За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Ессі спочатку розповідала все в деталях, але потім почала змовчувати деякі моменти, після того, як побачила сіре обличчя Мар’єн. Ще й вона вдруге за день розповідала, що якось вночі до міста їздила, бо про це ерцгерцогиня досі не згадувала. Мар’єн дуже хвилювалась від того всього, але зараз їй ду-у-уже хотілось придушити одну біловолосу леді.

– І ти ще й хотіла, аби я поїхала! Та я тепер з тебе очей зводити не буду! – зло і різко данійка випустила повітря через ніздрі.

Врешті Естеса змогла заспокоїти її і присягнутись, що тепер ТОЧНО не буде наражати себе на небезпеку, і звісно Мар’єн «повірила». Вони якийсь час ще потеревенили. Ессі дізналась, що від стресу Ронна злягла, але пан-лікар Ольт Ерго її оглянув і сказав, що їй просто треба гарненько відпочити. Жіночка бойова і рвалась сюди, до Ессі, проте їй категорично заборонили.

Настав пізній вечір.

Ессі вже збиралась лягти відпочивати після вечері та перев’язки, як тут обережно відчинились двері й до палати увійшов Торіан.

– Привіт, – усміхнулась вона і припіднялась на ліктях. – Я думала ти там залишишся.

– Привіт, – чоловік тяжко опустився на край ліжка, усміхнувшись продовжив: – Я ж обіцяв повернутись.

– Та нічого страшного, якби ти там залишився, вдома зручніше ж, – смикнула плечима дівчина, а Торіану стало неймовірно приємно від того, що вона сказала «вдома».

– Навіть не думай про це, я тебе тут саму не залишу, – на їх вустах грали усмішки, вони не відводили одне від одного очей, – то що, будемо відпочивати?

– Угу, – дівчина кивнула і почала вмощуватись. Торіан же встав і теж хотів лягати, але Ессі його зупинила. – Я думаю, сьогодні буде все гаразд. Здається, твої слова подіяли.

– Добре. Тоді... добраніч, – він зняв свого чорного камзола, повісив на спинку дерев’яного стільця і вмостився на іншому ліжку. Уже через кілька хвилин було чути, як він тихо сопе.

А Ессі лежала, не могла заснути і сподівалась, що не образила його. Вона цілий день думала про те, що між ними відбувається. Їй подобалось те, як він до неї ставиться. Як він піклується про неї, проявляє увагу. Білявка дуже зраділа тому, що він все-таки прийшов сьогодні і стримав своє слово. І тепер її мучила совість через те, що вона так його відштовхнула, коли тільки ця відстань між ними почала скорочуватись.

Юну дівчину просто лякали її власні почуття. Її перші такі почуття.

Усе ж неспокійні думки дали їй заснути. Але не надовго. Бо їм на заміну прийшли її нічні кошмари, проте тепер в них помирала і вона, стікаючи кров’ю поряд із холодним трупом розбійника.

Прокинулась посеред ночі, уся спітніла і холодна. Змогла вирівняти дихання і краєм ока глянула на свого чоловіка. Спить. Хотілось його покликати, але дівча стрималось.

Не варто. Треба терпіти і все мине.

Жахи зникнуть.