Корсетна майстерня пані Марії - Анатолій Соломко

Підкрався до будинку Добриніна. Шульгіна поселилась у флігелі, туди окремий хід. Звернув з Прорізної у темний провулок, тихо відкинув клямку на хвіртці і, тягнучи ногу, наблизився до вікна. Постукав раз, вдруге — і за шибками забіліло чиєсь обличчя.

— Никодим[7], — ледве чутно прошелестів сухими губами.

А через хвилину вже сидів на м’якому дивані з радісно збудженою. Шульгіною і метушливою Булавіною.

— Таке враження, Олександре, — посміхнулася Булавіна, — що ти ганяв котів на горищі!

— Ти майже вгадала, Ніно! — посміхнувся. — Тільки не я за ними, а вони за мною ганялись. — 1 він розповів про свої пригоди їв жандармами.

— А ви зовсім не змінилися, Олександре Григоровичу, — втрутилась у розмову Шульгіна.

— Хіба, Машо?

— Правда, все такі ж… Скажіть, як там Женя, діти?..

— А все так, Машо. Сама знаєш. Скоро ось всіх побачиш.

Нічному гостеві постелили тут же, на дивані, а самі заходилися чистити його одяг. Лежав з розплющеними очима, а думками линув до тихого Берна, де він вчився на медичному факультеті і познайомився з студенткою-революціонеркою з Кам’янця-Подільського Євгенією Лувищук.

День був тихий і сонячний. Вона вийшла з університету, і він подарував їй квіти. Женя зашарілася, вдячно глянула йому у вічі й сховала своє обличчя в букет. Потім бродили вузенькими вуличками, згадували далеку вітчизну, а в невеликому акуратному сквері він і освідчився дівчині в коханні.

Женя щось говорила, а він радісно кивав їй у відповідь, вдивлявся в її обличчя, ловив відтінки голосу. А згодом вони одружилися, Євгенія познайомила його з Плехановим, ввела в коло революційної молоді. Тоді й дізнався, що його дружина, тендітна, мила землячка з України, — зв’язкова між студентами та групою «Визволення праці». Під її керівництвом Шліхтер почав серйозно вивчати марксизм, вчитися відстоювати його основні положення. Тоді він і відчув твердий грунт під ногами, звідти й почалась його революційна робота. З тих пір пліч-о-пліч йдуть по тернистій дорозі боротьби за правду — і ні тюрми, ні заслання, через які вже встигли пройти, не зупинять їх.

До ранку далеко, можна й поспати. Та враз схоплюється, швидко натягує одежу й виходить у коридорчик. Ледь помітна нитка рожевого світла видніється з суміжних дверей, що ведуть в комірчину, в якій розмістилась друкарня. Жінки так захопилися роботою, що не почули, як він, одчинивши двері, спостерігав за ними.

Пучок світла від невеликої лампи опромінював стільники складальної каси. Ніна і Марія брали потрібні літери і ставили їх в рядки на верстаку.

Стаття листівки перетворювалася у гранку із свинцевих літер.

Поволі росла купа листівок, що пахли друкарською фарбою. Шліхтер з дружиною не один рік катав цей важкий валик, то добре знає, яка то робота. Коли ж вони відпочивають? Вдень Марія морочиться з тими проклятими корсетами, а Ніна бігає по квартирах своїх багатих телепнів-учнів — схудла, під очима синці, а знав же її не такою. Хіба можна ось так всю ніч себе катувати, — адже вдень ніхто не повинен бачити їхньої втоми. Підступився до Булавіної, владно забрав з її рук валик.

— Чого це тебе підхопило? — незлобиво спитала Ніна Федорівна.

— Побійся бога, Ніночко! За стіною такі красуні по мені сохнуть, а я — спати!

Жінка, усміхнувшись, стомлено сіла на ослінчик.

— Ой, не минеться тобі ця нічка, Олександре! А ще коли Женя дізнається.

— Ти думаєш! — і він підняв над металевою формою валик. — Ось так, мої любі!

— А ви й справді ніскілечки не змінилися, Олександре Григоровичу. Певно, добре Жені з таким чоловіком! — сказала Марія.

— А хто ж тобі, Машенько, на заваді знайти ще кращого?

— Донька у мене в Курську, — журно мовила.

— О-о-о, то тебе можна привітати! А чоловік же хто? Можливо, я його знаю.

— Не одружена я, Олександре Григоровичу.

— А як же… щось я не розумію тебе.

— Оленку свою Маша удочерила, — сказала Булавіна.

— Чому ж тоді не виписуєш її до себе? До речі, вона знає, чим її матуся займається?

— Знає.

— Отож завтра вранці, вірніше, вже сьогодні давай телеграму в Курськ, і хай збирається твоя донька до тебе.

— Я вже подумала про це, Олександре Григоровичу.

Шліхтер взяв з металевої форми готову листівку, любовно покрутив її в руках.

— «Російська соціал-демократична робітнича партія… Пролетарі всіх країн, єднайтесь…» Ось так, мої любі! А тепер за роботу — потерпіть трохи, буде вам незабаром поміч, я гарантую!..

Перед світанком навпроти флігеля пана Добриніна зупинилася прольотка з піднятим верхом, а невдовзі Шліхтер з Булавіною винесли велику плетену корзину для білизни: в ній лежали листівки, яких чекали робітники міста, Шліхтер сів у прольотку, а Булатна швидко попрямувала до себе на Поділ — вже декілька ночей підряд не ночує на квартирі, це може викликати стурбованість пані Хрякової, квартирної хазяйки.

Шліхтер стиха замугикав пісню. Він заздрив тим людям, які могли планувати своє життя наперед — на місяць, а то й рік. Десь в січневу хуртовину говорили: в червні їдемо відпочивати в Крим — і їхали. Він вже давно не знає такої розміреності, та чи й була вона в нього? І який тут у біса Крим будеш планувати, коли тобі заплановано в’язницю чи заслання до далекого Сибіру! Але нічого, колись з сім’єю і в Крим збереться — не вічно ж така несправедливість буде!

6

Терешко Смик, двірник пана Добриніна, тримаючи в руках телеграму, тупцював біля флігеля.

— О-о-о, пане Терешку! — відчинивши двері, нарочито люб’язно гукнула Шульгіна. — Заходьте, будьте ласкаві!

Двірник примружив, наче кіт, маленькі хитрі очиці і задоволено пощипував ріденьку