Рухаючись по лезу. Книга 2 - Мара Найт

Роуз із внутрішнім напруженням зробила крок в темний зал клубу, де гучна музика і світло неонових ламп створювали атмосферу розкоші та таємниці. Сальваторе проводив її поглядом, поки вони прямували до приватної зони. Його погляд був проникливим, але не холодним — він явно оцінював її, як загадкову постать, котра з'явилася в його світі раптово, і він не мав наміру її просто відпустити.

— Ви завжди такі сміливі? — запитав він, подаючи їй келих з вином.

Роуз усміхнулася і взяла келих, невпинно тримаючи контакт з його поглядом.

— Я не смілива, я просто знаю, чого хочу, — відповіла вона, її голос був спокійний, але з легким відтінком виклику.

Сальваторе нахмурив брови, але не сказав нічого. Вони сіли за столик у кутку клубу, де була майже повна тиша. Він подивився на неї, і в його погляді вже не було того початкового інтересу — він намагався зрозуміти, хто стоїть перед ним.

— Ви, мабуть, не звикли до таких місць, — він звернувся до Роуз, як ніби для перевірки її реакції.

— Звикла, — відказала вона, її голос звучав непохитно, хоча насправді вона була тут вперше.

Сальваторе уважно дивився на неї, наче розплутуючи якусь складну загадку. Він не розумів, чому вона так прагне потрапити в його світ, але ще більше його цікавило, що вона може йому принести.

— Моя родина не любить незнайомців. І ви не виглядаєте як один із звичних гостей, — сказав він, схиляючись ближче.

Роуз відчула, як серце калатало у її грудях. Цей момент був критичним. Вона повинна була втертися до нього в довіру, зробити так, щоб він відчув її як цінного союзника, а не просто розвідницю. Вона зробила паузу, неначе задумалася, а потім тихо сказала:

— Я не просто "незнайомець". Я знаю більше, ніж ви думаєте, і я вірю, що можу бути корисною. Те, що ви плануєте, не мине без наслідків. І я не хочу, щоб ви втратили шанс через недооцінку тих, хто може допомогти.

Його очі блиснули цікавістю.

— Мені подобається ваша впертість, — зізнався Рікардо. — Але вам не здається, що це небезпечно? Спілкуватися з такими людьми, як я?

Роуз опустила погляд, немов розмірковуючи над його словами, а потім знову зустріла його погляд.

— Небезпечно, але... інколи в небезпеці можна знайти шанс. І я завжди шукаю шанс. Не дарма я тут.

Її слова мали ефект. Сальваторе нічого не говорив, почув її серйозність і відчув, що вона — не просто випадкова фігура. Вона була тими, кого не можна було ігнорувати.

— Можливо, ви і справді можете бути корисною, — тихо промовив він, і Роуз відчула, як натягнуте повітря між ними розрядилося.

Це був початок. Вона була на крок ближче до того, щоб дізнатися, що насправді відбувається в світі Сальваторе.