Грот афаліни - Павло Андрійович Місько
Куди краще спрямувати човна? Якщо огинати острів праворуч, пливти через район порту, буде набагато ближче до дельфінарію. А якщо вздовж усіх пляжів довкола острова — набагато довше. А може, зовсім поки що туди не плисти? Аби тільки добратися до берега, сховати де-небудь гумівку — і далі пішки… А може, і не ховати тут, а спустити повітря, взяти на плечі й тюпати собі потихеньку?
… Тоді, коли виринув, задихаючись і кашляючи, затискаючи рану, опинився трохи праворуч, ближче до «Сельюта». Виплив, видряпався, розкарячено шльопаючи ластами, на берег. З правої руки не випускав ні штока, ні чужого гарпуна, ні маски. Спочатку впав був навколішки, потім сів на ще теплий пісок, такий привабливий і ласкавий, щоб добре викашлятись, але відразу ж підхопився: «Та що це я? Так і кров'ю можна зійти…»
Кров і справді лилася сильно, цебеніла між пальцями, хоч як затискував рану долонею. Уся рука від кисті до ліктя розмалювалася струмками крові, краплі часто зривалися з ліктя, потрапляли на бік і на ліву ногу. Побіг до скель, де був схований ялик. Звідси, з берега, добиратися до шлюпки було важче — руки зайняті, на ногах ласти. Позбивав коліна, пробуючи лізти на скелю в ластах. Позривав їх з ніг і, забувши про рану, видряпався нагору, заглянув в ущелину. Ялика не було!
Спочатку розгубився і не помітив, що в прибої ворушиться кінчик нейлонового мотузка. А як помітив, злетів униз, стукаючи балонами об скелю, схопився за нього обома руками. Потягнув з усієї сили, і ялик показався трохи з води. Фібролітове дно ялика було в двох місцях пробите, дірки — двома долонями не закриєш.
Залишив усе так, як було, — на дні. Повільно зняв акваланг.
Змив кров на шиї, на руках, але гарячі струмені відразу ж знову залили плече й руку. У воді від удару стріли болю майже не відчув, а тепер рана страшенно боліла, наморочилося в голові й нудило. Затиснув рану долонею, правою рукою підніс до очей гарпун. Схожий на саморобний, ніде немає фабричного тавра. Тільки там, де обірвалася волосінь, вибито на залізі якісь навскісні риски, ніби хто викарбував одну біля однієї кілька «пташок». Вони були схожі чи то на дві англійські літери дабл ю — «WW», чи то на дабл ю і ві — «WV». В очах розпливалося…
Затиснув між камінням під водою шток і гарпун, притопив ласти, накривши брилою вапняку, надів акваланг ременями на праву руку — надто дорога річ, щоб залишати, — і вибрався з кам'яного гнізда.
Він то брів знесилено, то біг підтюпцем, обливаючись кров'ю і чомусь задихаючись, до готелю «Селыот» — найближчого пункту, де йому могли надати допомогу. Десь праворуч на лужку чути було удари по кулях — грали в гольф. З усіх вікон і дверей водоспадами вивергалася музика. На балконах-галереях, що оперізували кожний поверх, людей — мов насипано. Вечір був тихий і ясний, небо на заході грало рожевими і багряно-ліловими барвами, мережива легеньких хмарок сяяли вогнем. Туристи милувалися заходом, дихали посвіжілим повітрям і чекали-сподівалися, що сонце, ховаючись у воду, раптом пошле останній прощальний зелений промінь. Хто побачить таке диво, той буде щасливий до кінця днів своїх.
Усі дивилися тільки на захід, тільки в океан, ахали й мліли від насолоди. Ніхто й не глянув на Раджа. А йому здавалося, що всі дивитимуться тільки на нього — голого, і в крові!
Наробив переполоху в готелі… Дівчина-портьє вибігла з-за стойки, від переляку сунула пальця в рот: думала, що хтось із постояльців. Кинулась до телефону, набирала номер лікаря і кілька разів збивалася…
… Радж перестав веслувати. Що це застує, яка стіна? Чому зникли всі вогні на березі? Човен за інерцією ще трохи проплив і м'яко уткнувся у темний високий борт. Якесь судно… Наставив руки, щоб більше не било хвилями об борт. Чиє воно? Чому без вогнів? Червоного — праворуч, зеленого — ліворуч… Хоч тут і не проходять водні шляхи, але ж правила є правила, хіба мало хто може наткнутися… Стоїть на якорі, чогось чи когось чокає. Ті, що привели судно в цю затоку, не наткнулися на риф або скелю, вони добре знали, що робиться в цьому місці під водою.
— Ти чув? Здається, щось хлюпнуло… — долинув раптом тихий басовитий голос із катера. Але не над головою Раджа — з того борту.
— Хвилі… Вітер посвіжішав, розвиднятися, мабуть, починає.
— Ага… Сто чортів їм у печінку! Будемо розвантажувати, а то не встигнемо вернутись.
— Собаки!.. Зайві півтори години через них простирчали.
З того боку судна чути гучний плюскіт — щось кинули важке. Під цей шум Радж сильно відштовхнувся од борта долонями, а потім обережно поплив — щоб не хлюпати і менше було видно фосфоричні сліди. Ще один важкий плюскіт за судном, і Радж взяв у руки дошку. Гребок, другий, третій… Чим далі, тим швидше!.. «Контрабандисти… І того разу під водою або вони були, або їхні поплічники… Добре, що зняв сьогодні білу теніску…»
Борт судна віддалився, став нижчий, його вже майже не видно було на тлі пляжу, зате дружно висипали, наче спливли, вогні «Кракену».
Чи не можна знову повертати до берега? Хай їх люди не знають, цих паразитів…
Несподівано дошка зачіпляється за гумове вухо, в яке вставляється весельце, виривається з натруджених пальців і дзвінко вдаряється об бляшанку-черпак.
— Пероул?! — відразу окликнули з катера.
Ніякого паролю контрабандистів Радж не знав і знати не хотів. Запрацював з усієї сили дошкою, щоб відпливти якнайдалі від цих піратів.
На судні сяйнули спалахи, вдарила автоматна черга. Кулі віялом зачеркали по воді, дві чи три влучили в човен. Пфхху-у… Пху-у… — рвонулися струмені повітря з пробоїн, ніби виринули поруч, стомлено зітхнули дельфіни.
Радж ковзнув за борт униз головою…
Розділ третій
1
Груба рука смикнула Янга за плече, потім жорсткі пальці покрутили за вухо. Хлопчик ще добре не проснувся,
