Маленький півник і турецький султан - угорська казка

Жила собі на світі убога жінка, і був у неї маленький півник. Порпався він якось у смітті і раптом... знайшов алмазний півкрайцар.

Під той час мимо йшов турецький султан. Він побачив у півника алмазний півкрайцар і сказав йому:

— Дай мені твій алмазний півкрайцар!

Наїжився півник:

— А я не дам! Він і моїй господині здасться.

Але турецький султан силоміць забрав у півника півкрайцар, приніс його додому і заховав у свою скарбницю.

Розсердився півник, вискочив на тин і закричав:

— Кукуріку! Турецький султане, віддай мені мій алмазний півкрайцар!

Щоб не чути півника, турецький султан замкнувся у своєму палаці і наказав слугам добре позачиняти всі Вікна і двері.

Тоді півник спурхнув на вікно, почав дзьобом стукати в шибку, лопотіти крилами і кричати:

— Кукуріку! Турецький султане, віддай мені мій алмазний півкрайцар!

Розгнівався турецький султан і наказав слузі:

— Слуга, слуга, спіймай півня і, щоб він не кричав, кинь його в колодязь.

Слуга спіймав півника і кинув його в колодязь. Але півник у колодязі сказав:

— Водичко, водичко, влийся вся в моє черевце!

І в колодязі не стало води — вона наповнила півника від шпор аж до гребеня.

Півник тоді знову спурхнув на вікно турецького султана.

— Кукуріку! Турецький султане, віддай мені мій алмазний півкрайцар! — закричав він.

Ще більше розгнівався турецький султан і наказав своєму слузі:

— Іди, слуга, спіймай півня, кинь його в піч — у самий вогонь.

Слуга спіймав півника і кинув його в піч — у самий вогонь. Але півник знов почав приказувати:

— Вода, вода, вилийся з мене, мерщій залий, погаси вогонь!

Вода вмить залила вогонь і погасила його. І півник, наче нічого й не сталося, знову спурхнув на вікно.

— Кукуріку! Турецький султане, віддай мені мій алмазний півкрайцар! — дзвінко прокричав півник.

Ще більш розлютився турецький султан:

— Іди, слуга, спіймай півня, кинь його у вулик — нехай його бджоли покусають.

Слуга спіймав півника, кинув його у вулик до бджіл.

— Бджоли, бджоли, сховайтеся в моєму пір’ячку, сховайтеся в моїх крильцях!

Сховалися в пір’ячку, сховалися в крильцях бджоли, і півник знову спурхнув на вікно турецького султана.

— Кукуріку! Турецький султане, віддай мені мій алмазний півкрайцар!

Турецький султан вже й не знав, що йому діяти з півником,

— Іди, слуга, — крикнув султан, — принеси півня, я сяду на нього, придушу — тоді йому вже заціпить!

Слуга спіймав півня. Турецький султан сів на нього, добре-таки притиснув.

Тоді півник знову завів своєї:

— Пір’їночки мої, крильця мої, відпустіть усіх бджілок, нехай вони покусають турецького султана! Нехай вони покусають турецького султана!

Вилетіли бджоли, кинулися на турецького султана. Підхопився султан, затанцював, застрибав.

— Ой-ой! Бодай йому трясця, отому півневі! Віднесіть його до скарбниці, нехай він там розшукає свій алмазний півкрайцар!

Понесли півника до скарбниці. Там він знову завів своєї:

— Черевце моє, поглинь усі грошенята, що султан награбував!

Троє корит з грішми було в турецького султана, і всі чисто поглинув півник.

Поніс він їх додому і віддав своїй господині, а вона пороздавала їх біднякам, та й себе не скривдила — і живе собі в розкошах і понині, коли ще не померла.

Півкрайцар — старовинна угорська монета, дорівнює півкопійці.