Порт у тумані - Жорж Сіменон

Коли вони від'їздили з Парижа, близько третьої години, на пероні іще метушився натовп, освітлений хворобливими променями сонця, яке буває лише пізньої осені. Потім, уже десь під Мантом, у купе спалахнуло світло. Після Евре надворі зовсім споночіло, видно було густий туман, що, мов ватою, огорнув сигнальні вогні тьмяним німбом.

Мегре зручно вмостився у своєму кутку. Притулившись потилицею до спинки сидіння, він крізь примружені повіки машинально спостерігав за двома своїми супутниками, такими несхожими один на одного.

Капітан Жоріс спав. Перука на його голові збилася набакир, костюм був пожмаканий.

А Жюлі, поклавши обидві руки на сумку з штучної шкіри, виробленої під крокодила, втупилась очима кудись у простір і, дарма що втомлена, намагалася триматись розважливо.

Жоріс! Жюлі!

Комісар кримінальної поліції Мегре давно вже звик, що люди, як вітер, вриваються в його життя, змушують займатися ними цілі дні, тижні або й місяці, щоб потім знову потонути в безликому натовпі.

Розмірений стукіт коліс немовби задавав темп роздумам, однаковим на початку кожного розслідування. А нинішнє — буде воно захоплююче, нудне, огидне чи трагічне?

Мегре дивився на Жоріса, і на вуста його раз по раз набігала легка усмішка. Чудернацька людина! Цілих п'ять днів на набережній Орфевр його називали Чоловік, бо не знали імені.

Підібрали його на Великих бульварах, де він, наче навіжений, ходив туди й назад у потоці автомашин. Його допитують французькою. Відповіді нема. Вдаються до семи чи восьми інших мов. Даремно. Навіть мова глухонімих не справляє на нього враження.

Божевільний? Його обшукують у кабінеті Мегре. Костюм новий, білизна нова, черевики нові. Всі фірмові марки на верхньому одязі, на сорочці зірвано. Жодних документів. Немає й гаманця. П'ять новеньких банкнотів по тисячі франків лежать просто в кишені.

Прикріше розслідування важко собі уявити! Пошуки в реєстраційних книгах правопорушень, у картотеці антропометричних відомостей. Телеграми в різні міста Франції, за кордон. А Чоловік привітно всміхається з ранку до вечора, незважаючи на виснажливі допити!

Йому років п'ятдесят, він присадкуватий, кремезний; не протестує, не хвилюється, всміхається, інколи, здається, силкується щось пригадати, але намагання ті марні…

Ослаблення пам'яті? Перука з'їхала йому з голови, і всі побачили, що череп було розколото кулею. Десь місяців зо два тому. Лікарі захоплені — рідко побачиш так бездоганно зроблену операцію.

Нові телеграми до лікарень, клінік у Франції, Бельгії, Німеччині, Голландії…

П'ять діб копітких пошуків. Нічого, крім якихось невиразних відомостей, що їх одержано після аналізу плям на одязі, пороху в кишенях.

Знайдено залишки тріскової ікри — висушеної й розтертої на порох ікри; на півночі Норвегії в такий спосіб готують принаду на сардину.

Чи означає це, що Чоловік прибув звідти? Що він скандинав? Дещо свідчить про його недавню тривалу подорож залізницею. Але як він міг подорожувати сам — один, не маючи змоги вимовити й слова, та ще з отаким чудернацьким виглядом, який одразу ж привертає увагу?

Його фото вміщують у газетах. З Уїстреама телеграфують:

«Особу невідомого встановлено!».

Слідом за телеграмою прибуває молода жінка, власне, дівчина. І от вона вже в кабінеті Мегре. У неї пом'яте, невміло напудрене обличчя, грубо намальовані губи. Це Жюлі Леґран, служниця Чоловіка!

А втім, він тепер уже має ім'я і громадський стан. Це Ів Жоріс, колишній капітан торговельного флоту, начальник порту Уїстреам.

Жюлі плаче. Вона не розуміє! Вона благає його промовити хоч слово! А він дивиться на неї лагідно, привітно, як і на всіх інших.

Капітан Жоріс зник з Уїстреама, маленького порту, десь там, між Трувілем і Шербуром, 16 вересня. А тепер кінець жовтня.

Що сталося з ним протягом останніх шести тижнів?

— Як завжди, пішов оглянути шлюз під час припливу. То був вечірній приплив. А я лягла спати. Ранком я побачила, що його кімната порожня…

А оскільки стояв туман, усі вирішили, що Моріс перечепився і впав у воду. Його шукали баграми. Потім хтось висловив припущення, що він просто втік.

— Станція Лізьйо! Зупинка на три хвилини!..

Мегре пішов розім'яти ноги на пероні, знову набив люльку. Він стільки курив після від'їзду з Парижа, що в купе висіли пасма сизого диму.

— По вагонах!

Жюлі скористалася його відсутністю, щоб припудрити кінчик носа. Очі в неї ще червоні від сліз.

Дивна річ! Бувають моменти, коли вона здається гарненькою, навіть елегантною. А іншим разом, важко сказати чому саме, в ній одразу пізнаєш неотесану селючку.

Вона старанно оправила перуку на голові капітана, її хазяїна, як вона його називає, і подивилась на Мегре так, ніби хотіла сказати:

— Адже це таки моє право його доглядати?

Бо Жоріс не має родини. Живе багато років сам, наодинці з Жюлі, яку називає своєю економкою.

— Хазяїн ставиться до мене, як до дочки…

Й ніхто не сказав би, що він мав ворогів. Так само, як не мав пригод або якихось пристрастей!

Після того як тридцять років Жоріс борознив моря й океани, він не міг сидіти без діла. Отже, незважаючи на свою відставку, він попросився на посаду начальника порту в Уїстреамі. Спорудив невеличкий будиночок…

І от одного чудового вечора — 16 вересня — зник з очей, щоб за шість тижнів об'явитися в Парижі, та ще й у такому стані!

Жюлі обурилась, побачивши свого хазяїна у костюмі з магазину готового