Грот афаліни - Павло Андрійович Місько
І Піт, і «старий» увесь час пересувалися так, що можна було бачити тільки їхні затягнуті в лискучі костюми спини й потилиці, зрідка — торбуваті, обтягнуті шоломами щоки. У Судзіра костюм без шолома, дресирувальник сидів обличчям до Янга, і коли щось знаходилося, вставав, простягаючи долоні до лампочки. Жоден м'яз не здригався на його обличчі, схвильованості своєї не виявляв.
— Ну, гаразд, переконали… — остаточно підвівся Судзір. — Тільки прошу пліт віддати в повне моє розпорядження. І щоб сторонніх біля мене не було.
— Як — сторонніх? Що ви хочете цим сказати? — разом насторожено сказали Піт і «старий».
— Ви не так мене зрозуміли. Коли я працюю з дельфінами, більше нікого біля мене не буває. А то в дельфінів розпорошується увага, вони нервують, не слухають наказів і так далі.
— Он що… То ми можемо біля водоспаду попрацювати. Салют — підняв руку Піт.
— Прохання невеличке… Рибу забули там… — Судзір махнув у бік пляжу. — Не в службу, а в дружбу — доставте сюди, га? — Голос його був майже дружній. — Черпалки залиште тут, решту… — Судзір махнув рукою, наче згріб з плота все начиння. — Ганчірку залиште… Хай дельфіни понюхають, чим воно пахне.
— Судзіре, дельфіни — не собаки… І золото не пахне, — зауважив Піт.
— Пахне, друзі, пахне.
«Старий» притягнув на пліт прозорий мішок з рибою, а деякі речі частково перенесли на пляж, а частково «старий» і Піт взяли з собою. Судзір перестав триматися за кийок з лампочкою, який був прилаштований до краю плота і від метушні хитався й нахилявся, і сів, звісивши ласти у воду. Лампочка опинилася позад нього, і Судзірове обличчя було в напівтемряві.
Сидів довгенько, ніби прикидав, що робити, з чого починати. А може, йому не хотілося взагалі розпочинати, може, розчарувався в усьому? Відхилився назад, навпомацки взяв мішок з рибою, підтягнув і поклав поруч. Потім повільно нагнувся до черпалки, узяв там щось, загорнуте в ганчірку, поволі розгорнув. Може, золотий пісок? Було його там мало, бо придивлявся до нього здалека і зблизька, ніби нюхав, чи пахне, доторкався до ганчірочки і розглядав те, що прилипло до пальця, обертаючись до лампочки так, що Янгові було видно все його обличчя. Не було вже на обличчі спокою, воно пересмикалося, а очі гарячково блищали. Брав налипле з пальця на язик, легенько стискував зубами, потім обережно повипльовував крупинки назад у ганчірочку. Зав'язав навхрест, поклав з лівого боку. А праворуч, не дивлячись, узяв з мішка рибину, очі в цей час нишпорили по воді, намацували ледь помітні спини з плавниками. Дельфіни повільно пропливали то далі, то ближче, стримано фукали повітрям, іноді висовували голови і завмирали на місці, розглядаючи Судзіра, ніби впізнаючи його чи принюхуючись.
Судзір поплескав рибиною об воду, покликав співучо: «Бо-обі-і!.. Бо-обі-і-і…» І дурний малюк спокусився, мабуть, проголодався, підплив і роззявив рот. Не зовсім близько, метрів за два або півтора. Чекав почастунку, а сам подавав такі звуки, ніби людина бурмотіла крізь зуби, потім дзвінко затенькав перетинкою. Судзір не кинув йому риби, а підняв праву ногу, зняв з литки щось гранчасте, ніби кілочок. Клац — відкинулося гостре лезо, появився ніж-кинджал. Відрізав шматочок риби, кинув Бобі в рот.
— Смачно? Давай ближче, коли ще хочеш… А ті хай облизуються… — казав Судзір, і Бобі підсунувся зовсім близько. Можна було, нахилившись, поторкати за рострум, але Судзір не доторкнувся, вкинув малюкові в рот другий шматочок. — Ну от, чавкай голосніше. І клич свою матір… До-ора-а, До-ора-а… Ну, клич!
Янг розтер лікоть, ліг на другий бік, бо зомлів, стежачи. Він відчував пекучу ревність до Судзіра, зовсім не хотів згадувати, що Бобі знав Судзіра набагато раніше, ніж його. «У-у, зрадник…» — Янгова рука сама шукала навколо, щоб що-небудь намацати й шпурнути в Бобі. Янг ладний був це зробити, видати себе, аби відігнати Бобі від дресирувальника.
— А це ти нюхав? — Судзір опустив з плота ліву руку з ганчіркою, зав'язаною вузликом, теж поплескав. — Ну — що ти відчуваєш? Чи нічого не відчуваєш? Ніяких емоцій у тебе золото не викликає? А ти нюхай, нюхай… До-о-ра-а, До-ора, До-ора! — знову покликав він, а права рука теж опустилась у воду з рибиною, заплескала. Підпливла близько і Дора, теж роззявила рот, здається, навіть щось проскрипіла чи промурмотіла, Судзір і їй кинув шматочок риби, і Дора на мить зникла під водою. Дік з Белою і Свою товпилися віддалеки, ніби радилися, що робити. Зрідка Дік сильно плескав хвостом, ніби кулаком пристукував, підтверджував своє рішення: не робити і кроку назустріч Судзірові!
А дресирувальник перестав мочити ганчірку з золотом, кинув її на середину плота, порізав на шматки ще одну рибину, пополоскав ніж і знову заховав його в піхви на литці. Зісковзнув у воду без маски, спіймав рукою Дору за спинний плавник і поплив поруч, погладжуючи її по спині, по лобі, коли-не-коли частував її шматочком риби, дістаючи десь з-за пояса. Вернувся до плота, забрав з нього черпалку і сунув ручкою в зуби Дорі — так, як робив у дельфінарії. Пропливли поряд навколо плота, Судзір увесь час лащив її, погладжував, потім забрав черпалку і знову почастував рибою. Викинув черпалку на пліт, виліз туди сам.
— А тепер, дорогенька, складніше завдання зробимо. Ти вже таке робила, треба тільки пригадати… — казав, а сам чіпляв на груди електроліхтар, надівав маску, а Дора й Бобі стежили неподалік, фиркали, задравши носи з води. — До мене! — в тоні Судзіра почувся наказ, він і жестом показав, що означає ця команда. Коли Дора підпливла ближче, кинув шматочок риби. Бобі теж підплив, але Судзір нічого йому не дав, і той незадоволено проскрипів, свиснув.
Узявши черпалку, цього разу Судзір сповз із плота якось незграбно, навіть балонами грюкнув об крайню дошку. Підплив до Дори, дав ручку черпалки їй у зуби, трохи підправив, щоб виріз акуратно приліг до шиї. — Зі мною! Аб! — схопив загубник у рот і пірнув, притискуючи і Дору лівою рукою під воду. Трохи подумавши, і Бобі пірнув. А Дік, Єва і Бела припливли на те місце, покружляли, але через якусь хвилину знову попрямували в темніший куток.
Здалося, що Судзіра з Дорого і Бобі не було довго, як тільки повітря у дельфінів вистачило. Перший вискочив, одфиркнувся Бобі. Дік та інші самки повернули до нього, ніби їм кортіло розпитати: «Ну як там? Чого
