.

Вогнесерд кивнув, а воєвода додав:

— Ти перший.

Вогнесерд пірнув до темної нори. Він намагався розгледіти Вітряних котів, роззираючись у переході, який вів на протилежний бік Громошляху. Ген попереду він бачив, як Високозорий про щось перемовляється із Сіросмугом, перш ніж шмигнути у високу, вкриту памороззю траву. Вогнесерд ішов із рештою Клану, прикриваючи їх з одного боку, а з іншого бадьоро шкутильгав Мертвоніг.

Коти не пройшли і половини поля, а вже багато кому в Клані стало важко тримати крок.

— Високозорий! — крикнув Мертвоніг. — Треба сповільнитися!

Вогнесерд озирнувся через плече і побачив, що деякі коти відстають дедалі більше й більше. Серед них була і Ранньоквітка, яка вже насилу тримала своє кошеня. Вогнесерд кинувся до неї. Вона важко дихала, мабуть, народила зовсім недавно.

— Дай, я його понесу, — запропонував Вогнесерд. — Щоб ти могла хоч перевести подих.

Ранньоквітка обережно зиркнула, але її погляд потеплішав, коли зустрівся з поглядом Вогнесерда. Вона поклала своє кошеня на землю, а Вогнесерд лагідно його підняв і пішов поруч, щоб матуся ні на мить не втрачала з поля зору свого дорогоцінного малюка.

Високозорий сповільнився, але зовсім трохи. Незважаючи на очевидне виснаження, попри те, що кожнісіньке ребро аж світилося у нього під хутром, він палав якоюсь несамовитою енергією, яка дарувала прудкість його лапам.

Вогнесерд частково розумів його поспіх. Сонце, не чекаючи, підбивалося все вище над видноколом. Деякі з Вітряних котів були хворі, деякі старі, а всі без винятку охляли з голоду. Якщо вони хотіли перетнути Громошлях, не втративши жодного кота, їм слід було поквапитися, перш ніж туди прибуде зграя потвор.

Коли Вогнесерд із Ранньоквіткою підійшли до живоплоту, Вітряний Клан уже зібрався довкола свого провідника.

— Перетнемо Громошлях тут, — оголосив Високозорий, перекрикуючи гуркіт потвор, що з ревом мчали повз них. Провідник Вітряного Клану протиснувся попід живоплотом. Мертвоніг, Сіросмуг та ще один молоденький вояк вирушили за ним.

Ранньоквітка потяглася до Вогнесерда і забрала в нього своє кошеня. Вона вже перевела подих і, забираючи малого, вдячно потерлася своєю щокою об щоку Вогнесерда. Він на мить прихилився головою до королеви, а тоді вирушив услід за Сіросмугом під живопліт.

Високозорий та Мертвоніг мовчки сиділи, дивлячись на темний шлях. Сіросмуг став побіля них і махнув хвостом, показуючи на молодшого вояка.

— Це Одновус, — сказав він Вогнесердові.

Ще одна потвора проревіла повз них, геть заглушивши слова Сіросмуга і здійнявши вихор дошкульної пилюки.

Примруживши очі, Вогнесерд нявкнув своє привітання Одновусу і зосередився на Громошляху.

— Нам слід розділитися на маленькі групки, — нявкнув він. — Ми зі Сіросмугом зостанемося тут, щоб допомогти тим, хто потребуватиме.

Він глянув на провідника і додав:

— Звісно, якщо ти згоден, Високозорий.

Високозорий кивнув.

— Найсильніші підуть першими, — нявкнув він.

Решта котів Вітряного Клану поволі вибиралася з-під живоплоту. Невдовзі скупчився вже цілий Клан, притиснений до гострих галузочок, настільки далеко від Громошляху, наскільки це можливо.

Вогнесерд із Сіролапом підійшли до краю, вичікуючи просвіту в суцільній колоні потвор. Зараз Громошлях був більш завантажений, аніж коли вони перетинали його минулої ночі.

Одновус повів першу групку вперед.

— Хочеш, щоб ми пішли з тобою? — запропонував Вогнесерд.

Він відчував страх молодого котика. Крапчастий брунатний кіт похитав головою. Коти, що стояли поруч із ним, роззиралися Громошляхом — спершу в один бік, потім в інший. Скрізь було тихо, тож групка безпечно перебігла на другий бік.

Наступними йшли двоє вояків у супроводі пари кощавих старійшин.

— Зараз! — скомандував Вогнесерд, коли на безпечній відстані від них проревіла чергова потвора.

Четверо Вітряних котів вийшли на порожній Громошлях. Старійшини тремтіли, ступаючи по ньому вологими лапами, які ще не висохли після тунелю. Затамувавши подих, Вогнесерд проводжав їх поглядом, поки вони наближалися до протилежного краю. Простісінько на них мчала потвора.

— Стережіться! — гукнув Сіросмуг. Вояки і навіть двоє старійшин, наїжачившись, щодуху кинулися вперед і попадали на протилежному боці за мить до того, як дорогою промчала нова потвора.

Перейшли ще дві більші групки, залишилася одна. Тільки після того, як вона безпечно дістанеться протилежного краю дороги, вирушать Високозорий із Мертвоногом. Ранньоквітка зі своїм кошеням підійшла до Вогнесерда. За нею з лапи на